ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Інна Волосевич «Про хлопчика»Про тваринНіна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Олесь Ільченко «Наші птахи»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»«Три казочки у в'язочку»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«Ростам і Сохраб»«Казки Японії»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Казки Скандинавії»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Олекса Білобров: «Єдина країна, з якої повертаєшся з полегшенням і трохи не цілуєш землю біля трапа літака – це Афганістан» RSS

21 грудня, 2011

 

Нещодавно на сайті «BBC Україна» Віра Агеєва, професор Києво-Могилянської Академії, презентувала книгу видавництва «Грані-Т» «На межі можливого» як одну з 32 видань Довгого списку (претендентів на звання Книги року). Тепер прийшла черга ближче познайомитись з її автором – письменником і колишнім «афганцем» Олексою Білобровим.

Олекса Білобров: Книжка написана по-живому після мого відрядження до Афганістану в грудні 2009 року. Навіть хлопчина, який намальований на першій сторінці книжки – це реальний хлопчик з ущелини Хазара афганської провінції Панджер. Здебільшого я намагався зобразити ті події, які відбувалися насправді. Я спілкувався з багатьма афганськими хлопцями, чиї батьки воювали свого часу проти СРСР. Спілкувався з нашими колишніми полоненими, які там залишились, прийняли іслам і досі там живуть. І тому, звичайно, багатий досвід я переніс на сторінки цієї книжки. Вона написана для хлопчиків. Вони як чистий лист, і що ми закладемо у свідомість цих хлопців, те і буде.

ВВС Україна: У вашій книжці відчувається здорова наївність. Є такий собі непереможний український супермен… Чи не здається вам, що для хлопчиків 14-15 років нинішнього покоління це занадто наївно?

Олекса Білобров: Я виступав і в школі з цією книжкою, і перед студентами (а я викладав у Залізничному університеті), читали книжку і магістри та бакалаври університету імені Шевченка, факультету психології. Вони не кажуть, що це наївно. Навпаки, кажуть про те, що у книжці багато того, чого не вистачає нашим хлопцям.

ВВС Україна: Вражає розмаїття мов, які ви там вживаєте. Скільки мов живе в цій книжці?

Олекса Білобров: У книжці я пишу про те, що афганські хлопчики і дівчата, і взагалі афганці – це природжені лінгвісти. Вони дуже швидко запам’ятовують мови. Насамперед, мови окупаційні. Свого часу, коли Англія там програла три свої криваві експедиції, у одній із яких, до речі, брав участь Редьярд Кіплінг, так от тоді місцеві жителі чудово розмовляли англійською. Потім, після того, як пішли англійці, прийшли радянські, «шураві», як вони називають, і майже вся країна заговорила російською. Після того, як пішли радянські війська, там, де стоїть американський контингент, говорять англійською. Де стоїть німецький контингент, - німецькою і так далі. Тобто, вони дуже швидко навчаються. З письмом гірше, звісно.

ВВС Україна: Скільки мов знає ваш головний герой?

Олекса Білобров: Порахуємо. Англійська, німецька, російська, українська, пашту, дарі, фарсі і тюркські мови. Виходить, близько десяти. ВВС Україна: Чи це реально взагалі, щоб звичайний хлопчик з Афганістану, дитина, яка народилася у війні, у війні жила, - знав стільки мов?

Олекса Білобров: Реально. Бо це його життя. Розумієте, вони мають якось виживати у тому середовищі, їм треба знати мови. Насамперед, окупаційні. А звичайно, коли в кишлаку живуть представники багатьох національностей, хлопчик починає вивчати мови – пашту, дарі, фарсі. Зрозуміло, що вони близькі між собою. І у тюркських мовах також багато подібних слів. Тому це для них природне явище, це не є проблемою для них. Це для нас проблема.

ВВС Україна: Ви подаєте досить багато країнозначних деталей - про Афганістан, Німеччину, а також Польщу та Україну. Ви жили в Німеччині?

Олекса Білобров: Так, три роки, у містечку Дернау. Саме воно й описане у книжці. Насправді в усіх країнах, що описані у романі, я жив.

ВВС Україна: Ви задумували з самого початку зробити такий краєзнавчий калейдоскоп? Чи це книжка вас завела, герої завели туди?

Олекса Білобров: Я ще хотів, щоб була пересадка в аеропорту Дубаї, де я теж бував у відрядженні. Арабські Емірати мені дуже подобаються. Але редактор не погодився, тому Арабські Емірати не потрапили на сторінки книжки.

ВВС Україна: Подружку головного героя звати Настя. Україна закодована у шифровках як «Роксоланія». Чи це у вас така тремтлива історія про українську Роксолану, чи це якось вийшло випадково?

Олекса Білобров: З Роксоланою, чесно кажучи, вийшло, не дуже випадково, це псевдонім однієї жіночки, яка зараз працює в Америці. Вона літературний редактор і коректор, і ми з нею дуже тісно спілкуємось. А Настя – це ім’я моєї доньки, яка, до речі, має багато спільних рис із головною героїнею. Вона зараз живе у Франції. Цей образ мені дуже близький, тому я вклав свою любов до своєї дитини, яка теж має проблеми, які і інші наші співвітчизники, живучи за кордоном.

ВВС Україна: У ваших героїв – неймовірна любов до України. Цей хлопчик, який ніколи її не бачив, також мріє про Україну. Настя, яка живе на Заході, також патріотка і, незважаючи ні на що, теж хоче жити в Україні...

Олекса Білобров: Знаєте, багато часу я жив, працював і воював за межами України, і кожного разу, коли я повертався, то я повертався саме в Україну. Тобто, що таке ностальгія за Україною мені дуже добре знайоме. І звісно, що всю свою любов до України я переніс на сторінки книжки, вклав в уста своїх героїв. І ще одне, особисте враження, яке прийшло саме у 2009 році, після того, як я повернувся з відрядження. Не таємниця ні для кого, що коли повертаєшся з «благополучних» країн в Україну, то щось таке щемить, що щось не так, якось ми не так живемо. Єдина країна, з якої повертаєшся з полегшенням і трохи не цілуєш землю біля трапа літака, це Афганістан. Майже єдина країна.

ВВС Україна: Може, всім порадити їздити до Афганістану, у кого проблеми з патріотизмом?

Олекса Білобров: В Афганістані теж є чому повчитися. Наприклад, тому ж таки патріотизму, тому ж таки ставленню до власної країни. До речі, навіть дороги в Афганістані набагато кращі, ніж в Україні. Тому у тих людей є чому повчитися.

За матеріалами: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2011/12/111216_book_bilobrov_interview_sd.shtml




© 2006—2019 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація