ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«Казки Скандинавії»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Три казочки у в'язочку»Інна Волосевич «Про хлопчика»«Казки Японії»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Олесь Ільченко «Наші птахи»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Про тварин«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Ростам і Сохраб»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Олександр Євтушенко: «Рок-музика – це прагнення свободи» RSS

16 листопада, 2011

 

Цьогоріч серія «Граней-Т» «De profundis» поповнилася музичною книжкою Олександра Євтушенка «Україна in Rock». В інтерв’ю «Граням-Т» відомий музичний журналіст розповів про те, як реагують на критику українські музиканти, музичні відкриття та розчарування, «ящик для ідіотів», можливості всюдипроникного Інтернету та культурний раціон сучасної дитини.

– На якого читача розрахована книжка «Україна in Rock»?

– Передусім це книжка для тих, хто розуміється на цьому жанрі, який у світі розвивається вже більше ніж 50 років. Реально українська рок-сцена існує десь протягом 25-ти років. У нас рок виник як антитеза «совку», як протест, естетичний протест проти засилля комуністичної ідеології в мистецтві. І багато в чому ті ідеї спротиву залишаються актуальними і до сьогодні.

– У книжці Ви неодноразово наголошуєте на тому, що в Україні не просто бракує, а взагалі немає музичних довідників та енциклопедій. Цікаво, якою музичною літературою користуєтеся Ви?

– Різноманітною. Але головними для мене джерелами інформації лишаються мої власні спостереження, увесь той величезний інформаційний масив, який я отримував завдяки моїм власним інтерв’ю, яких було безліч і які друкувалися в періодиці протягом останніх двадцяти років.

 

 

  гурт «Воплі Відоплясова»

– У передмові до книжки Ви наводите слова гітариста Led Zeppelin Джиммі Пейджа, який називав рок народною музикою наших часів. Як би Ви означили рок-музику?

– Дуже просто. Рок-музика – це прагнення свободи у світовідчуттях незаанґажованої вільної людини. Найкращі зразки рок-музики у сенсі музичному ніяк не є слабшими або гіршими взірцями модерної культури, а є тотожними часові.

– Про те, що в Україні є серйозні проблеми з інститутом критики, відомо всім. Але, за моїми спостереженнями, критика літературна все ж якоюсь мірою впливає на вітчизняних письменників. А ось чи впливає критика музична на стан нашої музики? Чи стежать за фаховими рецензіями українські музиканти?

– Тут ситуація дещо парадоксальна, адже наші навіть найкращі колективи (такі, як «Кому вниз», «Вій», «Плач Єремії» та багато інших) настільки звикли до свого існування у глибокому андеґраунді, що фахова думка різних спеціалістів для них не є визначальною, оскільки вони працюють для людей, які їх знають і люблять роками. З іншого боку, у нас, на жаль, відсутні не лише інституції, а навіть поодинокі фахівці з цього питання. Себе я таким теж не вважаю, бо я, скорше, популяризатор, журналіст.

– У книжці Ви виокремили 25 дисків, які змінили обличчя української рок-музики. Чи можете назвати альбоми, які стали знаковими в цьому музичному році?

– Якщо йдеться про 2011 рік, я б назвав такі альбоми: «Йшов я небом» гурту «Вій», збірку-триб’ют пам’яті лідера «Братів Гадюкіних» Сергія Кузьмінського під назвою «Я повертаюсь домів», «Танець серця» гурту «Тінь сонця», останні релізи Карпи, альбом «В.В.» «На сцені фестивалю «Рок-Січ», новий альбом «Перкалаби», який у Києві гурт презентуватиме 1 грудня.

– Якими були головні музичні розчарування 2011 року?

– Нове відкладення виходу у світ свіжого матеріалу мегагрупи «Кому вниз», нове відсунення в часі відродженої імпрези «Рок-екзистенція» під проводом Тараса Грималюка, відсутність жодної передачі на ТБ про рок в Україні…

– Як Ви вважаєте, чого бракує українській рок-музиці?

– Передусім – професійного менеджменту, концертних майданчиків, спеціалізованої музичної преси і музичних клубів. Усе решта – музичні таланти, ідеї, харизматичність і ориґінальність концепцій у наших артистів є і все це цікавіше і яскравіше, ніж у наших російських сусідів.

– Чи є талановиті українські рок-колективи, які, на жаль, не знайшли на Батьківщині свого слухача?

– Я би сказав – частково не знайшли, а точніше – були недооцінені в Україні. Це «Квадраджессіма», «Борщ», «ТОЛ», «Мерва», «Димна суміш», «Арахнофобія», «ДримбаДаДзиґа»...

 

 

гурт «Гайдамаки»

– Чи можна сказати, що Україна йде в ногу зі світовими музичними тенденціями? Чи й досі музика України — terra incognita у світі?

– Намагається йти, хоча там це може бути і непомітно. Ми живемо в епоху Інтернету і це спрощує наші контакти зі світом. Україна нині не є невідомою у світі. Ії вже пізнали завдяки насамперед етно-роковій тусовці – «Гайдамаки» і «Перкалаба» успішно об’їздили цілу Європу, інші також торують цей шлях.

– В «Україні in Rock» Ви говорите, що у наших музикантів є всі шанси вийти на світовий рівень, але для цього потрібні дві складові — співати українською і позбавлятися своїх комплексів. Можете навести приклади незакомплексованих українських рок-гуртів?

– Я вже назвав їх вище, можу додати сюди такі групи як «ДримбаДаДзиґа», «Атмасфера», «Дахабраха», «Вій», «ТаРута», «Ворождень», «Мандри», «Антитіла», «Бумбокс», «Тартак», той же «Океан Ельзи» і ті ж «В.В.»…

 

 

 гурт «Мандри»

– Чи можна сказати, що співана поезія — це унікальне явище української рок-сцени?

– І водночас – це наш власний різновид міської культури. До речі, значною мірою урбаністичний шансон розвинений саме в Західній Україні, де ця культура цвіла пишним цвітом до війни. Відголоски того явища можна знайти у творчості Віктора Морозова – згадайте його «батярські пісні». Послухайте Павла Нечитайла, його гурти «Пропала грамота», Zapaska…

– Чи зменшився за останні роки в Україні вплив музичних фестивалів? Чи не вважаєте Ви, що їх починають витісняти телевізійні талант-шоу? Ця тенденція несе за собою якісь загрози?

– Безумовно несе, оскільки «ящик для ідіотів» пропонує такі собі симулякри живої творчості, замість того, щоб просто інформувати суспільство про існуючі феномени музичної культури. Ось саме це і становить небезпеку, адже вільна людина із власними поглядами завжди несе потенційну небезпеку. Особливо для режиму Януковича. А споживач медіапродукту з локшиною на вухах – абсолютно безпечний…

– Без сумніву Інтернет подарував кожному охочому можливість знайомити світ зі своєю творчістю. Ви як музичний критик вважаєте, що це справді знищило бар’єри поміж творцем і споживачем чи, навпаки, принесло засилля графоманства?

– Насправді і те, і те. Звісно, графоманів кількісно значно більше. Але водночас для дуже багатьох артистів Інтернет став реальним помічником на музичному ринку. Чимало музикантів про свої концерти домовляються через мережу. У багатьох випадках через Інтернет реалізуються квитки на фестивалі, концерти, продаються диски, супутня атрибутика.

– Якщо існує всюдипроникний Інтернет, то чи треба й далі немейнстрімовим українським музикантам боротися за присутність на радіо і в телеефірі?

– Якщо відверто, то за присутність в ефірах вони не борються, тому що чудово усвідомлюють, що серед суцільного ґламуру їм місця немає…

– Хто, на Ваше переконання, є шанувальником української рок-музики?

– Гадаю, що передусім це освічена людина, та, яка є притомним громадянином і патріотом своєї Батьківщини.

– На Ваш погляд, як можна виробити музичний смак у дитини?

– Просто давати їй слухати музику, зроблену людьми з гарним смаком, музику, яка не маніпулює почуттями, а народжує їх. Просто, щоб в її житті, а точніше – у культурному раціоні було якнайменше фальші.




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація