ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Інна Волосевич «Про хлопчика»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Про тваринЛеся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»«Казки Скандинавії»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Ян Твардовський «Ще одна молитва»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерОлександр Макаров «Курс юного антиквара»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Казки Японії»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»«Ростам і Сохраб»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»«Три казочки у в'язочку»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Галина Ткачук: «Головне — творча енергетика, що живе у світі дитинства» RSS

23 грудня, 2011

 

Сайт «ВВС Україна» знайомить читачів з молодою письменницею, авторкою книги «Вікно до собаки», Галиною Ткачук. Назва як і сама повість досить дивна і незвична – адже саме таку ціль ставила перед собою письменниця. І вона її досягла! Тож коли книга вже була написана і готувалась до друку, Галина сама здивувалась: «Боже, це ж треба було таке вигадати!»

Галина Ткачук: Мені часто кажуть, що назва «Вікно до собаки» – дивна, мовляв, так ніхто не говорить, може краще виправити на «Вікно на собаку». Але, власне, йшлося про те, щоб книжка була така ось дивна, незвична, щоб перша думка була: «Так не говорять!», щоб багато чого було в ній нелогічного, щоб виникала думка: «Так не може бути!».

Книжка взагалі дитяча, але через свою повагу до дітей я її на дітях не дуже інтенсивно перевіряла, але на багатьох дорослих вона була перевірена. І ці всі перевірки закінчилися вдало, не було «поранених», «покалічених», «убитих». Про що книжка? Насправді я намагалась, щоб сюжет був дуже інтенсивний, закручений, нестандартний. І результат я зараз вже не дуже пам’ятаю – про що вона, бо там дуже багато всього діється. Наприклад, коли книжку вже ілюстрували і коли я побачила, скільки там героїв, я так навіть із жахом дивилася: «Боже, це ж треба було таке вигадати!» Ну, не знаю… Сподіваюсь, що книжка нормальна.

ВВС Україна: Що треба для того, аби написати дитячу книжку? Потрібно просто дочекатися натхнення чи слід для цього багато спілкуватися з дітьми, а потім у голові виникає якийсь задум? Чи для цього просто потрібно стати батьками, народити своїх дітей і тоді починати писати дитячі книжки?

Галина Ткачук: У мене, на жаль, дітей немає поки що. Але я думаю, що спілкування з дітьми завжди спонукає до того, що згадуєш свій дитячий досвід. Ти включаєшся у дитячу гру і сам стаєш її частиною, і ти вже повноправний член цієї гри. І ти вже маєш тоді право щось вигадувати, щось своє. Але я думаю, що тут орієнтація на дитину першочергова. В мене не так вже багато було зустрічей з дітьми на презентації цієї книжки, але вже коли вони були, я почала розуміти, що від дітей дуже багато іде творчості, дуже багато енергетики, і на неї треба орієнтуватися. І якщо щось писати без орієнтації на це – буде просто марна справа.

ВВС Україна: У передмові ви зазначали, що дякуєте за книжку сосновим лісам Київської області і ще багатьом місцям. Це саме там ви натхнення зустріли?

Галина Ткачук: В основному, так. Мені здається, що це книжка про Київську область. В іншій місцевості були б зовсім інші події і пригоди, і герої, і зовсім інша у них була б мова. А частина книжки писалася у Латвії, біля Балтійського моря, у Вентспілсі, де є будинок письменників та перекладачів.

ВВС Україна: Зазвичай, казки пишуть і розповідають дорослі. Як ви вважаєте, діти можуть самі вигадувати казки?

Галина Ткачук: Це дуже неоднозначне твердження, що «дорослі пишуть». Бо якщо поглянути на це глибше, то дуже часто натхненням для письменників ставало спілкування з дітьми. У дорослого є можливості, він більше стає редактором, він бачить якісь рамки. Але мені здається, що головне – це творча енергетика, гра, що живе у світі дитинства, вона іде звідти. Просто її треба якось «відловити» як на приймач і трансформувати в якусь придатну форму.

ВВС Україна: Як, на вашу думку, має відбуватись спілкування письменника і читача? Особливо коли письменник пише для дітей...

Галина Ткачук: Перш за все, я намагаюся уникати ролі вчителя. Справа у тому, що діти живуть в тих культурних форматах, які їм нав’язують дорослі. Коли вони вже пішли в школу, вони вже звикли, що от вони сидять, і якщо дорослий виходить до них, це вже вчитель. Він щось розповідає, його треба уважно слухати і піднімати руку. І тому навіть на авторських зустрічах вони часто живуть в цій шкільній реальності. А я надалі би хотіла це зруйнувати і робити ці зустрічі більш творчими, перетворити це у спілкування, у творчий клуб, коло, у якому кожен може свою історію розповідати. Я думаю, що на таких зустрічах мають бути якісь акторські, цікаві елементи. Ключовим словом має стати «гра».

ВВС Україна: Але презентація книжки у вас же була. Як вона пройшла?

Галина Ткачук: В мене були автограф-сесії, презентація у Києві ще буде. Я побувала у Херсоні, у школах та інтернаті, у приймальнику-розподільнику. Усе це організовували інші люди – виховательки і бібліотекарі, які працюють з тими дітьми. І по-різному вийшло в різних місцях. Але незалежно навіть від того, чи там діти із вдалих сімей, чи більш проблемних сімей, чим ближче ти сидиш до дітей, чим тісніше це коло, тим більше у них є можливість висловитись і розкритись. Із Галиною Ткачук розмовляла Євгенія Ковалевська.

Джерело: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2011/12/111221_tkachuk_book_award_ek.shtml




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація