ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
«Три казочки у в'язочку»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Казки Скандинавії»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Українська графіка першої третини ХХ століття»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Ян Твардовський «Ще одна молитва»«Ростам і Сохраб»Про тварин«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Казки Японії»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Інна Волосевич «Про хлопчика»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Олекса Білобров: «Єдина країна, з якої повертаєшся з полегшенням і трохи не цілуєш землю біля трапа літака – це Афганістан» RSS

21 грудня, 2011

 

Нещодавно на сайті «BBC Україна» Віра Агеєва, професор Києво-Могилянської Академії, презентувала книгу видавництва «Грані-Т» «На межі можливого» як одну з 32 видань Довгого списку (претендентів на звання Книги року). Тепер прийшла черга ближче познайомитись з її автором – письменником і колишнім «афганцем» Олексою Білобровим.

Олекса Білобров: Книжка написана по-живому після мого відрядження до Афганістану в грудні 2009 року. Навіть хлопчина, який намальований на першій сторінці книжки – це реальний хлопчик з ущелини Хазара афганської провінції Панджер. Здебільшого я намагався зобразити ті події, які відбувалися насправді. Я спілкувався з багатьма афганськими хлопцями, чиї батьки воювали свого часу проти СРСР. Спілкувався з нашими колишніми полоненими, які там залишились, прийняли іслам і досі там живуть. І тому, звичайно, багатий досвід я переніс на сторінки цієї книжки. Вона написана для хлопчиків. Вони як чистий лист, і що ми закладемо у свідомість цих хлопців, те і буде.

ВВС Україна: У вашій книжці відчувається здорова наївність. Є такий собі непереможний український супермен… Чи не здається вам, що для хлопчиків 14-15 років нинішнього покоління це занадто наївно?

Олекса Білобров: Я виступав і в школі з цією книжкою, і перед студентами (а я викладав у Залізничному університеті), читали книжку і магістри та бакалаври університету імені Шевченка, факультету психології. Вони не кажуть, що це наївно. Навпаки, кажуть про те, що у книжці багато того, чого не вистачає нашим хлопцям.

ВВС Україна: Вражає розмаїття мов, які ви там вживаєте. Скільки мов живе в цій книжці?

Олекса Білобров: У книжці я пишу про те, що афганські хлопчики і дівчата, і взагалі афганці – це природжені лінгвісти. Вони дуже швидко запам’ятовують мови. Насамперед, мови окупаційні. Свого часу, коли Англія там програла три свої криваві експедиції, у одній із яких, до речі, брав участь Редьярд Кіплінг, так от тоді місцеві жителі чудово розмовляли англійською. Потім, після того, як пішли англійці, прийшли радянські, «шураві», як вони називають, і майже вся країна заговорила російською. Після того, як пішли радянські війська, там, де стоїть американський контингент, говорять англійською. Де стоїть німецький контингент, - німецькою і так далі. Тобто, вони дуже швидко навчаються. З письмом гірше, звісно.

ВВС Україна: Скільки мов знає ваш головний герой?

Олекса Білобров: Порахуємо. Англійська, німецька, російська, українська, пашту, дарі, фарсі і тюркські мови. Виходить, близько десяти. ВВС Україна: Чи це реально взагалі, щоб звичайний хлопчик з Афганістану, дитина, яка народилася у війні, у війні жила, - знав стільки мов?

Олекса Білобров: Реально. Бо це його життя. Розумієте, вони мають якось виживати у тому середовищі, їм треба знати мови. Насамперед, окупаційні. А звичайно, коли в кишлаку живуть представники багатьох національностей, хлопчик починає вивчати мови – пашту, дарі, фарсі. Зрозуміло, що вони близькі між собою. І у тюркських мовах також багато подібних слів. Тому це для них природне явище, це не є проблемою для них. Це для нас проблема.

ВВС Україна: Ви подаєте досить багато країнозначних деталей - про Афганістан, Німеччину, а також Польщу та Україну. Ви жили в Німеччині?

Олекса Білобров: Так, три роки, у містечку Дернау. Саме воно й описане у книжці. Насправді в усіх країнах, що описані у романі, я жив.

ВВС Україна: Ви задумували з самого початку зробити такий краєзнавчий калейдоскоп? Чи це книжка вас завела, герої завели туди?

Олекса Білобров: Я ще хотів, щоб була пересадка в аеропорту Дубаї, де я теж бував у відрядженні. Арабські Емірати мені дуже подобаються. Але редактор не погодився, тому Арабські Емірати не потрапили на сторінки книжки.

ВВС Україна: Подружку головного героя звати Настя. Україна закодована у шифровках як «Роксоланія». Чи це у вас така тремтлива історія про українську Роксолану, чи це якось вийшло випадково?

Олекса Білобров: З Роксоланою, чесно кажучи, вийшло, не дуже випадково, це псевдонім однієї жіночки, яка зараз працює в Америці. Вона літературний редактор і коректор, і ми з нею дуже тісно спілкуємось. А Настя – це ім’я моєї доньки, яка, до речі, має багато спільних рис із головною героїнею. Вона зараз живе у Франції. Цей образ мені дуже близький, тому я вклав свою любов до своєї дитини, яка теж має проблеми, які і інші наші співвітчизники, живучи за кордоном.

ВВС Україна: У ваших героїв – неймовірна любов до України. Цей хлопчик, який ніколи її не бачив, також мріє про Україну. Настя, яка живе на Заході, також патріотка і, незважаючи ні на що, теж хоче жити в Україні...

Олекса Білобров: Знаєте, багато часу я жив, працював і воював за межами України, і кожного разу, коли я повертався, то я повертався саме в Україну. Тобто, що таке ностальгія за Україною мені дуже добре знайоме. І звісно, що всю свою любов до України я переніс на сторінки книжки, вклав в уста своїх героїв. І ще одне, особисте враження, яке прийшло саме у 2009 році, після того, як я повернувся з відрядження. Не таємниця ні для кого, що коли повертаєшся з «благополучних» країн в Україну, то щось таке щемить, що щось не так, якось ми не так живемо. Єдина країна, з якої повертаєшся з полегшенням і трохи не цілуєш землю біля трапа літака, це Афганістан. Майже єдина країна.

ВВС Україна: Може, всім порадити їздити до Афганістану, у кого проблеми з патріотизмом?

Олекса Білобров: В Афганістані теж є чому повчитися. Наприклад, тому ж таки патріотизму, тому ж таки ставленню до власної країни. До речі, навіть дороги в Афганістані набагато кращі, ніж в Україні. Тому у тих людей є чому повчитися.

За матеріалами: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2011/12/111216_book_bilobrov_interview_sd.shtml




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація