ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
«Ростам і Сохраб»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Казки Скандинавії»Про тваринОлександр Макаров «Курс юного антиквара»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерОлесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Ян Твардовський «Ще одна молитва»«Три казочки у в'язочку»Інна Волосевич «Про хлопчика»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Олесь Ільченко «Наші птахи»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»«Казки Японії»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Померанцев Ігор

Померанцев Ігор

•    Народився 1948 року в Саратові.

•    Закінчив університет за спеціальністю «Романо-германська філологія» в Чернівцях.

•    Після закінчення університету вчителював у карпатському селі, потім працював перекладачем у патентному бюро в Києві.

•    Літературний дебют на початку 70-х років у журналі «Смена».

•    З 1978 р. в еміграції.

•    В еміграції публікував свої твори здебільшого на сторінках журналу «Синтаксис».

•    З 1980 року працював на ВВС.

•    З 1987 року і до сьогодні – на радіо «Свобода».

•    Перший лауреат запровадженої альманахом «Urbi» премії імені Петра В’яземського.

•    Редактор культурологічного журналу «Поверх барьеров».

•    Поет, палкий і проникливий шанувальник слова і звуку чи звуку і слова.

•    «Особисту думку» регулярно висловлює в часописі «Український тиждень».

•    Радіодраматург.

•    Перекладач.

•    Дегустатор вин.

•    Вишуканий смак у нього не лише літературний, він автор поетичних та есеїстичних книжок «Альбы и серенады» (1985 р., Лондон), «Стихи разных дней» (1995 р., Санкт-Петербург), «Предметы розкоши» (1996 р., Санкт-Петербург), «По шкале Бофорта», «Почему стрекозы?», «Радио «С», «Служебная лирика» (присвячена радіо), «Те, кто держали за нас руку, умерли», «Красное, сухое», «News», готують до друку «КГБ и другие стихи»; автор радіоп’єс «Вы меня слышите?», «Любовь на коротких волнах», «Питомцы г-на Фарба», «Бакская собака».


Ігор Померанцев: «Я відчуваю себе поетом на радіо»

Ігор Померанцев – непересічна особистість. Заявляє, що його вже давно не цікавить інформація як така, говорить про звучання полотен Ван Гога, цитує Пастернака і Мандельштама, пояснює значення слів, шукаючи в них корені латинського та грецького походження, бачить світ крізь призму звучання, вирізняє голоси міст, предметів, матеріалів, оспівує верлібр, дегустує вина. Називає себе мандрівником, але побоюється повертатися у місто, де виріс. Рідною мовою вважає російську, українську – «не нерідною», та саме українській дякує за відчуття коренів.

«У мене два фони, але українська мова допомагає мені відчути корені, бо вона ближча до давньогрецької. Для мене те, що я виріс у Чернівцях, – просто здобуток, фонетичний і психологічний».


– Яка книга принесла Вам найбільше звукових асоціацій?

– Є таке поняття, як «роза вітрів». Найкраща книга, яку я читав, – праця метеоролога про прилад для вимірювання напрямку та сили вітру. Автор написав її в науковому стилі, але книга для мене зазвучала, бо коли її читаєш, здається, що проносяться вітри та протяги твоєю свідомістю, твоєю пам’яттю. Це один приклад. Загалом вітер – чудовий акустичний матеріал, але з ним дуже важко працювати, адже мікрофонний вітер – технічна проблема.

– Чи не здається вам, що тепер російська словесність повертається до звуку. Спершу був образ, потім зміст, а зараз з’являється література, дуже чутлива до ритму і звучання мови…

– Для російської поезії ця особливість завжди більшою чи меншою мірою була характерна. Але мені здається, що проблема російської поезії в тому, що вона по-дитячому боязка, що вона тримається за витесані ритми, що вона безперестанку цитує сама себе, але боїться залишитися наодинці сама з собою. Суто формальна проблема – підозріле ставлення до верлібру, а верлібр – це сильне й зріле.

– Звук та голос відбивається у Вашій поезії?

– Відчуваю себе поетом на радіо, художником звуку, хоч це звучить досить патетично, даруйте вже. Щодо звучання віршів, то згадав одну історію. Я довго жив у Лондоні і мій син виріс у цьому місті. Одного разу я готував передачу за архівами, там прозвучав голос Євтушенка, і мій син почав страшенно сміятися, а потім сказав: «Приголомшливо! Де ти знайшов цього пародиста?» Я сам ніколи не читав так Євтушенка, я по-іншому чую російську мову і російський вірш. Мені ближча інформаційна скромність. Я дуже важко сприймаю патетику російської поезії. Тепер є молоді поети, які безстрашно працюють із верлібром, але загалом ця дзвінкість російській поезії не притаманна.

– Ви граєтеся з голосами живої і неживої природи, зі звуками, а які у вас стосунки з Вашим голосом? Він подобається Вам?

– Абсолютно не подобається (сміється. – Г. В.). У мене є мрія, що мене хтось злякає, я стану заїкою і мене викинуть з роботи, і тоді я не чутиму свого голосу. Але до пенсії залишилося ще 5 років, якось дошкандибаю.

– У Вас багато радіопередач, багато радіослухачів, Ви вже звикли з ними спілкуватися. Скажіть, будь ласка, чи були випадки, коли Ваш аудіотекст проінтерпретували абсолютно не так, як Вам би того хотілося?

– Майже завжди, на жаль. Мене насторожила одна річ: я знайшов якось блог, на мою думку, божевільного графомана, що пише культурологічною мовою. І раптом читаю: «Є геній радіо, який втілює проект життя, створення образу Всесвіту у звуках». Це те, що я насправді роблю, але написав про це божевільний! (Сміється. – Г. В.) Тому в мене суперечливі відчуття.

– Чи надмірна кількість звуків на вулиці Вам не заважає?

– Я дружив з одним старшим за мене московським поетом, його звати Давід Самойлов. Колись він, втрачаючи зір, сказав мені: «Як чудово, я тепер не повинен читати». Так ось, з роками людина, що працює на радіо, глухне, тому по вулицях я ходжу наче в аурі тиші.

– Яке Ваше покликання, пов’язане з радіо?

– Сьогодні я згадував вислів «мертва тиша». То чим займаюся на радіо? Протистою смерті, тому що протистою мертвій тиші. Усе, що живе, видає звуки. Навіть наша кров – якщо ми будемо прослуховувати її чуттєвими приладами, зможемо зафіксувати якісь маленькі елементи шурхотіння. Мертвий лише космос, бо він мовчить.


Із матеріалу Галини Вернюк, «Каменяр. Інформаційно-аналітичний часопис Львівського університету імені Івана Франка», 2008 р.

 

Інтерв'ю Ігора Померанцева та Діани Клочко в програмі «Документ»:

Частина перша (переглянути)

Частина друга (переглянути)

 

Книжки видавництва «Грані-Т»:




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація