ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Інна Волосевич «Про хлопчика»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерОлесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Казки Японії»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Про тварин«Казки Скандинавії»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Олесь Ільченко «Наші птахи»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»«Три казочки у в'язочку»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Ростам і Сохраб»Ян Твардовський «Ще одна молитва»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Пошуки автора «людини в (м)асьці» тривають RSS

25 січня, 2012

 

Щоденна газета «Україна молода» опублікувала рецензію професора Леоніда Ушкалова на резонансну книгу видавництва «Грані-Т» «Людина в (м)асьці». Хтось скаже, що так творити книги може кожен, але не кожен наважиться ризикнути і поділитись з усіма тим людським сміттям, яке здатне перетворити людину на друга, або на ворога. Адже «Людське сміття — річ зворушлива…» Загадковий автор ризикнув – і от маємо!

Цю «Людину в [м]асьці», «книгу без автора», яка має 256 сторінок, я «проковтнув» за три години. Зрештою, такі книги читаєш на одному подихові. Раз — і вже кінець. Але що це за «книга без автора»? Як — без автора? Він що, помер, мов ніцшеанський бог, чи розчинився, мов середньовічний міннезінгер у своїх «топосах», а який-небудь постмодерніст — у своїх «симулякрах»? Чи його просто нема в сенсі грецького «ук он» — нема взагалі, «вашшє». Але як же «нема»? Якщо є story, повинен же хтось її розказати! Ясна річ. Тим паче що тут love story. Не будете ж ви думати, що цей загадковий «хтось» — сама аська? Сто пудів міфологія. Навіщо перетворювати милу слухняну аську на монстра, котрий водить рукою свого користувача? Тоді, може, у ролі автора виступає загадковий резонер, що час від часу подає в тексті свої рефлексії з приводу того, що відбувається? Вони поетичні, глибокі, немарудні, парадоксальні — просто розкіш, як саме життя! Відкриваєте, наприклад, сторінку 194, а там таке: «Дивно, але якщо ти ділишся з кимось своїм брудом, то ця людина стає або твоїм ворогом, або твоїм другом. Принаймні вона не може залишитись байдужою. Людське сміття — річ зворушлива». Так-так. Може, якраз тому я ніколи й не ділився ні з ким своїм «сміттям». Моя територія інтиму — безмежні прерії... Але це так, репліка вбік. А все-таки, хто ж він, отой мудрий резонер? Хто-хто в книжці живе? Господь Бог? Хор грецької трагедії? Не схоже. А він, хитрун, і сам удає, ніби не знає. Інакше навіщо б він питав: «І хто взагалі я такий?» Скажу по секрету, що наприкінці книжки ви таки довідаєтесь, що резонер — не хто інший, як сам головний герой. У масці коханця його ім’я звучить коротко й промовисто: Кай (Kaj). Кай? Це як в Андерсена? Та майже. А його пасія — Снігова Королева, чи то пак Ice Queen. Усе начебто більш-менш просто. Хоч і не зовсім. Не знаю, чи відав про те автор Sneedronningen, але ім’я «Кай» означало колись у логіці «людина», «хтось», «ось цей». Словом, «людина вашшє», смайлик. За пару десятків років до того, як в Оденсе народився Андерсен, якийсь студент-шибеник у моєму рідному Харкові (таких, як він, тут називали «раклами») навіть придумав смішну епіграмку про опанування «науки»: «Кай в мифологии искусен без примера, / Понеже испытал, что Бахус, что Венера». До речі, Кай із «Людини в [м]асьці» міг би запросто сказати про себе те саме, бо, надіваючи маску PASTO, він тільки те й робить, що завзято «опановує» як не «Бахуса», так «Венеру». Ось, наприклад, «опанування Венери». PASTO: я із п’ятниці на суботу всю ніч прогуляв із Оксаною. Ми навіть світанок зустрічали =) а потім я спав. Pipiska23: харашо, а неділю шо? PASTO: гуляв із Аньою)) потім ми пішли до неї... Pipiska23: неужелі ти познал радость секса? :) PASTO: дада. несколько раз)) Аня воопше така чувствітельна =) Pipiska23: тобі пора писать мемуари Дон Жуана :D Ось тут наш герой і настукав своє сакраментальне: нічо) я просто скопірую історію аськи і зроблю книжку)) Так ось він хто, цей таємничий автор! Kaj-PASTO! Романтичний герой-коханець, ракло й «людина вашшє» в одній особі! Значить, «книга без автора» — це «мемуари Дон Жуана» мережі! Мабуть, що так. Трохи дивні, звісно, мемуари, якщо ти любиш звичайну літературу non fiction. Зате які вони органічні! А яка мова! Це вам не графоманія за словником Грінченка... А поезія! З одного боку, Sturm und Drang: «Я одвіку такий нічий, / Я од вітру такий шалений... / Подивися ще раз / На мене... / Причаруй мене, / Примовчи», а з другого — солодко-пресолодко-імажиністська, як перестигла баргамота: «Твій запах залишився на моїх руках світлими слідами небесного кольору», — про яку іронічний Pipiska23 каже: «Боже, как єто міло»... Але ні! «Дон Жуан мережі» — це надто просто. Тоді хто ж вони, усі ці герої-маски-автори? З ким вони розмовляють, сидячи перед екраном? Кого чи чого вони шукають у цих розмовах? І навіщо? Може, ви скажете, а я не знаю... Надто багато питань, як для однієї love story. Шкода тільки, що вона має трохи сумний кінець. Хоч, зрештою, всі людські історії мають трохи сумний кінець. Та хіба в цьому справа! «Головне, — як каже мій улюбленець Pipiska23, — це не паритися і насолоджуватися життям, бо воно сука проходить». Розділові знаки в цій геніальній сентенції нехай розставить сам читач, а я тільки скажу: «Правда-правда, Pipiska23».

Проф. Леонід Ушкалов

Джерело: Газета «Україна молода», № 012, від 25 січня 2012 року

Придбати книгу Ви можете за контактами видавництва.




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація