ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Інна Волосевич «Про хлопчика»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Про тваринОлесь Ільченко «Наші птахи»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Ян Твардовський «Ще одна молитва»«Ростам і Сохраб»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»«Казки Японії»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Три казочки у в'язочку»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»«Казки Скандинавії»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Сьоран/Чоран: стиліст, провокатор, чуттєвий філософ (думки експертів) RSS

15 листопада, 2011

 

Під час осінньої виставки-ярмарку «Медвін» відбулося обговорення книжки «Допінґ духу» філософа Сьорана (Еміля Мішеля Чорана), яка з’явилася у серії «Граней-Т» «De profundis». Пропонуємо три погляди на Сьорана/Чорана учасників цієї дискусії: літературознавця Ростислава Семківа, письменниці Євгенії Кононенко та культуролога Олександра Івашини.

Ростислав Семків, літературознавець

«Тексти, які мені не дуже імпонують, я їх, як правило, не читаю або не дочитую. Мої попередні звертання до книжок Сьорана закінчувалися фіаско, оскільки це не зовсім близька мені література. Але в українській книжці я прочитав багато текстів. Можливо, це через переклад. Тексти Сьорана мають виразний ліричний струмінь і через це вони дуже добре сприймаються твоєю рідною мовою. Тому, можливо, російський переклад ставив раніше переді мною бар’єр, а французькою я його не читав...

Безперечно, Сьоран – дуже добрий стиліст. А доброму стилістові можна пробачити багато речей, з якими ти не погоджуєшся і які викликають, можливо, навіть прямий протест. Тут можна говорити про його парадоксальність, яку завжди всі підкреслюють у розмовах про Сьорана. Так, він виходить на дуже цікаві парадокси. Але в інших випадках він дуже спекулятивний і будує майже тоталітарні опозиції. І це, звичайно, відштовхнуло би від тексту, якби не стиль. Формальний чинник у читанні Сьорана переважає. Ось до прикладу: «Стояння з протягнутою за милостинею рукою та очікування відповіді всесвітньої тиші – тут багато спільного». Це майже таке японське хоку. В цій книжці дуже багато речей, гарно сказаних, але вони абсолютно спекулятивні або майже спекулятивні. Це гарно вписується в декадентську традицію, яку ми пов’язуємо із Бодлером. І це вписується в екзистенціалістську традицію – Сартр і Камю писали якраз перед Сьораном. Тобто тут можна знайти відгуки багатьох текстів. Наприклад, багато елементів із цих текстів схожі на ті сентенції, які проговорює персонаж роману Анатолія Дністрового «Дрозофіла над томом Канта».

Якщо підходити до філософії Сьорана з позицій позитивістських чи там прагматичних, вона виглядає в багатьох випадках нонсенсом. Ми знаємо, що позиція «стояння із простягнутою рукою за милостинею» зовсім не обов’язково передбачає вслухання у всесвітню тишу. Може бути, але не багато коли. Тому для мене Сьоран – це передовсім стиль, а вже потім його парадокси. Ось він пише: «Вони народилися неспроможними до діяльності, тому лиш прославляють чи описують її – залежно від того, чи сподіваються на визнання, чи на іншу форму слави – ненависть; вони не за правом підносять свої вади та нещастя до ранґу закону, а свою порожнечу – до рівня загального принципу. Думка – така ж побрехенька, як і кохання чи віра. Правда – це обман…». Тут майже Оруел. Тобто це такі ігри довкола певних понять.

Дуже показово, що в текстах Сьорана так багато тире. Антитетичність мислення – це ознака схильності до тоталітарного, авторитарного мислення. Він пише: «Є люди, що йдуть від ствердження до ствердження: їхнє життя – безперервна серія «так». А далі антитеза: «Заперечення: тільки це може звільнити розум. Але заперечення дає плоди лише доти, доки ми з усіх сил намагаємося його завоювати, привласнити; щойно привласнили – воно ув’язнює: це такі ж кайдани, як і все інше». У цьому сенсі це книжка-виклик. Виклик позитивному способові мислення, оскільки в ній постійно наголошується домінування «ні» над «так», небуття – над буттям, бездіяльності – над діяльністю. Ми не втомлюємося від цієї тавтологічності, тому що Сьоран її подає в різних стильових варіантах.

Тому найкраще «Допінґ духу» читати як пам’ятник стилю. Якщо ж книжку читати як пам’ятник думки, тоді, вочевидь, потрібно буде боротися з цим нігілістичним імпульсом. Принаймні якось запитувати себе: а що я можу відповісти на таку репліку і на такий погляд? погоджуюся я чи не погоджуюся з його твердженнями? Як у Сьорановій «Теорії доброти»: «…Життя з добротою несумісне, тож я зогнив, щоб лишитися добрим». Це виклик. Але якщо книжка спонукає до таких роздумувань, значить, вона цікава.

Євгенія Кононенко, письменник, перекладач

«Всі видатні філософські праці мають бути перекладені українською. Видання Сьорана/Чорана я теж, безсумнівно, підтримую. Ростислав Семків дуже точно сказав про нігілізм філософа, його парадокси, але він не вимовив слово «провокація». Я сприймаю Чорана як великого провокатора, який має спонукати до формулювання контрдумки. Якщо це усвідомлювати, то доброта і шляхетність, ідея безсмертної душі не вмирають від того, що так категорично про них говорив Чоран. Все – вже не буде цієї «слинявої» ідеї поговорити на ці теми якось солоденько, пафосно. Я бачу в цьому велику заслугу цього чоловіка. Сьогодні прочитала в Інтернеті, що він був веселим песимістом. Як на мене, це дуже правильне означення.

Щодо мене особисто, то мені ця постать відкрилася 1994 року. Тоді французьке посольство передплачувало перекладачам із французької Magazine littéraire, і одне з його чисел було присвячене саме Чорану. Він там, до речі, був як Сіоран (Cioran). Мені було надзвичайно цікаво читати про його безсоння, безробіття… Йому, до речі, пропонували викладати в університеті філософію і навіть натякали, що для нього це не буде обтяжливо, але він відмовився навіть від такого...

Я пам’ятаю есей Сьорана «Маленька теорія долі», я його перекладала, коли навчалася в аспірантурі. Там він розмірковує про долю румунів. Це був початок нашої Незалежності, коли саме озвучувалося, чому Україна така нещасна. Причини називали дві: Україна довго перебувала у складі імперії і мовне питання. Румунія тривалий час не була у складні жодної імперії, і мова там румунська. Але той самий Чоран, говорячи про Румунію, постійно повторював: ми ж такі неповноцінні! І наголошував, що це така «фішка» румунів – розповідати на людях про свою неповноцінність. Як ви знаєте, головні румунські автори свого часу перейшли на французьку: Ежен Йонеско, Мірча Еліаде і Еміль Чоран.

 

 

Олександр Івашина, викладач кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Чоран писав у якомусь есеї, що, коли говориш про книжку, потрібно передавати не думки, а якісь почуття і враження. Я так само сприймаю філософію Чорана: це не думки, а передовсім враження. Якщо на них налаштуватися, вони потім якось у твоєму житті відбиваються. Найголовніша помилка у сприйнятті Чорана, на мій погляд, така: його називають філософом думки, але він налаштовує не на думки, а на певний стан, певне відчуття світу. І налаштувати на це відчуття йому вдається просто феноменально! Це дійсно і якась веселість, і якийсь трагізм, і якась гіркота, і якась недолугість, сміхота існування. Читати буквально Чорана – це смішно. Він все-таки налаштовує на якийсь афект, травму. Особливо це стосується Чоранових афоризмів.

Мене особисто Чоран колись налаштував на одне життєве правило. Він вважав, що потрібно бувати в якихось значущих ландшафтах тоді, коли там немає туристів. Кажуть, він велосипедом об’їздив Південь Франції та Іспанію. І я цього правила у житті постійно дотримуюся. Надзвичайно вдячний йому за цю ідею.




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація