ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерНіна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Три казочки у в'язочку»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Казки Японії»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Олесь Ільченко «Наші птахи»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Інна Волосевич «Про хлопчика»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Про тваринВітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Казки Скандинавії»«Ростам і Сохраб»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Пригоди габсбурзького ерцгерцоґа в Україні продовжуються RSS

18 січня, 2012

 

ZAXID.NET опублікував рецензію Тетяни Трофименко на знакову книгу американського історика Тимоті Снайдера «Червоний князь». «Віра українців у доброго володаря з-за кордону, здається, сягає своїм корінням часів, коли зачиналася династія Рюриковичів. І нині при спробі поповнити пантеон героїв, коли вже бракує представників титульної нації, ідеологи віднаходять знакову постать не-українця, котрий так любив нашу землю, що пожертвував заради неї… (перелік додається)».

Отак от зовсім нещодавно (протягом однієї осені 2011 року) в українській популярно-історичній добірці для читання з’явилося аж два дослідження про незнану досі широкому загалові постать Василя Вишиваного – він же ерцегерцоґ Вільгельм фон Габсбурбґ, котрий любив Україну і пожертвував задля неї життям (утім, чи була ця жертва свідомою?).

Наразі йтиметься про дослідження американського історика, професора Єльського університету Тимоті Снайдера «Червоний князь. Таємні життя габсбурзького ерцгерцоґа», яку підготувало видавництво «Грані-Т» і котра, відповідно до анотації, має пояснити, «хто ж був цей дивний чоловік, який змінив свою ідентичність і вирішив боротися за чужу державність». Ключовим словом, як на мене, тут усе-таки є епітет «дивний», адже, перечитавши розвідку й відчувши серйозні сумніви щодо того, чи зможе Василь Вишиваний поповнити лави українських героїв, можу сказати, що український читач принаймні переконається: безтолковими бувають політичні діячі всіх часів і народів, навіть якщо вони народжуються у королівській родині.

Книжка професора Снайдера заводить мову здалеку, подаючи детальний аналіз політичної ситуації в Європі ще до народження Вільгельма фон Габсбурґа, або просто Віллі, та описуючи ситуацію на зламі ХІХ-ХХ ст. Приреченість монархії тоді ставала дедалі очевиднішою, саме тому нащадки Габсбурґів шукали собі нові вотчини, аби майбутні національні об’єднання виникали під егідою цісарського дому. Тимоті Снайдер змальовує цей процес у доволі романтичних барвах – не як холодний політичний розрахунок, а як гарячу відданість «новій ідентичності». Так, батько Віллі, ерцгерцоґ Штефан за свою нову ідентичність обрав польську і спробував прищепити любов до Польщі своїм шістьом дітям, котрі мали стати «яскравим родом модерних монархів» (с. 43). Про долю цієї родини автор розповідає доволі цікаво, й безперечним плюсом книжки є поєднання розлогих історичних екскурсів із побутовими подробицями (скажімо, щодо розпорядку дня Віллі та його братів і сестер), а чи якимись повчальними історіями з життя королівської родини (наприклад, про ерцгерцоґиню, котра випадково загинула, коли ховала від батькових очей цигарку й підпалила власну сукню).

Фактично всі діти ерцгерцоґа Штефана змінили свою національну ідентичність на користь польської, лишень Вільгельм віддав перевагу іншій нації – українцям. Юний Віллі знайшов власну українську візію Галичини: «Побачивши те, чого не помічав його батько, ідентифікуючи себе з нацією, яку зневажали польські князі, він підносив себе в межах своєї родини, ба навіть цілої династії. Він був наймолодшою дитиною периферійної гілки Дому Габсбурґів, де так і не знайшлося Габсбурґа українського. Отож він міг стати першим» (с. 63). Так і хочеться додати: все одно Польщі на всіх би не вистачило.

Віллі глибше запізнався з українцями під час Першої світової війни, коли став командувати ротою у складі переважно українського полку. Саме тоді він отримав українське ім’я – Василь (дещо пізніше – псевдо Вишиваний). Натомість поляки стали називати Віллі Червоним Князем з огляду на його соціалістичні симпатії. До речі, симпатії Вільгельма, як політичні, так і особисті, мінялися доволі часто, і в цьому, безперечно, одна з причин, чому, попри романтизацію образу, до якої вдається професор Снайдер, цей персонаж виглядає чужим у нашому пантеоні, хай навіть сам митрополит Андрей Шептицький уважав його найкращим кандидатом на роль українського короля.

Так, від початку діяльності Вільгельм намагався провадити політику… українізації, «щоб із селян, які розмовляють українською, зробити українських селян». Таке поводження, твердить Снайдер, передбачало «позитивну дискримінацію, пресову пропаґанду та історичну романтику» і, як можна судити далі, полягало переважно в тому, що солдати Вільгельма віддавали «багато часу на те, щоб писати і грати у п’єсах для авдиторії з місцевих жителів… Що декілька тижнів вони виконували вистави в одній із місцевих стаєнь. Як згадував Вільгельм, “наші хлопці весело гуляли з тамошніми дівчатами до ранку”» (с. 99).

Особисті контакти самого Вільгельма виокремлюються в спеціальний аспект розвідки Снайдера і, безумовно, ще дужче зменшують його шанси на роль українського героя, адже ерцгерцоґ був якщо й не абсолютним гомо-, то принаймні бісексуалом. А хіба можна уявити собі українського героя такої сексуальної орієнтації? Ні і ще раз ні, присягаюся всіма повнявими сраченятами й невмирущою славою Чорного Ворона! Поза жартами, співчуття, а не захоплення нашим героєм починається якраз із моменту, коли автор заводить мову про цей бік справи: направду, Віллі мусив мати багато проблем зі здоров’ям, провадячи бурхливе статеве життя з моряками й арабами, маючи до того ж сухоти і купу романтики в голові…

Поразка державотворчих змагань України стала й поразкою виплеканої мрії Віллі – чи то про власний престол, чи то про відродження такої любої йому української нації. 1920-ті роки він проводить у Франції – без великих успіхів на всіх фронтах, а роман із авантюристкою Полєтт Куйбою закінчується ганебним судовим процесом. Полєтт виманювала гроші в багатіїв, а всю провину склала на Вільгельма, котрий нібито витратив ці кошти на спробу габсбурзької реставрації. Словом, ерцгерцоґові фатально не щастило. Однак якщо в жінках і друзях він нарешті розчарувався, то політичний режим іще міг його зачарувати.

Таким політичним напрямом у 1930-х став фашизм. Вільгельм покинув Францію і в листопаді 1935 року писав із Австрії: «Тут у нас усе гаразд, і фашистський лад, і порядок, й ідеологічно дуже приємно» (с. 189). Якщо врахувати, що два брати Вільгельма стали поляками за власним вибором, і вся родина одного з них, Альбрехта, постраждала під час фашистської окупації, такі заяви, м’яко кажучи, дивують. А втім, фашистському режимові романтичний представник родини Габсбурґів з його українськими симпатіями був абсолютно непотрібен. Що ж до співпраці Вільгельма з ОУН, то так і не зрозуміло, чи мала вона конкретні позитивні наслідки, а фрази кшталту «на той час Вільгельм, мабуть, уже працював на західне розвідувальне аґентство, вербуючи аґентів» (с. 212) здатні й геть відлякати пересічного читача, котрий із агентів симпатизує, можливо, лише Джеймсу Бонду. Видається, що Вільгельм на той час просто намагається вижити.

З одного боку, американський професор Тимоті Снайдер зовсім не мусив ставити собі на меті створити для українців позитивний і героїчний образ. З іншого – загальний настрій розвідки свідчить, що дослідник таки намагався це зробити. Наскільки успішно? Читаючи про смерть Вільгельма фон Габсбурґа 1948 року в совєтському ув’язенні, не відчуваєш нічого, крім суто людського співчуття до чоловіка, котрий не зреалізував своїх мрій, а наприкінці життя зазнав принижень і знущань цієї професійної каральної машини. Гордості чи захоплення немає – тому так важко розділити авторський романтичний пафос у багатьох моментах (зокрема, щодо україно-габсбурзької «дружби»: автор систематично називає Галичину «давньою габсбурзькою землею» або запевняє: «він і Габсбурґи ще повернуться. Насправді з постанням України вони вже повернулися» (с. 248)).

Утім, це не може завадити прочитати розвідку Тимоті Снайдера з суто інформативною метою.

Джерело: ZAXID.NET

Придбати книгу Ви можете за контактами видавництва  або в інтернет-магазині.  




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація