ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Казки Скандинавії»Про тваринЯн Твардовський «Ще одна молитва»«Казки Японії»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерЛеся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Інна Волосевич «Про хлопчика»«Ростам і Сохраб»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Три казочки у в'язочку»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Надія Дойчева-Бут: «У дитячій ілюстрації можна абсолютно розслабитися, дозволити собі повний ґротеск» RSS

9 грудня, 2011

 

Перше враження від книжки для дітей – це зазвичай враження від ілюстрацій. Якщо одного разу до рук дитини потрапила книжка з ілюстраціями Надії Дойчевої-Бут, то надалі вона проситиме батьків купити їй нову з такими незвичними, ніжними, «пухнастими» і дуже впізнаними малюнками. Можливо, це буде «Любов коня Домінікаса» чи «Мишка Зіта» Вітаутаса Ландсбергіса, чи «М’яке і пухнасте» Івана Андрусяка, чи «Сни шовкопряда» Оси Ґан Шведер, а може, «Грайлива абетка» Івана Лучука.

Тож познайомимося ближче з авторкою цих неперевершених ілюстрацій – любителькою ґротеску, експресіонізму і моркви натщесерце.

«ПРИВЧАТИ ДО НОВОГО ПОТРІБНО ДОЗОВАНО»

– Надю, коли Ви зрозуміли, що хочете бути ілюстратором книжок?

– Те, що я буду художником, знала з дитинства. У мене мама захоплювалася малюванням. Трошки мене «збочували» з цього шляху в дитинстві розмови про те, що це не дуже перспективна професія, – але нині я задоволена:) Виходить, я концептуаліст із погляду психології: відразу визначилася зі своєю справою. Я закінчила живописне відділення, але живопис дуже наближений до ілюстрації. Мені не вистачало якоїсь детальності… Напевно, я пішла в ілюстратори, щоб привчити себе до дисципліни, – а тоді захопилася…

– Нині лишилася тільки ілюстрація?

– Ні, живописом теж продовжую займатися. Планую нові виставки…

– На Ваш погляд, чи варто ілюструвати дорослі книжки?

– Гадаю, так. Але підхід має бути іншим. Дитяча ілюстрація доповнює текст, тоді як у дорослій книжці найважливіше – впіймати атмосферу. Не все б узялася ілюструвати…

– А що б узялися?

– Андруховича. Можливо, «Перверзії». Його ґротескні персонажі мені дуже підходять.

– Як почалася Ваша робота над ілюструванням дитячих книжок?

– Це був десь курс четвертий-п’ятий академії, «Грані-Т» шукало молодих художників – і мене запросили до співпраці.

– Чим Вам близька дитяча ілюстрація?

– Ну, дорослі книжки у нас майже не ілюструються. До того ж, ілюстрація нині асоціюється саме з дитячою книжкою. Насправді мені подобається, що в дитячій ілюстрації можна абсолютно розслабитися, дозволити собі повний ґротеск. Керівництво «Граней-Т» завжди влаштовував мій гіперболізований стиль. В інших видавництвах, можливо, це б не прийняли, бо наше суспільство й досі ближче до радянського світосприйняття, ніж європейського.

– Як мені відомо, в Європі дитяча ілюстрація нині напрочуд різна. Європейські ілюстратори дозволяють собі експериментувати з образами, техніками, матеріалами, тоді як в Україні про експерименти доводиться вести мову не часто…

– Навіть не знаю, чи можна наше суспільство привчити до нової ілюстрації. Ми й досі в іншій реальності… Привчати потрібно дозовано. Якщо відразу перейти на щось суперходожнє, європейського рівня – зрозуміло, що це може бути комерційно невигідно.

– З чим би хотіла поекспериментувати Надія Дойчева-Бут?

– Тут справа у друці: в Європі ілюстрації виходять зазвичай на крейдяному папері, тоді як у нас на це зважується лише кілька видавництв. Тому часто й не можеш собі дозволити експерименти, бо під час друку вони будуть не дуже вдалими…

– А комп’ютер Ви застосовуєте під час роботи над ілюстраціями?

 – Так, я б хотіла його потихеньку застосовувати. Не думаю, що повністю перейду на цифрове зображення, тому що я передовсім живописець. Але планшет я потихеньку освоюю:)

«В ІЛЮСТРАЦІЯХ Я БЛИЗЬКА ДО ЕКСПРЕСІОНІЗМУ»

– Недавно почула таке читацьке спостереження, що герої Надії Дойчевої-Бут схожі на саму художницю…


– Так, це я знаю:) Мені здається, таке трапляється з багатьма художниками. Це безсвідомо виходить. Просто людину найбільше цікавить те, що відбувається з нею самою або тими, хто живе поруч із нею, – наприклад, чоловік:)

– На нього теж схожі якісь Ваші герої?

– Іноді так:)

– Як би Ви охарактеризували свій стиль?

– Зізнаюсь, я не дуже добре знаюся на стилях ілюстрування. Навіть не скажу, як охарактеризувати мій живописний стиль. Коли навчалася, це було щось близьке до імпресіонізму. Напевно, в ілюстраціях я ближча до експресіонізму, якби тільки це дозволяв друк…

– Коли Ви малюєте, яких правил і принципів намагаєтеся дотримуватись?

– На першому місці – композиція. Але знову ж таки – я не думаю ні про які принципи, гармонія з’являється в роботах на безсвідомому рівні. Ну, і завжди намагаюся не забувати про поліграфічність своїх робіт, про те, який вигляд матиме кожна пляма після друку. До речі, коли у мене творча криза, звертаюся до своєї особливої колекції. Я фотографую різні гарні плями, а потім знаходжу серед них своїх персонажів:)

– Пригадуєте першу проілюстровану книжку?

– Це була абетка, вона йшла дуже складно. Я не могла зрозуміти, чим відрізняється ілюстрація від звичайної станкової акварелі. Там можлива наближеність зображення, а тут необхідна чіткість.

– Із книжок, Вами проілюстрованих, яка найближча?

– Складно відповісти, бо я завжди не задоволена своєю роботою… Звісно, найближчі останні роботи. Тому нині це «Пригоди на острові Клаварен» Ірен Роздобудько, «Любов коня Домінікаса» Вітаутаса Ландсберґіса. Останнього автора взагалі дуже люблю. Коли текст до душі, краще й виходить:)

 

 

– Якщо текст Вам не сподобався, чи будете його ілюструвати?

– Трапляється, що якийсь текст мені не дуже подобається, але я знаю, що над ним ще працюватимуть редактори, тому я більше чіпляюся за образи. Якщо вони у тексті є, значить, можна братися за роботу.

– Скільки разів Ви читаєте текст перед роботою?

– Щоб сформувалися певні образи, композиційне бачення, вистачить і одного прочитання. Потім ще перечитую, щоб уже звернути увагу на деталі. Останнім часом роблю макет: розклеюю ескізи, прикріплюю їх до тексту – щоб легше було потім із дизайнером працювати.

– На Ваш погляд, чи потрібно осучаснювати ілюстрації до класичних творів?

– Цікаво знайомитися з перевиданнями класики із першими ілюстраціями, їх варто мати в бібліотеці. Але, звісно, потрібно і перемальовувати, тому що міняється сприйняття. На той самий текст у різний час можна подивитися по-різному, з’являються нові підтексти. Треба також враховувати, що у сучасних дітей дуже динамічне, комп’ютерне сприйняття.

– Старі ілюстрації вони не сприймуть?

– Сприймуть, тому що ті ілюстрації дуже детальні, добросовісні. Дітей з цією культурою теж треба знайомити. Нам дуже заздрять європейські ілюстратори з маленьких країн, бо у нас велика дитяча авдиторія. Але на якісну дитячу книжку зважується мало українських видавництв.

– А якщо електронна книжка переможе, тоді взагалі в ілюстраторів роботи не буде?

– Ну, на наш час ще вистачить:) Мені здається, що книжка має розвиватися у двох напрямках. Електронно слід видавати підручники і різні книжки для читання в метро, на які шкода витрачати папір. Але якісна ілюстрована дитяча книжка залишиться.

– Чи відрізняються ілюстрації для п’ятирічних і, скажімо, чотирнадцятирічних?

– У книжках для маленьких мають бути великі зображення, тому що діти сприймають великі плями і в такому віці ще не фіксують деталі. Ще має бути один яскравий персонаж. Багато героїв, багато деталей – це вже для старших читачів, особливо таких, які виростають на комп’ютерних іграх.

– Надю, що допомагає Вам перенестися у світ персонажів? Уявити одяг, зачіски, побут…

– Допомагають Інтернет і книжки. Найтяжче було з піратами із книжки Ірен Роздобудько. Мені треба було відчути атмосферу XVIII століття. Але герої завжди мають бути сучасними.

– Цікаво, ілюстрації яких художників Вам подобаються?

– Подобаються роботи моєї подруги Анни Сарвіри. Захоплююся ілюстраціями Володимира Голозубіва. Він творив такі класичні книжки, став лавреатом багатьох престижних премій, зокрема «Золотого яблука». Також мені дуже подобається іранська школа ілюстрації. У них серйозні традиції, але при цьому їхні ілюстрації дуже сучасні й прогресивні. Подобається французька ілюстраторка Ребека Дотремер – вона і малює, і пише.

 

 

 

«ДОТЕПНІ ДЕТАЛІ ПІДКАЗУЄ ЧОЛОВІК»

– Хто перший глядач Ваших робіт?

– Головний поціновував – чоловік. Йому складно догодити, але мені потрібен його свіжий погляд, бо око художника може замулюватися. Іноді він підказує якісь дотепні деталі. Всі цікаві штучки в моїх роботах – його ідеї:)

– Якщо око замилилося, що допомагає Вам переключитися?

 – Можна почитати якусь книжку, яких у мене купа біля ліжка. Але найкраще – зробити зарядку. Після кількох вправ усе здається світлішим:)

– Тобто Ви дотримуєтеся здорового способу життя?

– Так, обов’язково зранку – морква натщесерце і прогулянка до лісу. Добре, що я живу за містом.

– Коли Ви працюєте, що має бути поруч із Вами?

– Обов’язково – музика. Вона може бути різною – від джазу до року 60-х, ще якийсь new age, можна послухати щось на зразок Ніни Хаґен. Коли набридає музика, допомагають авдіокнижки. Має бути поруч комп’ютер з Інтернетом, фарба, місце для сидіння…

– Малюєте сидячи?

– Ілюстрації – так. У моїй кімнаті чітко поділена територія: в одному місці мольберт для живопису, у другому – ліжко, на якому малюю ілюстрації. Ця звичка у мене з гуртожиткових часів. Узагалі, до 24:00 ліжко – моє робоче місце, після 24:00 – місце для відпочинку:)

– І які незавершені роботи нині на Вашому ліжку?

– Ілюстрації зараз роблю до нової книжки Катерини Паньо про маленького Лулуку – дуже цікава книжка. Так само багато почато проектів живописних. Я, на жаль, у живописі націлена на процес, а не на результат. А сьогодні, як відомо, мають бути не різносортні роботи, а проекти. Гадаю все ж, що скоро вдасться зробити якусь виставку. Неодмінно запрошу на неї увесь колектив «Граней-Т»:)


Спілкувалася Тетяна Терен

 




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація