ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерВолодимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Інна Волосевич «Про хлопчика»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Ростам і Сохраб»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«Казки Скандинавії»Олесь Ільченко «Наші птахи»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»«Три казочки у в'язочку»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Про тваринОлесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Казки Японії»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Марина Аромштам: «Кому цікава книга, того я і вважаю своїм читачем» RSS

2 листопада, 2011

 

Російська письменниця й педагог Марина Аромштам в ексклюзивному інтерв’ю «Граням-Т» розповіла про літературу для дітей і літературу про дітей, імідж письменниці-вчительки, високі помилки, сучасних дітей, українські корені, помаранчевий відтінок і легкий доторк мови.

Цьогоріч у видавництві «Грані-Т» вийшла друком повість популярної російської авторки Марини Аромштам «Коли відпочивають янголи», яку в Росії було відзначено Великою премією Національної дитячої літературної премії «Заповітна мрія».

Окрім того, книга пані Марини перемогла в конкурсі-рейтинґу Мюнхенської молодіжної бібліотеки «Біла ворона» (цікаво, що одночасно з книгою Марини Аромштам «Білою вороною-2011» від України стала і книга «Граней-Т» – «Віршів повна рукавичка» Василя Голобородька).

Пропонуємо ексклюзивне інтерв’ю із Мариною Аромштам, записане головним редактором видавництва Оленою Мовчан.

– Якби Вам довелося презентувати себе і свою творчість українським читачам, що б Ви їм розповіли?

– Якщо трьома словами, то: педагог, журналіст, письменник. Це не за ступенем важливості, а за етапами «зовнішнього» життя. Я пропрацювала майже 20 років шкільним учителем, потім 13 років – «педагогічним журналістом» (термін Марини Аромштам,Ред.). До того ж, «усередині» цих 13 років я раптом почала писати… А ще можна подати які-небудь біографічні довідки: одну з переліком формальних досягнень (свідчення більш-менш успішної соціалізації – це для мене виявилося можливим завдяки 90-м рокам), другу – у вигляді чорного списку (звідки, куди й чому мене виганяли). Звісно, моя характеристика буде неповною без згадування про сім’ю. Мені здається, що в мене не зовсім звичайна сім’я, її буденне життя сповнене різних драматичних сюжетів. Найбільша каверза – два письменники під одним дахом. Я не знаю більше таких сімей, де могли б злагоджено співіснувати два письменники.

– Вважається, що література для дітей і література про дітей – різні речі. Чи так це насправді?

– Це абсолютно різні речі. Книги про тварин не адресовані тваринам. Книги про немовлят не адресовані немовлятам. Усе залежить від того, як писати про дітей. Мій чоловік, до прикладу, пише про дитину, про підлітка. Але адресовані ці книги дорослому читачеві. Просто в дитячих книжках часто зустрічаються герої-діти. Із таким героєм (якщо він добре зроблений) дитині легше себе ототожнювати. Але бувають дитячі книжки, де немає героїв-дітей.

– Ваші книжки – це, звісно ж, література про дітей. Разом з тим ми переконалися, що їх із задоволенням, окрім дорослих, читають підлітки і навіть малеча так званого середнього шкільного віку. А кого Ви вважаєте своїм читачем?

– Точніше сказати так: дві мої книжки – про взаємини поміж дітьми і дорослими. Принаймні, «Коли відпочивають янголи». Тому що вже у «Волохатій дитині» сюжети оповідань будуються навколо відносин дітей і дорослих із тваринами (книга готується до друку у видавництві «Грані-Т»,Ред.). Але у двох останніх книжках узагалі немає дітей. Я вирішила обманути читацькі очікування – не закріплювати за собою імідж письменниці-вчительки. Книжка «Коли відпочивають янголи» задумувалась як роман для старших підлітків. Ця книга була моїм прощальним словом школі, вона писалася навздогін тим дітям, які стали прототипами моїх героїв. Вони тоді саме закінчували школу. Але зрозуміло, що в книжці є й те, що може зачепити і дорослу людину. Взагалі, «література для підлітків» – це умовна категорія, без чітких вікових рамок. Читач зустрічається з книгою як людина з людиною. Кому цікава книга, того я і вважаю своїм читачем.

– Ідеального вчителя не існує у природі. Але якщо припустити, що він раптом може з’явитись, яким Ви його уявляєте? Чи можна зробити так, щоб у кожному вчителеві була бодай крихта від того, ідеального? Як цього досягти?

– Ніяк я його не бачу – ідеального вчителя. Я думаю, що вчителя робить «справжнім» його здатність «розвернутися» до дітей. Таких справжніх учителів я знаю. Їх досвід набагато цікавіший, ніж роздуми про ідеального вчителя. Бути вчителем – дуже складно. Ось ти заходиш у клас, ти готовий до уроку, знаєш купу всього, що потрібно і що не потрібно... Ти хочеш щедро ділитися своїми духовними набутками, але перед тобою – тридцять людей, які ще не досягли середнього людського зросту, а проте наділені індивідуальними волями. Перед тобою тридцять чужих воль, абсолютно різноспрямованих, які через зовнішні обставини опинилися з тобою в одному замкнутому просторі. Вчителем стає не той, хто багато знає і вміє, а той, хто зможе витворити з цих воль гармонію. Вся історія педагогіки «в оповіданнях» – про це: «Республіка Шкід», «Вгору сходами, які ведуть униз», «Педагогічна поема»…

Мій чоловік любить цитувати: «Нами рухає енергія помилок». Я би додала – високих помилок. Історія педагогіки побудована на енергії високих помилок. Так само й особиста історія хорошого вчителя. Я часто чула: «Вчитель не має права на помилку». Як правило, ці слова промовляють депутати, чиновники, різні активні дами з «духовних» комітетів. На відміну від них, я вважаю, що вчитель має право на помилку. Просто тому, що помилки неуникні. Фундамент навчання – спілкування. У спілкуванні ми завжди помиляємось, бо не можемо безпомильно вгадувати таємні наміри чужих воль і розуміти причини цих намірів. А отже – не можемо завжди правильно реагувати. Але дуже важливо виявляти і визнавати свої помилки. Не тому, що можна в майбутньому когось застерегти від помилок (вони нароблять своїх, «неповторних» помилок), а тому що це поглиблює розуміння навколишнього, відкриває нові можливості, робить спілкування багатогранним, підносить його у статус «складного», переводить проблеми спілкування на інший рівень.

– Ваші книжки називають художніми «посібниками з виховання дітей». А якими Ви бачите сучасних дітей? В чому вони особливі?

– Я б не хотіла, щоб мої книжки називали «посібником із виховання». Хай навіть художнім. Якщо дія відбувається в школі, а один із героїв – учитель, це не привід зараховувати книгу до посібників. Не називають же серіал «Доктор Хаус» посібником із діагностики, а «Безумців» – посібником із рекламної справи! Хотіла б написати посібник – написала б посібник, а не роман. Просто мені здається, що така оцінка применшує художню вартість книжки.

Що стосується сучасних дітей, то за запитанням про їхні «особливості» завжди стоїть інше: чи є мова, якою ми можемо вступити в діалог із «новими дітьми»? Чи є щось таке, що дозволить якщо не зрозуміти одне одного, то принаймні поставитись одне до одного з цікавістю? Вони інакші, ніж ми. Не гірші чи кращі, а саме інакші. Вони живуть в іншій реальності. Їхні батьки виживають інакше, ніж виживали наші. Ці діти грають в інші ігри, вони інакше спілкуються, інакше їдять, у них інша пластика, інша манера спілкування, інші технічні навички. І ми для них багато в чому «застарілі моделі» – з нашим досвідом, нашими книжками, нашими піснями й звичками. Але, як одного разу зазначив мій знайомий художник-графік, є картинки в книжках, які вважаються застарілими. Але потім минає ще трохи часу – і раптом з’ясовується, що це не застаріле, а старовинне. І стара картинка раптом потрапляє в іншу систему оцінок. Це я до того, що не все втрачено між нами й ними. Вінтаж знову стає модним.

– Чи знайомі Ви з Україною і які Ваші очікування від спілкування з українським читачем?

– Моя бабуся родом з України. Вона знала українську, любила співати українські пісні. Щось я запам’ятала з дитинства – такий легкий доторк до мови. Крім того, існує сімейна леґенда про мою появу на світ. Мої мама й тато два роки після заміжжя жили без дітей. А потім поїхали в Україну – в містечко Славута на Хмельниччині – до бабусиної сестри. Стояла спека, було багато-багато суниць, і вода в річці прогрілася. І начебто ця тепла українська річка й подарувала моїм батькам мене. Так що я до певної міри теж «родом» з України. Коли я підросла, мама мене возила в ті місця. Але показала мені передовсім те, що сама дуже любила: білі хатинки, що потонули в зелені, суниці й річку.

А ще я в дитинстві танцювала «український танець» у хореографічному гуртку в будинку культури. Звісно, танцювала я в костюмі: плахта, віночок. Пригадую, тоді всі дитячі концерти завершувалися сюїтою «Дружба народів». Ну й читала я різне: українські народні казки, ясна річ, Гоголя, пізніше – романи про Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, «Молоду гвардію». В останній книзі, якщо Ви пам’ятаєте, розповідається про українське підпілля. Такі радянські історичні романи. Нині чимало моїх уявлень про українську історію перевертаються догори дриґом, набувають помаранчевого відтінку. Але, можливо, цей колір уже вийшов із моди в українців?

Харків для мене – місто, де жив і працював великий психолог Лев Семенович Виготський. Київ – сакральна точка на земній кулі, де історія згущується до стану матерії. Львів – місто, де повсюди леви і яке якось драматично вписане в наші сімейні леґенди…

Що стосується українських читачів, то мені просто дуже приємно думати, що мої книжки перекладені й будуть читатися в Україні. Будь-який письменник мріє про розуміння, але що за цим стоїть, пояснити не може. Я не виняток. Читач вичитує те, що хоче й може. На те він і читач.




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація