ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Про тваринЯрослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Ян Твардовський «Ще одна молитва»«Казки Японії»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Інна Волосевич «Про хлопчика»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Три казочки у в'язочку»«Казки Скандинавії»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»«Ростам і Сохраб»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерЛеся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Чи справді Україна переживає родинну кризу? RSS

7 грудня, 2011

 

Над цим актуальним запитанням розмірковують Лариса Денисенко, Юрій Бедрик, Олександр Гаврош, Андрій Кокотюха, Катерина Єгорушкіна, Зірка Мензатюк, Наталя та Валерій Лапікури. Думки наших експертів розділилися: хтось добачає корінь проблеми в тоталітарному минулому, хтось – у глобалізованому сьогоденні, а хтось констатує, що йдеться не лише про українську, а про світового масштабу кризу.

Лариса ДЕНИСЕНКО, письменниця


– Складно про це говорити, я не маю на руках статистичних даних (хоча хто сказав, що у статистиці криється істина?) – тільки власні спостереження. Збільшилася кількість неповних родин. Мами часто виховують дітей самотужки. Й татки також. Дуже багато дітей виховується бабусями та іншими родичами не тому, що це вибір дитини, а тому, що вибір матері чи батька – залишити дитину й податися заробляти на власне існування та освіту, будинок для дітей. Звісно, що це позначається на сприйнятті дитиною схеми родини. Коли між батьком та мамою сварки, недовіра, звинувачення, – дитина готується до «війни статей», вона просто не розуміє, що можна жити й поводитися інакше. І копіює модель такої родини. З іншого боку – часто діти алкоголіків ніколи не п`ють, бо є спротив, «щеплення» було зроблено в дитинстві – горілкою. Але більшість не виживає, бо це дуже болюче «щеплення». Треба вчитися бути уважнішим одне до одного, а це дуже непросто в сучасному ритмі життя. Так чи інакше, всі ми розуміємо, що є головним, – але не цінуємо це, поки не припече. Шкода.

Юрій БЕДРИК, письменник


– Гадаю, проблемні родини існували завжди. Так само, як і хороші, дружні, моральні. А от сучасні мас-медіа відрізняються від тих, які були за мого дитинства,. Тоді не писали на кшталт: «…у райцентрі N брат прибив брата пилососом, бо той нацькував свого кота на його індокачку, а фото вивісив у інтернеті». Тоді в газетах ішлося про надвеликі ударні будови, а люди зазвичай узагалі не були братами, синами, дочками чи шваґрами. Частіше – ланковими, свинарками, кранівниками, першими, другими й третіми секретарями та іншими правофланговими. І криза була не родинною, бо мало звертали уваги на родину… До речі, в сучасних сім’ях мені до вподоби те, що вони знову називають дітей різними іменами. Дрібничка, але приємно. Не десятьма, як за «розвинутого соціалізму», де всі мали бути однаковими, – а знову певним різноманіттям, як сто років тому й раніше. Індивідуальність – вона таки має з чогось починатися…

Олександр ГАВРОШ, письменник


– Це не Україна переживає родинну кризу, а цілий світ. Божевільне прискорення життя залишає дедалі менше часу на родину, спілкування, навіть на відпочинок. Зростають вимоги людей до себе, до свого оточення. Те, що двадцять-тридцять років тому було нормою, тепер здається заниженим стандартом. Уже мало хто хоче миритися з чоловіком-п’яничкою чи терпіти важке подружнє життя «заради дітей». Світ змінюється – змінюються і стосунки у ньому. Більше вимог – більше й конфліктів. Але Україна, а ще ширше – слов’янські народи досі зберігають родинний уклад життя. Батьки журяться своїми дітьми, дбають за них, хоча ті вже давно дорослі і самостійні. На патріархальному Закарпатті це ще помітніше. За статистикою, в часи кризи українці стали менше розлучатися. Гадаю, що кардинальних змін у родинному житті українців не відбулося, – за винятком того, що у більшості зросла самооцінка й бажання досягати кращого.

Андрій КОКОТЮХА, письменник


– Швидше – злам традиційних патріархальних родинних цінностей. Діти вже знають більше та хочуть більшого. А батьки далі їх опікають, чим псують.

Катерина ЄГОРУШКІНА, казкотерапевт


– На жаль, багато українських родин мають проблеми, пов’язані з сімейними цінностями. Однією з причин родинної кризи я вважаю несвідоме батьківство. Далі – несформовані уявлення про гармонійну сім’ю (не було позитивного прикладу в батьківській родині, відсутність навичок успішного розв’язання конфліктних ситуацій), страх мати тривалі стосунки, які передбачають відповідальність. Усі хочуть бути вільними, і це призводить до того, що діти потім теж надто рано стають вільними від батьків та їхнього авторитету. Один із негативних наслідків такої ситуації: багато дітей ростуть без батька, з мамою, яка має подвійне навантаження (робота і сім’я) та безліч причин для стресу. Діти в таких сім’ях частіше мають порушення сну та психосоматичні розлади (звісно, якщо батьки живуть у сварках – це ще гірше). А в подальшому – психологічні труднощі в статево-рольовій поведінці. І як наслідок – знову по колу: відсутність прикладу гармонійної сім’ї, страх відповідальності, несвідоме батьківство…

Зірка МЕНЗАТЮК, письменниця


– Криза воно чи ні, краще скажуть фахівці за результатами соціологічних досліджень. Якщо криза, то не нині вона почалася. Надто довго в наші голови втовкмачувалося, що найперша цінність – не сім'я, а будівництво світлого комуністичного майбутнього. Шевченкове «Нічого кращого немає, ніж тая мати молодая» лишилося в літературі, – а в житті матір, що виховувала вдома дітей, перетворилася на не варту пошани домогосподарку, «домашню курку», майже дармоїдку. Тож не дивно, що сучасна жінка віддає перевагу суспільній праці. Ми якось призабули, що громадянський шлюб – це не повна відсутність будь-якого шлюбу, а коли подружжя не вінчається в церкві. Але, здається мені, тепер маємо ситуацію, мов у російському прислів'ї: «Что имеем, не храним…» Дедалі гучніше звучать заяви про цінність сім'ї, родини; можливо, суспільство починає усвідомлювати, що чого варте.

Наталя та Валерій ЛАПІКУРИ, письменники


– Так! Скажімо, ситуація з сирітством уже перевершує статистичні показники повоєнних часів. З одним суттєвим уточненням, далеко не оптимістичним. Нинішнє сирітство – то переважно сирітство при живих батьках. Вершина айсберґа: батьки у третини цього контингенту сидять за ґратами, часто-густо за дрібницю – як із тими повоєнними колосками. Далі: кожний четвертий працездатний українець заробляє на життя за кордоном. Мало хто з них забирає туди свої родини. Частіше заводить там нові. Але цього ніхто із владних осіб упритул не бачить. Була така пані – співачка,– яка колись навіть на цю тему диск пісень записала, а як прорвалась у куми до «любого друга» й стала нардепкою, то відразу про всі обіцянки забула. Цей вантаж може потягти нас усіх на дно. Бо забута фраза «Міцна сім’я – міцна держава» – то не труїзм.

Підготувала Тетяна Терен




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація