ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Три казочки у в'язочку»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Про тваринІнна Волосевич «Про хлопчика»«Казки Скандинавії»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерОлесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«Казки Японії»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«Ростам і Сохраб»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Олесь Ільченко «Наші птахи»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Леонід Сорока: «Поезія — такий вітамін, без якого складно уявити духовне здоров’я особистості» RSS

9 листопада, 2011

 

Видавництво «Грані-Т» представляє свою чергову новинку — збірку віршів  «Кишеньковий дракон» російського поета Леоніда Сороки, який народився в Києві, а нині мешкає в Ізраїлі. Пропонуємо ближче познайомитися з автором цієї чарівної книжечки, який в інтерв’ю «Граням-Т» розповів про враження від українського видання, дитячу іронію, переклади «туди і назад», а також про людей, які пов’язують його з Україною.

— Пане Леоніде, Ваш  «Кишеньковий дракон» — це книжка для читання дітьми чи батьками дітям?

— Складне запитання. Нині, коли в нашому житті книжка взагалі відсувається на «надцятий» план телебаченням і комп’ютерними іграми, звісно, втримати інтерес до читання книжок поки що можуть тільки батьки, дідусі й бабусі, які все ж виросли з книжкою. На мій погляд, спершу привертають до себе увагу дитини малюнки в книжках. А вже потім вона починає читати чи слухати, «про що» ж там написано.

— Чи привернули Вашу увагу ілюстрації Марисі Рудської в  «Кишеньковому драконі»?

— Малюнки Марисі мені дуже до душі. Вона не пішла шляхом сліпого і буквалістичного ілюстрування, а в кожному випадку вигадувала власні, часто дотепні повороти.

— Як гадаєте, діти добре розуміють і відчувають іронію?

— Дітей, як і дорослих, мені здається, можна поділити на тих, хто розуміє і відчуває іронію, й тих, які не дуже… Гадаю, книжки і вірші, де вона присутня, допомагають розвинути це відчуття. Іноді діти відчувають іронію значно тонше, ніж дорослі. Наведу такий приклад. Увечері перед сном я читав казку своїй п’ятирічній онучці Алісі й трьохрічному онуку Сашкові. Оскільки казку замовила Аліса, Сашкові слухати її було нудно, і він, як міг, нам заважав. Дістав трубу — і почав у неї дудіти. Спершу я намагався читати, не звертаючи на це уваги. Але потім, коли він уже геть розійшовся, Аліса почала просити: «Діду, вгамуй його!» Тоді я підійшов до його ліжечка і трубу відібрав. Сашко почав рюмсати. Прибігла його мама. Намагаючись його заспокоїти, вона запитала: «Що трапилося? Поясни мені. І годі плакати!» А я спокійно так зі свого кутка мовив:

Злые люди бедной киске

Не дают украсть сосиски!

І мій онук тут же припинив рюмсати й почав гучно реготати. Виходить, він точно відчув іронію віршика — ще й переніс її на себе!

— Окрім дитячих іронічних віршів, які ввійшли до  «Кишенькового дракона», Ви пишете й дорослу поезію. Чи легко Вам «переключатися» з дорослого писання на дитяче?

— «Стихи не пишуться – случаются», — сказав колись Андрій Вознесенський. Гадаю, це особливо стосується віршів дитячих. Щоб вірш був ориґінальним, не повторював уже безліч разів сказане, воно має «трапитися». Чи то раптом у голові виникне перший рядок, який, мов камертон, задає настрій і веде за собою, чи то висвітиться парадоксальна, кумедна ситуація. Але завжди вірші народжуються відразу. Хоча іноді минає якийсь час між народженим рядком, строфою і завершенням усього вірша.

— Очевидно, щоб писати для дітей, треба вміти повертатися у своє дитинство в будь-якому віці. Який досвід, які вміння, на Ваш погляд, потрібні людині, щоб писати для дітей?

— Справді, дуже важливо пам’ятати себе в дитинстві й ніколи перед дитиною не присідати навпочіпки: з дитиною потрібно говорити як з рівнею і в той же час залишатися в межах її вікової категорії. Важливо знати, що їй цікаво, вміти знайти правильний тон — усе це і є майстерність, яка зовні не повинна бути помітною.

— Чи могли б Ви уявити виховання дитини без поезії?

— Напевно, цілком можна уявити виховання дітей і без поезії. Так само, як можна прожити без вітамінів. Якось же проживеш. Правда, недовго, і хворіти будеш часто. Поезія — такий вітамін, без якого складно уявити духовне здоров’я особистості. Кожен малюк з моменту народження, з колискових співанок, забавок стикається з поезією. А як потім складуться його стосунки з нею — залежить від багатьох факторів. Зокрема і від того, які книжки він сам читав або йому читали в дитинстві.

— Як народжуються герої Ваших дивовижних іронічних віршів: муха, яка летіла із Тель-Авіва до Амстердама без квитка, сердита оса, жаб-птиця, корова на льоду…

— Не хочеться зараз тривожити тіні великих і згадувати ахматовські рядки, але не втримаюсь:

Когда б вы знали,из какого сора

Растут стихи, не ведая стыда,

Как желтый одуванчик у забора,

Как лопухи и лебеда.

Але це правда. Як у відомій притчі: багатоніжка задумалася над тим, як же вона ходить, спіткнулася і впала. Сказане вище про вірші можна віднести і до героїв віршів. Вони так само народжуються невідь-звідки. Іноді, як у штукаря, із рукава, іноді — з підглянутої сценки, іноді можуть виникнути як асоціація до чогось прочитаного, але така далека, що потім провести паралель самому вже складно.

— Понад двадцять років Ви керували відділом літератури республіканської дитячої газети. Чи потрібні дітям періодичні видання? Чому, на Ваш погляд, сьогодні спостерігається певна криза в дитячій періодиці —принаймні в Україні…

— Ви торкнулися дуже болючого питання. В ті благословенні для дитячої преси часи видання для дітей — і дитячі газети, і журнали — готували майбутнього дорослого читача. У кожен дім, де були діти, приходили ці видання. Я і себе ще пам’ятаю школярем, на Уралі: з яким нетерпінням я чекав на вихід свіжого номера «Мурзілки», «Піонера»! А потім уже в Україні своїм дітям передплачував, а іноді просто приносив українські дитячі журнали — і вони їх зачитували до дірок. Коли сам почав працювати в дитячій газеті (до цього була ще «Київська правда»), то відразу відчув, навіть у часи ідеологічного пресу, що брехати тут можна набагато менше. Ми постійно зустрічалися з дітьми у школах, піонерських таборах. Тобто ми знали, чим вони живуть. А чого вартували листи юних читачів? Тридцять тисяч на рік приходило до нас у редакцію. І на всі потрібно було відповідати! Іноді це, звісно, пригнічувало, але загалом тримало в атмосфері.

А ось відповісти, чому сьогодні настала криза в дитячій періодиці, мені складно, тим паче на відстані. Гадаю, ця криза торкнулася всіх видань — і дорослих теж. Але дитячі видання мають залишатися в полі зору державного «ока» й обов’язково дотуватися. Майбутнє нації все ж не має залежати від миттєвих комерційних міркувань. Зізнаюся, на Заході з виданнями для дітей теж не так усе прекрасно. В Ізраїлі виходить кілька дитячих журналів як додатки до «товстих» газет. Але це не втішає. Шкода, що з водою вихлюпнули і дивовижну дитину, якою була дитяча періодика. А навколо цієї дитини завжди кружляла ціла армія виховательок в особі дитячих поетів і письменників, перекладачів «туди і назад», художників і журналістів. Як мовилося у старому анекдоті, «і скажіть, кому це заважало?»

— Щодо перекладів «туди і назад». Свого часу Ви перекладали українських поетів російською, нині  Іван Андрусяк переклав Ваші дитячі вірші українською. Як вважаєте, в чому важливість таких «взаємоперекладів»?

— Сьогодні в українську літературу прийшло потужне покоління дитячих письменників і поетів.  Іван Андрусяк — один із найяскравіших представників цього покоління. Я був щасливий, що йому сподобалися мої дитячі вірші. Його переклади — переклади великого майстра і тонкого знавця дитячої душі і дитячої психології. В нашій з ним спільній книжці Іван зробив мені стільки подарунків, переводячи мої вірші в інше мовне середовище, що я тепер в боргу перед ним. А важливість таких «взаємоперекладів» уже принаймні в тому, що вони зближують народи і людей, які творять літературу.

— Які спогади про Київ лишилися з Вами до сьогодні? Пам’ять про яких людей пов’язує Вас з Україною?

— Це таке запитання… Пам’ять про місто, в якому ти народився, в якому минула твоя юність, твої закоханості, в якому були написані перші вірші… це місто завжди з тобою. А люди? Пригадується перший мій наставник у дитячій літературі Юхим Чеповецький, автор відомих дитячих повістей і знаменитої пісеньки барона Врунґеля «Как вы шхуну назовёте, так она и поплывёт». Пам’ятаю бурхливі дискусії в літературній студії при видавництві «Молодь», коли там ще читав вірші завжди елеґантний Василь Стус. Редактором моєї першої, досить пізньої книжки лірики був Ігор Римарук. Пам’ятаю також, як в університеті читали роздруковану на фотопапері книгу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». І як потім мені пощастило познайомитися з Іваном Михайловичем особисто. В журналі «Радуга» одного разу познайомився із класиком російської поезії Миколою Ушаковим. Пам’ятаю, серед рукописів віршів, які лежали на столі в редакції, були позначки «НУ так» і «НУ ні». Я запитав у секретарки, що це означає. Виявилося, це були позначки Миколи Ушакова, його ініціали. «Н.У. так» — значить, він схвалював.

Пригадую також, як у шевченківські дні разом із друзями українськими поетами ми стояли на мовчазних мітингах біля пам’ятника Тарасові Шевченку навпроти університету. І найменший порух із нашого боку викликав реакцію охоронців: вони штовхали людину головою вниз у коляску мотоцикла і відвозили до себе в контору. Але треба, напевно, поставити крапку, тому що про цей час написані книжки, а нам з Вами треба вкластися у кілька сторінок…

— Щоб ми з Вами таки вклалися у визначену кількість сторінок, запитаю наостанок, кому буде адресована Ваша наступна книжка — дітям чи дорослим?

— Я завжди намагаюся ухильно відповідати на це запитання. Адже видання книжки — це така річ… можна і наврочити. А ось якби Ви запитали, що я підготував до друку, тоді б я відповів, що підготував і дитячу, і дорослу. В останній зібрані іронічні вірші. До речі, деякі з тих, які ввійшли до  «Кишенькового дракона», цілком вписалися б і в книгу для колишніх дітей.

Дякую Вам, що допомогли згадати дороге моєму серцю. Наприкінці нашої розмови хотів би низько вклонитися дивовижному Іванові Андрусяку, головному редактору «Граней-Т» Олені Мовчан, художниці Марисі Рудській і всій команді. Хочеться вірити, що зможу їх усіх обійняти особисто на одній із майбутніх презентацій  «Кишенькового дракона» в Україні.

Спілкувалася Тетяна Терен




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація