ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»«Три казочки у в'язочку»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Казки Японії»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Про тварин«Казки Скандинавії»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Олесь Ільченко «Наші птахи»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»«Ростам і Сохраб»Інна Волосевич «Про хлопчика»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Леонід Сорока: «Поезія — такий вітамін, без якого складно уявити духовне здоров’я особистості» RSS

9 листопада, 2011

 

Видавництво «Грані-Т» представляє свою чергову новинку — збірку віршів  «Кишеньковий дракон» російського поета Леоніда Сороки, який народився в Києві, а нині мешкає в Ізраїлі. Пропонуємо ближче познайомитися з автором цієї чарівної книжечки, який в інтерв’ю «Граням-Т» розповів про враження від українського видання, дитячу іронію, переклади «туди і назад», а також про людей, які пов’язують його з Україною.

— Пане Леоніде, Ваш  «Кишеньковий дракон» — це книжка для читання дітьми чи батьками дітям?

— Складне запитання. Нині, коли в нашому житті книжка взагалі відсувається на «надцятий» план телебаченням і комп’ютерними іграми, звісно, втримати інтерес до читання книжок поки що можуть тільки батьки, дідусі й бабусі, які все ж виросли з книжкою. На мій погляд, спершу привертають до себе увагу дитини малюнки в книжках. А вже потім вона починає читати чи слухати, «про що» ж там написано.

— Чи привернули Вашу увагу ілюстрації Марисі Рудської в  «Кишеньковому драконі»?

— Малюнки Марисі мені дуже до душі. Вона не пішла шляхом сліпого і буквалістичного ілюстрування, а в кожному випадку вигадувала власні, часто дотепні повороти.

— Як гадаєте, діти добре розуміють і відчувають іронію?

— Дітей, як і дорослих, мені здається, можна поділити на тих, хто розуміє і відчуває іронію, й тих, які не дуже… Гадаю, книжки і вірші, де вона присутня, допомагають розвинути це відчуття. Іноді діти відчувають іронію значно тонше, ніж дорослі. Наведу такий приклад. Увечері перед сном я читав казку своїй п’ятирічній онучці Алісі й трьохрічному онуку Сашкові. Оскільки казку замовила Аліса, Сашкові слухати її було нудно, і він, як міг, нам заважав. Дістав трубу — і почав у неї дудіти. Спершу я намагався читати, не звертаючи на це уваги. Але потім, коли він уже геть розійшовся, Аліса почала просити: «Діду, вгамуй його!» Тоді я підійшов до його ліжечка і трубу відібрав. Сашко почав рюмсати. Прибігла його мама. Намагаючись його заспокоїти, вона запитала: «Що трапилося? Поясни мені. І годі плакати!» А я спокійно так зі свого кутка мовив:

Злые люди бедной киске

Не дают украсть сосиски!

І мій онук тут же припинив рюмсати й почав гучно реготати. Виходить, він точно відчув іронію віршика — ще й переніс її на себе!

— Окрім дитячих іронічних віршів, які ввійшли до  «Кишенькового дракона», Ви пишете й дорослу поезію. Чи легко Вам «переключатися» з дорослого писання на дитяче?

— «Стихи не пишуться – случаются», — сказав колись Андрій Вознесенський. Гадаю, це особливо стосується віршів дитячих. Щоб вірш був ориґінальним, не повторював уже безліч разів сказане, воно має «трапитися». Чи то раптом у голові виникне перший рядок, який, мов камертон, задає настрій і веде за собою, чи то висвітиться парадоксальна, кумедна ситуація. Але завжди вірші народжуються відразу. Хоча іноді минає якийсь час між народженим рядком, строфою і завершенням усього вірша.

— Очевидно, щоб писати для дітей, треба вміти повертатися у своє дитинство в будь-якому віці. Який досвід, які вміння, на Ваш погляд, потрібні людині, щоб писати для дітей?

— Справді, дуже важливо пам’ятати себе в дитинстві й ніколи перед дитиною не присідати навпочіпки: з дитиною потрібно говорити як з рівнею і в той же час залишатися в межах її вікової категорії. Важливо знати, що їй цікаво, вміти знайти правильний тон — усе це і є майстерність, яка зовні не повинна бути помітною.

— Чи могли б Ви уявити виховання дитини без поезії?

— Напевно, цілком можна уявити виховання дітей і без поезії. Так само, як можна прожити без вітамінів. Якось же проживеш. Правда, недовго, і хворіти будеш часто. Поезія — такий вітамін, без якого складно уявити духовне здоров’я особистості. Кожен малюк з моменту народження, з колискових співанок, забавок стикається з поезією. А як потім складуться його стосунки з нею — залежить від багатьох факторів. Зокрема і від того, які книжки він сам читав або йому читали в дитинстві.

— Як народжуються герої Ваших дивовижних іронічних віршів: муха, яка летіла із Тель-Авіва до Амстердама без квитка, сердита оса, жаб-птиця, корова на льоду…

— Не хочеться зараз тривожити тіні великих і згадувати ахматовські рядки, але не втримаюсь:

Когда б вы знали,из какого сора

Растут стихи, не ведая стыда,

Как желтый одуванчик у забора,

Как лопухи и лебеда.

Але це правда. Як у відомій притчі: багатоніжка задумалася над тим, як же вона ходить, спіткнулася і впала. Сказане вище про вірші можна віднести і до героїв віршів. Вони так само народжуються невідь-звідки. Іноді, як у штукаря, із рукава, іноді — з підглянутої сценки, іноді можуть виникнути як асоціація до чогось прочитаного, але така далека, що потім провести паралель самому вже складно.

— Понад двадцять років Ви керували відділом літератури республіканської дитячої газети. Чи потрібні дітям періодичні видання? Чому, на Ваш погляд, сьогодні спостерігається певна криза в дитячій періодиці —принаймні в Україні…

— Ви торкнулися дуже болючого питання. В ті благословенні для дитячої преси часи видання для дітей — і дитячі газети, і журнали — готували майбутнього дорослого читача. У кожен дім, де були діти, приходили ці видання. Я і себе ще пам’ятаю школярем, на Уралі: з яким нетерпінням я чекав на вихід свіжого номера «Мурзілки», «Піонера»! А потім уже в Україні своїм дітям передплачував, а іноді просто приносив українські дитячі журнали — і вони їх зачитували до дірок. Коли сам почав працювати в дитячій газеті (до цього була ще «Київська правда»), то відразу відчув, навіть у часи ідеологічного пресу, що брехати тут можна набагато менше. Ми постійно зустрічалися з дітьми у школах, піонерських таборах. Тобто ми знали, чим вони живуть. А чого вартували листи юних читачів? Тридцять тисяч на рік приходило до нас у редакцію. І на всі потрібно було відповідати! Іноді це, звісно, пригнічувало, але загалом тримало в атмосфері.

А ось відповісти, чому сьогодні настала криза в дитячій періодиці, мені складно, тим паче на відстані. Гадаю, ця криза торкнулася всіх видань — і дорослих теж. Але дитячі видання мають залишатися в полі зору державного «ока» й обов’язково дотуватися. Майбутнє нації все ж не має залежати від миттєвих комерційних міркувань. Зізнаюся, на Заході з виданнями для дітей теж не так усе прекрасно. В Ізраїлі виходить кілька дитячих журналів як додатки до «товстих» газет. Але це не втішає. Шкода, що з водою вихлюпнули і дивовижну дитину, якою була дитяча періодика. А навколо цієї дитини завжди кружляла ціла армія виховательок в особі дитячих поетів і письменників, перекладачів «туди і назад», художників і журналістів. Як мовилося у старому анекдоті, «і скажіть, кому це заважало?»

— Щодо перекладів «туди і назад». Свого часу Ви перекладали українських поетів російською, нині  Іван Андрусяк переклав Ваші дитячі вірші українською. Як вважаєте, в чому важливість таких «взаємоперекладів»?

— Сьогодні в українську літературу прийшло потужне покоління дитячих письменників і поетів.  Іван Андрусяк — один із найяскравіших представників цього покоління. Я був щасливий, що йому сподобалися мої дитячі вірші. Його переклади — переклади великого майстра і тонкого знавця дитячої душі і дитячої психології. В нашій з ним спільній книжці Іван зробив мені стільки подарунків, переводячи мої вірші в інше мовне середовище, що я тепер в боргу перед ним. А важливість таких «взаємоперекладів» уже принаймні в тому, що вони зближують народи і людей, які творять літературу.

— Які спогади про Київ лишилися з Вами до сьогодні? Пам’ять про яких людей пов’язує Вас з Україною?

— Це таке запитання… Пам’ять про місто, в якому ти народився, в якому минула твоя юність, твої закоханості, в якому були написані перші вірші… це місто завжди з тобою. А люди? Пригадується перший мій наставник у дитячій літературі Юхим Чеповецький, автор відомих дитячих повістей і знаменитої пісеньки барона Врунґеля «Как вы шхуну назовёте, так она и поплывёт». Пам’ятаю бурхливі дискусії в літературній студії при видавництві «Молодь», коли там ще читав вірші завжди елеґантний Василь Стус. Редактором моєї першої, досить пізньої книжки лірики був Ігор Римарук. Пам’ятаю також, як в університеті читали роздруковану на фотопапері книгу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». І як потім мені пощастило познайомитися з Іваном Михайловичем особисто. В журналі «Радуга» одного разу познайомився із класиком російської поезії Миколою Ушаковим. Пам’ятаю, серед рукописів віршів, які лежали на столі в редакції, були позначки «НУ так» і «НУ ні». Я запитав у секретарки, що це означає. Виявилося, це були позначки Миколи Ушакова, його ініціали. «Н.У. так» — значить, він схвалював.

Пригадую також, як у шевченківські дні разом із друзями українськими поетами ми стояли на мовчазних мітингах біля пам’ятника Тарасові Шевченку навпроти університету. І найменший порух із нашого боку викликав реакцію охоронців: вони штовхали людину головою вниз у коляску мотоцикла і відвозили до себе в контору. Але треба, напевно, поставити крапку, тому що про цей час написані книжки, а нам з Вами треба вкластися у кілька сторінок…

— Щоб ми з Вами таки вклалися у визначену кількість сторінок, запитаю наостанок, кому буде адресована Ваша наступна книжка — дітям чи дорослим?

— Я завжди намагаюся ухильно відповідати на це запитання. Адже видання книжки — це така річ… можна і наврочити. А ось якби Ви запитали, що я підготував до друку, тоді б я відповів, що підготував і дитячу, і дорослу. В останній зібрані іронічні вірші. До речі, деякі з тих, які ввійшли до  «Кишенькового дракона», цілком вписалися б і в книгу для колишніх дітей.

Дякую Вам, що допомогли згадати дороге моєму серцю. Наприкінці нашої розмови хотів би низько вклонитися дивовижному Іванові Андрусяку, головному редактору «Граней-Т» Олені Мовчан, художниці Марисі Рудській і всій команді. Хочеться вірити, що зможу їх усіх обійняти особисто на одній із майбутніх презентацій  «Кишенькового дракона» в Україні.

Спілкувалася Тетяна Терен




© 2006—2019 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація