ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Інна Волосевич «Про хлопчика»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Про тваринБіблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»«Казки Скандинавії»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Ян Твардовський «Ще одна молитва»«Ростам і Сохраб»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Три казочки у в'язочку»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Українська графіка першої третини ХХ століття»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Казки Японії»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Олесь Ільченко «Наші птахи»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Міла Іванцова: «Хочу до дрібниць уявляти те, про що пишу» RSS

3 листопада, 2011

 

Цьогоріч видавництво «Грані-Т» подарувало своїм шанувальникам нову книжкову серію «Дівчата зі спорту», в рамках якої з’явилися книги Олеся Ільченка, Лесі Ворониної та Міли Іванцової. Як виник задум повісті «Заради мрії» про легкоатлетку, бронзову призерку XXVII Олімпійських ігор Олену Говорову, які стереотипи вдалося подолати під час її написання, про письменницький дар передбачення і майбутні книжки, присвячені спортсменам-переможцям, — ексклюзивно в інтерв’ю «Граням-Т» розповіла письменниця Міла Іванцова.

— Кожна книга починається по-різному. З чого почалася книга «Заради мрії», яка одночасно і художня, і публіцистична? Очевидно, в процесі спілкування з Оленою Говоровою Ви почули про якусь історію з її життя – й подумали: «О! З цього і почну!»

— Справді, під час нашої першої розмови я просила Олену розповісти про її родину, батьків, рідне місто, про те, як і чому вона прийшла у спорт, хто був першим тренером… І мені дуже сподобалася історія про те, як Олена і її подруги після відвідин одного одеського музею нічого не змогли розповісти тренеру Тетяні Іванівні Мардашовій і як тренер на це відреагувала. То були такі дитячі враження, які запам’ятовуються на все життя, та ще й стають дуже важливим уроком. Це була така «жива» сцена. Я і вирішила почати саме з неї, а не з «родився, хрестився…»

— Читач може вирішити, що Ви брали матеріал для книжки з преси і спортивних довідників. Але ж насправді за цією книгою стоять години розмов —Ваших із Вашою героїнею. Які були ці розмови? Ви були в ролі журналіста чи, може, психолога?

— Гадаю, що ні перше, ні друге. Мені самій було цікаво розмовляти з Оленою, вона харизматична й щира людина, тому «витягувати кліщами» нічого не доводилося, моя героїня сама розповідала багато цікавого. До речі, не старті цього проекту мені у видавництві «Грані-Т» сказали, що матиму прототипа, але твір потрібен художній, тому я можу змінити ім’я, вигадати сама якісь події, але маю використати якісь факти з біографії спортсменки, про що потім і зазначити в кінці книжки. Але моя героїня виявилась напрочуд цікавою людиною з насиченою біографією. Тож навіщо було ховати її за вигаданим ім’ям?

— Чи підставовим є стереотип, що, мовляв, спортсмени неговіркі й замкнуті? Чи легко було Вам, письменникові, знайти спільну мову з Оленою?

— Так. У нас із нею не було бар’єрів у спілкуванні. Вочевидь, цей стереотип її не стосується, та я б і не стала так узагальнювати.

— Чи були у Вас до написання цієї книги власні стереотипи щодо спортсменів, і чи вдалося котрийсь із них подолати?

— Ні, не було, тому що я й сама в юності не була байдужою до спорту, займалася художньою гімнастикою, легкою атлетикою, чимало часу проводила на ковзанці. Тож світ спорту і спортсменів мені зрозумілий. Хіба що я не маю досвіду участі в змаганнях високого рівня, досвіду переживань, коли ти уособлюєш свою країну, під прапором якої виступаєш. Це страшенно відповідально. І мені цікаво було дізнатися про те, що відчуває чемпіон. Психологія переможця – це для мене дуже важливе питання.

— Чи доводилося Вам узгоджувати написане з героїнею?

— Так, після першої зустрічі й довгої розмови з Оленою ми якийсь час спілкувалися з нею електронною поштою. Я уточнювала деякі деталі, а також надсилала їй готові фраґменти тексту. Мені було важливо дізнатися, наскільки правильну тональність я обрала, чи «вловила хвилю», чи «зачепить» Олену мій опис, моє бачення її історії. І я зітхнула з полегшенням, коли Олена написала, що їй початок повісті сподобався.

— Письменник часто не лише художньо опрацьовує якісь факти, а й має здатність передбачати, відчувати те, свідком чого не був. Здається, Вам теж вдалося здивувати Олену своїм даром передчуття?

— Так, я й сама неабияк здивувалася. Ідеться про трьох подружок шкільних років, з якими Олена разом тренувалася і виступала на змаганнях. Вони були свого роду «осердям» великої групи, такими заводійками. Я почала фантазувати й описувати дівчат та події, знаючи лише, що їх було разом четверо. Для себе вигадала їхні портрети й дала опис кожної в тексті. Як же я була здивована (до мурашок попід шкірою!), коли Олена зателефонувала мені й, дуже здивована, сказала, що в однієї з дівчат направду була довга товста коса! Олена дуже делікатна людина, після цього вона вибачилася і попросила, якщо можна, назвати тих дівчат не вигаданими, а справжніми іменами. «Вони впізнають себе, і їм буде дуже приємно!» Звісно, я залюбки погодилася, розпитавши ще про їхні характери. А коса була, виявляється, в Іри Тимофеєвої.

— Про кого складніше писати: про вигаданого героя чи реальну людину?

— Однозначно – про реальну людину. Це дуже відповідально перед прототипом і перед читачами. Я ретельно звіряла кожен описаний факт із реальними речами – копалася в інтернеті, у довідниках. Перевірила кожну дату та місце проведення різних змагань, імена учасників, про яких згадую, навіть географічну карту Одеської області та околиць рідного міста Олени Ізмаїла вивчила дуже добре. Наприклад, у повісті йдеться також про лікаря мануальної терапії, який не раз допомагав Олені, направляючи їй хребці у спині. Про нього я теж розшукала максимум інформації. Адже я хочу до дрібниць уявляти те, про що пишу. Лише тоді зможу написати про все так, що читачі мені повірять, відчують себе учасниками подій. Писати «вигадане» легше. Тут ти вільний у своїй фантазії, сам вибудовуєш плани, сам їх змінюєш, – хоча, звісно, там бувають свої труднощі.

— На Ваш погляд, для кого написано цю книгу?

— «Грані-Т» чітко окреслюють вікову категорію читачів серії «Дівчата зі спорту»: це школярі віком від 10 до 13 років. Чесно кажучи, це мій перший досвід писання для дітей. І я спочатку задумалася: може, потрібно писати якимись іншими словами, спрощуючи речення, вирази, не вживати складних слів? Але потім вирішила для себе, що сюсюкати з читачами не буду. Бо ж якби я просто розповідала якійсь дівчинці такого віку про чемпіонку Олену Говорову, невже б я добирала спеціальних слів? Нині діти «ранні», розвинені, вони вчать іноземні мови, володіють комп’ютером, – то невже для розповіді про дитинство та перемоги спортсменки треба вишукувати якийсь «спрощений варіант», відмінний від нормального спілкування? Маючи чималий педагогічний досвід, я з повагою ставлюся і до дітей, і до дорослих. І хоча книгу написано для дітей, я вже маю відгуки від дорослих, які її прочитали. Ці відгуки мене дуже потішили й здивували. Власне, я й не очікувала, що у книжки з’являться такі шанувальники.

— Від кількох таких шанувальників я чула, що після прочитання книги їм захотілося вивчати французьку. Як це поясните Ви – викладач французької мови?

— Ось саме про це я й хотіла сказати. З різницею у кілька діб мені повідомили дві мої знайомі дівчини, обом більше двадцяти років, що прочитали цю книгу й переглянули свої до часу закинуті в далеку скриню мрії. І обидві повернулися до вивчення колись омріяної французької мови! Зазначу, що то дві абсолютно окремі історії, не пов’язані поміж собою. Виходить, що моя повість спонукає читачів до дії. Чому саме французька? Не відаю. Сама дивуюся. Логічно було б після прочитання книжки про спортсменку відновити заняття спортом. Але цей факт свідчить, що книжка не лише про це і не така вже однозначна.

— Чи плануєте ще писати про спортсменів-переможців?

— Не те що планую — вже написала і здала у видавництво текст нової повісті! У ній мова піде про тендітну білявку Аліну Шатернікову, чемпіонку світу з боксу в суперлегкій ваговій категорії. Нещодавно сама здивувалась, усвідомивши, що я, мабуть, цими книжками розвінчую міф про білявок. Адже обидві мої героїні – світлокосі чемпіонки, які наполегливо йшли вперед і працювали заради своєї мрії.

Спілкувалася Тетяна Терен




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація