ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Ростам і Сохраб»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Казки Японії»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»«Казки Скандинавії»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Три казочки у в'язочку»Про тваринН.В. Гоголь «Петербургские повести»Інна Волосевич «Про хлопчика»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Галина Вдовиченко: «Продовження «Мишкових мишей» Михайлик пропонував назвати «Грицькові миші» RSS

13 грудня, 2011

 

Проект «Граней-Т» «Діти письменників» розширився і отримав нову, не менш цікаву назву – «Діти й онуки письменників». Саме про своїх улюблених онуків Михайлика та Грицька вирішила розповісти читачам письменниця Галина Вдовиченко. Шестирічний Міха бездоганно знає творчість своєї бабусі, а ось Гриць, якому лише рік, чудово грає роль маленької комашки і любить купатися із… книжками.


Міха – не просто мій онук, він мій друг. Одного разу у Львові нас відправили на базар, а ми на зворотньому шляху побачили стару, розгалужену, вузлувату вербу і залишили пакети з продуктами у траві. Я висадила Михайлика на нижню гілку, він там облаштувався як слід, звісив ноги – і давай дуріти. Як мені хотілося вилізти до нього на дерево! Але неподалік ходили туди-сюди дорослі, і я не наважилась. До малого навіть наш пес Умич хотів видертись, не лише я. Тож ми вигадали таку гру, щоб один був нагорі, а двоє – внизу.

 

 Дерево – улюблене місце для ігор

І от коли ми плювалися (Умич, звісно, ні) сливовими кісточками: хто далі, поступово виробивши досконалу технологію запуску кісточок у повітря, нас застукали. Бачимо: просто на нас йдуть батьки Михайлика. «Ось вони де! – каже моя донька. – А ми на них чекаємо! Ще й мобілку примудрилися вдома забути! Ви що, брудні сливи їсте???».


  Михайлик спік печиво для тата

…Нас з Міхою часом сварять обидвох. Ми взимку приходимо додому мокрі від снігу. Коли він зі мною, то їсть, коли хоче, а не коли треба. І спати іноді лягає пізніше, ніж зазвичай. Але ми перед сном читаємо досхочу і регочемо. Ми вигадуємо свої ігри. Міха не дає мені забути вигадані на один вечір історії. Йому варто лише попросити: розкажи мені історію про котів, як я й готова і починаю вигадувати. Наступного вечора чую: розкажи мені вчорашню історію про котів. Розказую з новими подробицями, як раптом: «Як я люблю цей момент!», – каже він. Ніби чув «цей момент» вже не раз. І тоді я сідаю згодом за комп’ютер і намагаюся записати цю історію. Скільки історій пропало без мого маленького книжкового двигуна, бо ж скільки я до нього їх вигадала, розповіла та й забула…

 

 Михайликове літо за Добромилем

Моя донька читала малому казки, коли ще була вагітною. Вголос читала. Мовляв, дитина все чує. Першу книжку я малому подарувала, здається, на два його місяці. Це була «Абетка». А зараз у нього вже велика дитяча бібліотека, у якій ми любимо копирсатися разом. Він і сам читає (навчився у чотири роки) і любить слухати, коли йому читають.

 

 Михайлик за читанням

Нещодавно хворів на вітрянку, і донька змушена була залишити його вдома самого на півтори години. Я хвилювалась, як він сам буде вдома, а він зетелефонував мені з Києва у Львів і увесь цей час висів на телефоні з автомобільною енциклопедією на колінах. «Ти хочеш, щоб я тобі прочитав про потужність двигуна Феррарі?.. Тож слухай…»

 Михась допомагає бабусі ремонтувати полички…

 

 

 …і фарбувати паркан

Міха знає всі назви моїх недописаних книжок і цілі кавалки з них напам’ять. Часом розповідає уривки друзям. Одного разу у великій книгарні ми застали його за тим, що він запитував про казку, початок якої я йому колись читала. Продавчиня набрала на клавіатурі назву, запустивши її у пошук, і відповіла: «Наразі немає такої книжки, хлопчику». – «Отже, вона її ще не дописала», – зробив малий висновок. Чи варто пояснювати, чому моя перша дитяча книжка називається «Мишкові миші»?

 

  Михайлик у Карпатах неподалік улюбленого бабусиного Добромиля

У Михайлика хороше почуття гумору: продовження «Мишкових мишей» він пропонував назвати «Грицькові миші». На той момент у нього вже був брат, а у мене – другий онук.

 

 Герої бабусиних книжок

Грицьку лише рік, між братами різниця у віці – п’ять років, але молодший уже бере участь у наших іграх. На Оболонській набережній ми з Михайликовими друзями облазили всі придніпровські кущі з патиками у руках – і Грицько уважно спостерігав за нами, пориваючись вилізти з візочка. А коли ми ставили на галявинці невеличку виставу і кожен грав свою роль, для Грицька вигадали роль маленької комашки… Він її чудово виконав. Його перша книжка – та, з якою він купається у ванні мало не щодня. Таких книжок, непаперових, зроблених зі спеціального матеріалу, зараз є багато. Слова там прості, малюнки яскраві. Щойно опинившись у воді, малий одразу ж бере книжку до рук…

 

  Перша книжечка Грицька

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Літні і зимові гори Михайлика

 

Галина Вдовиченко




© 2006—2019 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація