ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Ростам і Сохраб»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Три казочки у в'язочку»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Ян Твардовський «Ще одна молитва»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Про тваринЯрослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»«Казки Японії»Інна Волосевич «Про хлопчика»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»«Казки Скандинавії»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Дмитро Чередниченко: «Головне – не проґавити отого цікавенного зайчика, що сидить за кущиком і чекає...» RSS

30 січня, 2012

 

Нещодавно у видавництві «Грані-Т» побачила світ нова книжка «Чого Волошка запишалась» про пухнастого друга людини, а точніше подругу – кицю Волошку з роду срібно-блакитних лісових мисливців, чим вона трішки пишається. Про її пригоди та про пошуки зайчика, які спонукають жити, в інтерв’ю «Граням-Т» розповів автор – відомий письменник, перекладач, патріарх української дитячої літератури Дмитро Чередниченко.

– Кожен учитель, автор або перекладач дитячих книжок у спілкуванні з дітьми мимоволі пробуджує і в собі дитину. Свідомо чи ні, він дитиніє і стає з малечею на один щабель відкритості, щирості, емоційності. Дмитре Семеновичу, чи допомагає вам у створенні нових книжечок для дітей ваш педагогічний досвід?

– Подобалося мені учителювати. Часто й досі сниться, що йду на урок і шукаю клас... А клас – то багатюща творча лабораторія. Кожна дитяча особистість – унікальна, неповторна, несподівана. Тому й урок завжди вдається тоді, коли його твориш із тією трепетною особистістю.

Коли я був завучем, то міг поставити в розкладі перші два уроки – мова й література. А ще просив учнів прийти трохи раніше. І йшли ми на ці два уроки в ліс. Радив я учням вибрати найлюбіший куточок і писати твір. Писав і я.

Коли це Василько мене питає:

– А можна – я й зайчика опишу?

– А де ти його візьмеш? – дивується Мишко.

– А я його бачу.

– Де? – Он за кущиком сидить.

– Нікому його не видно, а ти – бачиш...

– Бачу, – наполягав Василько.

– Як бачиш... Що бачиш, те й описуй, – сказав я. – Ти господар свого твору. Ти його твориш.

І мені зігріло душу оте незвичайне, несусвітнє: «А я його бачу!» Згодом я часто це згадував. І збагнув, що з отого бачення виростають таланти. Недаром кажуть: «Виростай, але дитинності не втрачай». Дарма що попрікатиме хтось: «Змалився». «Аякже, – скажете ви. – Ще можу дивуватись, танцювати, гратися в квача і довгої лози... Ще живу й інших спонукаю жити...»

– Для діток якого віку писати найважче? Чому?

– Для розумних, дотепних діток. Чому? Бо треба дорости до них. До їхнього відкритого образно-смислового бачення. А щоб дитині запропонувати дії-події, ближчі до її розуміння й життєвого досвіду, то все, що в творі діється, належить поселити у той світ, який вона може уявити. Скажімо, інженера чи конструктора дитина ще не в силі осмислити, а от коня зі світлою душею того інженера – будь ласка. Чи мишку – з душею кмітливої дівчини...

– Чи є у Вашій родині домашні улюбленці і хто вони? Хто надихнув Вас на створення книжки? Чим для Вас привабливі, чим особливі герої-звірі?

– У нашій оселі дві тварини живе: знайома вже з «Котячого календаря» киця Волошка і її посестра киця Білосніжка. Щоб відповісти, чим вони привабливі, чим особливі для мене, я й пишу про них. Хочу, щоб і дітки їх полюбили.

Почалося все з того, що донька принесла додому сріблистоблакитне кошеня, з якого виріс славний котик Волохан. Та через три роки одного вечора він зник. Вибіг постояти біля ліфта й не повернувся. Мабуть, іще комусь дуже сподобався. А від нього в сусідньої кицьки зосталися дітки. Одне з них – схоже на батька: сіреньке, волохатеньке. Сіреньке ми взяли собі й полюбили його. Так з’явилась у нас Волошка. Гарна кицька. Хвалити Бога, розбитна, дотепна й тямковита істота. Так вона й стала членом нашої родини: придивлялася вона до нас, а ми до неї. Із таких спостережень і народилася книжка «Чого Волошка запишалася».

– Чи всі пригоди Волошки мали місце в реальному житті?

– Повернімось до уроку в лісі. Там, за кущиком, Василько бачив і... зайчика. Інша річ: поки книжка готувалася до друку, тих Волощиних пригод зібралося ще на книжку. До того ж у сіренької киці з’явилася й добра подружка – Біленька. І теж дотепна, кмітлива, грайлива. Має своє («біленьке») бачення: як відчиняти двері на балкон, як пильнувати телефон, коли він дзвонить, як слухати воркування голубів, як милуватися квітами на підвіконні...

А спостережливий читач пізнає у цих чотирилапих таких героїв, яких він собі уявляє: навіть двоногих.

– Хто перший читач оцих пригод?

– ДИТИНА, яка ще досі живе в мені. Саме на її думку я зважаю перш за все. А потім пригоди читає донька Оляна, читає дружина Галина. І в них є свій юний поціновувач, який у них живе...

А коли з’являється вже книжка, то на неї вмощуються Волошка та Білосніжка і... розкошують. Особливо коли при цьому лунають лагідні звуки приємної музики. А коли я лягаю відпочити, поруч (або на мене) сідають Волошка та Білосніжка і наспівують пригоди з майбутньої книжки.

Головне мені – не проґавити отого цікавенного зайчика, що сидить за кущиком і чекає...

Спілкувалася Анастасія Музиченко




© 2006—2019 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація