ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Казки Японії»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Три казочки у в'язочку»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Про тварин«Казки Скандинавії»Інна Волосевич «Про хлопчика»«Ростам і Сохраб»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Олесь Ільченко «Наші птахи»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Ушкалов vs Забужко: дискусія професійних читачів RSS

7 лютого, 2012

 

3 лютого у столичному Будинку кіно літературознавець Леонід Ушкалов та письменниця Оксана Забужко дискутували про бароко, класику, український Ренесанс та філологічні школи. Дискусія відбулася у рамках презентації книги Леоніда Ушкалова «Від бароко до постмодерну» (серія «De profundis»). Пропонуємо фотозвіт із зустрічі і два погляди — науковця і письменника — на читання літератури.

 


 

 

Леонід Ушкалов: «Завдання філолога – розуміти, які книжки класні, а які – ні»

«Без читання не мислиме життя філолога. Я – професійний читач. Що я роблю все життя? Читаю книжки, граюся з ними. Зрозуміло, що професійний читач читає не так, як читач звичайний. Є щось таке у професії філолога, що вбиває живе читання, насолоду, зачарування від тексту. Хоча я намагаюся не читати зайвих книжок, і студентам не раджу. Бо книжок багато. Колись ми сиділи у відділі стародруків Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка з моїм знайомим Ігорем Лосієвським, дивилися на довжелезні ряди книжок і думали, скільки книжок із цих семи мільйонів, які є в тій бібліотеці, можна прочитати за життя. Дуже мало, тому треба обирати, що читати. Треба читати класні книжки. Завдання філолога – розуміти, які книжки класні, а які – ні. У професійного читача трошки складніше влаштована матриця, крізь яку сприймаєш текст. Професійні філологи повинні вміти працювати із книжками так, як працювали споконвіку професійні читачі. Як читали українські філологи у 20-ті роки минулого століття. Там були фантастичні читачі, люди такого формату, яких складно нині знайти. Роки Українського Ренесансу (і це було в моєму Харкові!)… я до сьогодні не можу збагнути, звідки взялися ці дев’ять років. Наша сьогоднішня розмова – це варіація на тему, можливо, найгеніальнішого українського філолога і філософа минулого століття Дмитра Чижевського, який туго сьогодні йде в Україні. З того кола професійних читачів, якими можемо пишатися, і Юрій Шевельов.

 Я закінчив Харківський університет 1982 року, а перша моя книжка з’явилася 1993 року. Що я робив ці десять років? Я пробував писати так, щоб, якщо покладеш свій текст поряд із текстами Чижевського про Сковороду, не було потім соромно».

 







 Оксана Забужко: «Кожен, хто говорить, проговорюється»

«Нас об’єднує з паном Леонідом те, що ми обоє професійні читачі, але, так би мовити, з різних секторів обстрілу. Нав’язуючись до Чижевського, я пригадую популярний гарвардський анекдот, який почула від Юрія Шевельова. Дмитро Чижевський був європейцем за духом і культурою, тому у Гарварді йому дуже не подобалося. Одного разу його замкнули у Гарвардській бібліотеці імені Вайднера, просто він не чув дзвінка, яким попереджають про закриття, і залишився там на всю ніч. Після того він розповідав, що ночами у Гарвардській бібліотеці діють чорти: вони переставляють книжки з місяця на місце, з правильних місць на неправильні, щоби заплутати читача. І при тому, казав він, говорять по-українському. Так можна уявити кошмар філолога – коли книжки стоять не на своїх місцях, не в тих кваліфікаційних рубриках. Бо ж Гарвардська Вайднер – це шість поверхів угору і шість поверхів униз, це кілометри – як обійти Київ пішки по Кільцевій дорозі.

Безперечно, письменник є так само професійним читачем. І тут уже, як говорила Ахматова, треба, як матері, яка годує груддю, їсти все, тобто читати якомога більше. Але письменник читає трохи з іншою установкою, ніж науковець. Філолог читає текст, письменник читає автора, читає крізь текст, ізсередити бачачи, відчуваючи, як це робиться. Схоже відчуває футболіст, коли спостерігає за грою свої колег, бачачи всі помилки, прорахунки й удачі. Письменник читає і раз по раз вигукує: «Ах, молодець!», «Ах, класно!», «Ах, зірвався!», «Ах, продешевив, хоче сподобатися!». І ось коли нормальний читач просто ловить кайф від тексту, ти бачиш усі ці ходи, ти співпереживаєш автору, дивишся — витягне він штангу чи ні.

Це стосується і читання класики. Ось чому кожне нове покоління береться класику перечитувати, перекладати на мову сьогоднішнього дня. Ось чому я можу визначити автора анонімного тексту — чоловік це писав чи жінка. Бо кожен, хто говорить, проговорюється. Дуже багато можна сказати про людину, яка говорить. І все одно — чи це слово сказане вголос, чи викладене на папері».

Підготувала Тетяна Терен

 




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація