ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Казки Японії»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Три казочки у в'язочку»«Ростам і Сохраб»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Про тваринІнна Волосевич «Про хлопчика»«Казки Скандинавії»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерОлесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Лоґінов Святослав

Лоґінов Святослав

Святослав Володимирович Вітман, більш відомий під псевдонімом Святослав Лоґінов – російський письменник, що працює в жанрах фентезі та наукової фантастики.

Народився 9 жовтня 1951 року в місті Ворошилові (нині Уссурійську) Приморського краю. З 1952 року постійно проживає у Санкт-Петербурзі. Закінчив хімічну школу і хімічний факультет ЛДУ, нині Санкт-Петербурзького державного університету. Працював науковим співробітником у НДІ, різноробочим, інженером, вантажником, вчителем хімії.

Перша публікація в журналі «Уральский следопыт» в 1975 році («По грибы») була опублікована автором під справжнім прізвищем. Однак знаючі люди попередили автора: «если хочешь издаваться чаще, чем раз в шесть лет — поменяй фамилию» , Святослав так і зробив, взяв дівоче прізвище матері, і з 1981 року його розповіді регулярно видаються в різних журналах та збірниках.

Лауреат премій: Аэлита» (2008), «Странник» (2003), «Интерпресскон» (1995, 1998, 1999, 2006), «Беляевской премии» (1995), «Великое кольцо» (1983), «Портал» (2007).

За власним визнанням, Логінов є войовничим атеїстом: «…Во всех моих книгах я так или иначе нападаю на церковь и само понятие бога, которое считаю наиболее отвратительным из всего, до чего додумался извращённый разум»

Святослав Лоґінов про себе:

«Народився я 9 жовтня 1951. Щоб народити мене, мама чогось з'їздила до Уссурійська Приморський (у ту пору – Ворошилов), але вже у віці восьми місяців я повернувся в Петербург (в ту пору – Ленінград), де і живу безвилазно. У школі вчився ні добре, ні погано; як зазвичай буває з російськими хлопчиками - здатності чудові, але лінь-матінка раніше мене народилася. Цією оригінальною особливістю я страждаю до сьогоднішнього дня. Про те, що на світі існують письменники, на той час я і не підозрював, щиро вважаючи, що всі письменники давно повішені на стінах в кабінетах літератури. З цієї причини мало не став хіміком, закінчивши хімічну школу, а потім і хімічний факультет ПГУ (в ту пору – ЛДУ). Середній бал під час навчання в університеті був у мене 3,95, бо, по-перше, лінь-матінка раніше мене народилася, а по-друге, занадто багато часу і сил ішло на писання фантастичних оповідань. До речі, моє третє оповідання називалося «Лень-матушка, или У кого что болит». І тим не менше, навіть написав два десятки мініатюр, штуки три з яких на сьогоднішній день опубліковані, я не вважав, що займаюся письменницьким ремеслом, бо «всі письменники давно повішені на стінах в кабінетах літератури». А потім мене випадково занесло до Будинку письменника на Воінова 14. І я примудрився потрапити прямо на саме перше засідання семінару Б.Н. Стругацького. Там мені і пояснили, що я, виявляється намагаюся писати, але просто ще не вмію. Відбулася ця подія в березні 1974 року. З того часу я і відраховую свій письменницький стаж.

Перша журнальна публікація сталась зі мною в квітні 1975 року в журналі «Уральский Следопыт», а друга - у квітні 1981 в журналі «Искорка». Але ж всі ці роки я активно і багато працював. Саме такими темпами в ту пору робили письменницьку кар'єру. Можна ще було гнати кон'юнктуру, але цього я не робив ніколи.

У тому ж 1981 році мені популярно пояснили, що якщо я хочу й надалі публікуватися не раз на шість років, то можу зберігати своє справжнє прізвище (Взагалі-то, моє прізвище - Вітман), в іншому випадку я повинен взяти псевдонім, що закінчується на «ов». Дівоче прізвище моєї мами - Логинова, я з дитинства чув про себе: «Ну, это наш, логиновская порода!..»- Так що ніякої проблеми переді мною не стояло, та й потім, коли стало можливо друкуватися під справжнім прізвищем, я залишився Логіновим.

І справді, змінивши ім'я, я став друкуватися щорічно, а то й два рази на рік, а одного разу - так навіть опублікував оповіданнячко в колективному збірнику («Синяя дорога»), який всього-на-всього пробивався в світ протягом восьми років».

Книжки видавництва «Грані-Т»:




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація