ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Інна Волосевич «Про хлопчика»Ян Твардовський «Ще одна молитва»«Ростам і Сохраб»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Про тваринВітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Казки Скандинавії»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Три казочки у в'язочку»«Казки Японії»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Галина Вдовиченко: «Продовження «Мишкових мишей» Михайлик пропонував назвати «Грицькові миші» RSS

13 грудня, 2011

 

Проект «Граней-Т» «Діти письменників» розширився і отримав нову, не менш цікаву назву – «Діти й онуки письменників». Саме про своїх улюблених онуків Михайлика та Грицька вирішила розповісти читачам письменниця Галина Вдовиченко. Шестирічний Міха бездоганно знає творчість своєї бабусі, а ось Гриць, якому лише рік, чудово грає роль маленької комашки і любить купатися із… книжками.


Міха – не просто мій онук, він мій друг. Одного разу у Львові нас відправили на базар, а ми на зворотньому шляху побачили стару, розгалужену, вузлувату вербу і залишили пакети з продуктами у траві. Я висадила Михайлика на нижню гілку, він там облаштувався як слід, звісив ноги – і давай дуріти. Як мені хотілося вилізти до нього на дерево! Але неподалік ходили туди-сюди дорослі, і я не наважилась. До малого навіть наш пес Умич хотів видертись, не лише я. Тож ми вигадали таку гру, щоб один був нагорі, а двоє – внизу.

 

 Дерево – улюблене місце для ігор

І от коли ми плювалися (Умич, звісно, ні) сливовими кісточками: хто далі, поступово виробивши досконалу технологію запуску кісточок у повітря, нас застукали. Бачимо: просто на нас йдуть батьки Михайлика. «Ось вони де! – каже моя донька. – А ми на них чекаємо! Ще й мобілку примудрилися вдома забути! Ви що, брудні сливи їсте???».


  Михайлик спік печиво для тата

…Нас з Міхою часом сварять обидвох. Ми взимку приходимо додому мокрі від снігу. Коли він зі мною, то їсть, коли хоче, а не коли треба. І спати іноді лягає пізніше, ніж зазвичай. Але ми перед сном читаємо досхочу і регочемо. Ми вигадуємо свої ігри. Міха не дає мені забути вигадані на один вечір історії. Йому варто лише попросити: розкажи мені історію про котів, як я й готова і починаю вигадувати. Наступного вечора чую: розкажи мені вчорашню історію про котів. Розказую з новими подробицями, як раптом: «Як я люблю цей момент!», – каже він. Ніби чув «цей момент» вже не раз. І тоді я сідаю згодом за комп’ютер і намагаюся записати цю історію. Скільки історій пропало без мого маленького книжкового двигуна, бо ж скільки я до нього їх вигадала, розповіла та й забула…

 

 Михайликове літо за Добромилем

Моя донька читала малому казки, коли ще була вагітною. Вголос читала. Мовляв, дитина все чує. Першу книжку я малому подарувала, здається, на два його місяці. Це була «Абетка». А зараз у нього вже велика дитяча бібліотека, у якій ми любимо копирсатися разом. Він і сам читає (навчився у чотири роки) і любить слухати, коли йому читають.

 

 Михайлик за читанням

Нещодавно хворів на вітрянку, і донька змушена була залишити його вдома самого на півтори години. Я хвилювалась, як він сам буде вдома, а він зетелефонував мені з Києва у Львів і увесь цей час висів на телефоні з автомобільною енциклопедією на колінах. «Ти хочеш, щоб я тобі прочитав про потужність двигуна Феррарі?.. Тож слухай…»

 Михась допомагає бабусі ремонтувати полички…

 

 

 …і фарбувати паркан

Міха знає всі назви моїх недописаних книжок і цілі кавалки з них напам’ять. Часом розповідає уривки друзям. Одного разу у великій книгарні ми застали його за тим, що він запитував про казку, початок якої я йому колись читала. Продавчиня набрала на клавіатурі назву, запустивши її у пошук, і відповіла: «Наразі немає такої книжки, хлопчику». – «Отже, вона її ще не дописала», – зробив малий висновок. Чи варто пояснювати, чому моя перша дитяча книжка називається «Мишкові миші»?

 

  Михайлик у Карпатах неподалік улюбленого бабусиного Добромиля

У Михайлика хороше почуття гумору: продовження «Мишкових мишей» він пропонував назвати «Грицькові миші». На той момент у нього вже був брат, а у мене – другий онук.

 

 Герої бабусиних книжок

Грицьку лише рік, між братами різниця у віці – п’ять років, але молодший уже бере участь у наших іграх. На Оболонській набережній ми з Михайликовими друзями облазили всі придніпровські кущі з патиками у руках – і Грицько уважно спостерігав за нами, пориваючись вилізти з візочка. А коли ми ставили на галявинці невеличку виставу і кожен грав свою роль, для Грицька вигадали роль маленької комашки… Він її чудово виконав. Його перша книжка – та, з якою він купається у ванні мало не щодня. Таких книжок, непаперових, зроблених зі спеціального матеріалу, зараз є багато. Слова там прості, малюнки яскраві. Щойно опинившись у воді, малий одразу ж бере книжку до рук…

 

  Перша книжечка Грицька

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Літні і зимові гори Михайлика

 

Галина Вдовиченко




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація