ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Ян Твардовський «Ще одна молитва»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерЛеся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Про тваринОлесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Інна Волосевич «Про хлопчика»«Казки Скандинавії»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Казки Японії»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Три казочки у в'язочку»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»«Ростам і Сохраб»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Лоґінов Святослав

Лоґінов Святослав

Святослав Володимирович Вітман, більш відомий під псевдонімом Святослав Лоґінов – російський письменник, що працює в жанрах фентезі та наукової фантастики.

Народився 9 жовтня 1951 року в місті Ворошилові (нині Уссурійську) Приморського краю. З 1952 року постійно проживає у Санкт-Петербурзі. Закінчив хімічну школу і хімічний факультет ЛДУ, нині Санкт-Петербурзького державного університету. Працював науковим співробітником у НДІ, різноробочим, інженером, вантажником, вчителем хімії.

Перша публікація в журналі «Уральский следопыт» в 1975 році («По грибы») була опублікована автором під справжнім прізвищем. Однак знаючі люди попередили автора: «если хочешь издаваться чаще, чем раз в шесть лет — поменяй фамилию» , Святослав так і зробив, взяв дівоче прізвище матері, і з 1981 року його розповіді регулярно видаються в різних журналах та збірниках.

Лауреат премій: Аэлита» (2008), «Странник» (2003), «Интерпресскон» (1995, 1998, 1999, 2006), «Беляевской премии» (1995), «Великое кольцо» (1983), «Портал» (2007).

За власним визнанням, Логінов є войовничим атеїстом: «…Во всех моих книгах я так или иначе нападаю на церковь и само понятие бога, которое считаю наиболее отвратительным из всего, до чего додумался извращённый разум»

Святослав Лоґінов про себе:

«Народився я 9 жовтня 1951. Щоб народити мене, мама чогось з'їздила до Уссурійська Приморський (у ту пору – Ворошилов), але вже у віці восьми місяців я повернувся в Петербург (в ту пору – Ленінград), де і живу безвилазно. У школі вчився ні добре, ні погано; як зазвичай буває з російськими хлопчиками - здатності чудові, але лінь-матінка раніше мене народилася. Цією оригінальною особливістю я страждаю до сьогоднішнього дня. Про те, що на світі існують письменники, на той час я і не підозрював, щиро вважаючи, що всі письменники давно повішені на стінах в кабінетах літератури. З цієї причини мало не став хіміком, закінчивши хімічну школу, а потім і хімічний факультет ПГУ (в ту пору – ЛДУ). Середній бал під час навчання в університеті був у мене 3,95, бо, по-перше, лінь-матінка раніше мене народилася, а по-друге, занадто багато часу і сил ішло на писання фантастичних оповідань. До речі, моє третє оповідання називалося «Лень-матушка, или У кого что болит». І тим не менше, навіть написав два десятки мініатюр, штуки три з яких на сьогоднішній день опубліковані, я не вважав, що займаюся письменницьким ремеслом, бо «всі письменники давно повішені на стінах в кабінетах літератури». А потім мене випадково занесло до Будинку письменника на Воінова 14. І я примудрився потрапити прямо на саме перше засідання семінару Б.Н. Стругацького. Там мені і пояснили, що я, виявляється намагаюся писати, але просто ще не вмію. Відбулася ця подія в березні 1974 року. З того часу я і відраховую свій письменницький стаж.

Перша журнальна публікація сталась зі мною в квітні 1975 року в журналі «Уральский Следопыт», а друга - у квітні 1981 в журналі «Искорка». Але ж всі ці роки я активно і багато працював. Саме такими темпами в ту пору робили письменницьку кар'єру. Можна ще було гнати кон'юнктуру, але цього я не робив ніколи.

У тому ж 1981 році мені популярно пояснили, що якщо я хочу й надалі публікуватися не раз на шість років, то можу зберігати своє справжнє прізвище (Взагалі-то, моє прізвище - Вітман), в іншому випадку я повинен взяти псевдонім, що закінчується на «ов». Дівоче прізвище моєї мами - Логинова, я з дитинства чув про себе: «Ну, это наш, логиновская порода!..»- Так що ніякої проблеми переді мною не стояло, та й потім, коли стало можливо друкуватися під справжнім прізвищем, я залишився Логіновим.

І справді, змінивши ім'я, я став друкуватися щорічно, а то й два рази на рік, а одного разу - так навіть опублікував оповіданнячко в колективному збірнику («Синяя дорога»), який всього-на-всього пробивався в світ протягом восьми років».

Книжки видавництва «Грані-Т»:




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація