ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
«Ростам і Сохраб»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Інна Волосевич «Про хлопчика»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Казки Японії»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Казки Скандинавії»«Три казочки у в'язочку»Про тваринОлександр Макаров «Курс юного антиквара»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Марина Павленко: «Моя книга і доросла, і дитяча водночас» RSS

12 грудня, 2011

 

Сайт «BBC Україна» опублікував інтерв’ю з педагогом і письменницею Мариною Павленко. Авторка вже відомих і улюблених книг для дітей «Півтора бажання», «Миколчині історії», «Домовичок з палітрою» та «Домовичок повертається» тепер розповідає про сюжет її нової книги «Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів?» Під час своєї педагогічної діяльності письменниця уважно спостерігала за своїми учнями і життєва історія братика і сестрички, що вчилися в одному класі, лягла в основу цієї книги.

Перше питання «ВВС Україна» було про те, кому передусім адресована книга – лише дітям чи дорослим теж?

– Мабуть, у вашому питанні вже десь і відповідь закладена. Згодна, що дуже важко визначити вікову межу читачів цієї книжки. Вона, мабуть, і доросла, і дитяча водночас. Не можна назвати її тільки дорослою, оскільки мої діти – ось і другокласниця, молодша донечка, прочитала ще в рукописі цю книжку, і старша дочка, якій тепер 17, ще колись в дитинстві теж в рукописі прочитала, – абсолютно сприймали кожен рядок. Читали і дочитували до самого кінця. Вони співчували, вони переймалися героями. Але я думаю, що і такі книжки мають право на існування, і не тільки дорослим таке треба читати, а можливо, варто прочитати в дитинстві, щоби в дорослому віці вже такого не допустити. Тобто, можливо, когось би так вразило те, що відбувається з героями, що у майбутньому у своїй родині такого б не допустили.

– Ви кажете, що ваші діти прочитали цю книгу ще в дитинстві. У вас, я так розумію, двоє дітей, так?

– Так, дві дочки.

– А як давно ви написали цю книжку?

– Написана давненько вона, чесно скажу. Через те, мабуть, вона і не публікувалась, бо не знала для якої аудиторії вона написана. І я дуже вдячна, що врешті знайшлося видавництво, яке ризикнуло і взяло на себе відповідальність видати таку «неоднозначну» книжку.

Вона написана на життєвих враженнях, реальних, з власного мого вчительського досвіду. Хоча, я ж кажу, була прочитана ще в рукописі обом донечкам, і обидві дуже так сприйняли буквально, не треба було нічого не розтлумачувати, не пояснювати, що це нібито текст дорослий.

– Головні герої – Ганнуся і її братик Ромчик – існували у вашому житті?

– Існували і зараз існують. Вже великі, вони дорослі, правда, вони зараз вже виїхали з нашого містечка, але сподіваюся, у них все буде добре. І та вчителька… Мушу визнати, що це, на жаль, я якоюсь мірою, тому що, дійсно, і ті всі помилки… тут я читала, що десь Віра Агєєва натякала, що я тут когось повчаю в цій книжці, але, як на мій погляд, та вчителька сама нерозумна, вона сама не знає, як поводитись в такій ситуації. Якщо вона когось повчає, то повчає вона, скажімо так, недолуго, невміло. Мені навіть донька молодша ось каже: «Мамо, нащо ти ті коржики під кущ поклала? Нащо ти таке зробила?» Я кажу: «Донечко, ну так тоді було, тоді така я була, нерозумна. Ну, так сталося…»

– Але ж ви у книзі пояснюєте, що або ви, або вчителька, – якщо ми по книжці, то вчителька, – дуже насправді сумувала і розуміла, що це якось негарно – класти це печиво, подароване дитиною, під кущик.

– Так, і водночас це зробила! Тобто, тут такий образ суперечливий, далеко не позитивний, далеко неоднозначний.

– А діти, яких ви змальовуєте у книзі, читали ваш рукопис? Ви їм показували?

– Ні, не показувала. Чесно кажучи, я не знаю, як вони би це сприйняли. Можливо, це було б занадто боляче для них.

– А якщо вони побачать зараз в друку?

– Значить, так і буде. Може, треба, щоб побачили врешті-решт. Може, я десь цього на підсвідомості і хочу. Я думаю, що вони сприймуть теж його нормально, тому що обом ним і почуття гумору притаманне, і десь це буде спогад про їхнє дитинство. Трошки сумний, трошки доведеться, може, десь і поплакати, але ці сльози все ж, сподіваюсь, будуть світлими. Бо книга, думаю, написана з любов’ю і про них теж я писала з любов’ю.

Джерело: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2011/12/111209_book_pavlenko_ie_er.shtml




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація