ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Три казочки у в'язочку»Олесь Ільченко «Наші птахи»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»«Казки Скандинавії»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Ростам і Сохраб»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Про тваринЛеся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Інна Волосевич «Про хлопчика»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерЯрослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Казки Японії»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Чи існує в Україні літературна критика? RSS

8 лютого, 2012

 

Тема сьогоднішнього опитування «Граней-Т» — складна, неоднозначна, гостра і болюча. Звісно, з літературною критикою (яка, на щастя, таки існує!) справи в нашій країні куди кращі, ніж, скажімо, із критикою музичною (там і згадати можна хіба автора «Граней-Т» Олександра Євтушенка). Але чи задовольняє рівень цієї критики тих, для кого не в останню чергу пишуться рецензії і робляться огляди, – самих письменників? Чи впливає на їхнє писання чиясь фахова оцінка? До чиєї думки вони дослухаються? Чого бракує сучасній літературній критиці? Відповідають автори «Граней-Т» Леонід Ушкалов, Галина Вдовиченко, Олесь Ільченко, Зірка Мензатюк, Степан Процюк, Наталя та Валерій Лапікури, Оксана Лущевська та Сергій Пантюк. Підсумовує Іван Андрусяк.

Леонід УШКАЛОВ, літературознавець

— За браком часу я не надто уважно стежу за сучасним літературним процесом, але можу сказати, що критика в Україні, певна річ, є. Усього один приклад: на роман Ушкалова-молодшого «БЖД» з’явилось, наскільки я пригадую, кілька десятків рецензій різного формату. По-моєму, це дуже непогано, особливо коли порівняти з надзвичайно млявим рецензуванням академічних видань. Словом, мені здається, що цікаві книжки й цікаві автори мають у нас літературно-критичний резонанс. Чи означає це, що з критикою все гаразд? Не думаю. По-перше, майже немає спеціальних видань на зразок колишнього досить стильного «Книжника review». По-друге, професійна критика, як на мене, виглядає досить блідо на тлі критики «письменницької» й «читацької». А це означає, що в нашому книжковому піарі аналітика навряд чи посідає чільне місце.

Галина ВДОВИЧЕНКО, письменниця

— Без сумніву, існує. Одні пишуть лише рецензії та огляди, інші поєднують свій фах із перекладацькою роботою чи й навіть письменницькою. Олександр Стусенко, Тетяна Мельник, Ірина Славінська, Кость Родик, Тетяна Трофименко, Тетяна Дігай, Тетяна Щербаченко, Тетяна Зінченко, Лілія Шутяк, Богдан Пастух, Олег Соловей, Ігор Бондар-Терещенко, Яна Дубинянська, Ігор Котик, Дана Рудик, Юрій Рудницький, Кіра Кірошка, Ірина Новіцька, Ігор Мочкодан, Євген Баран, Жанна Куява, Тетяна Самчинська, Олена Тараненко, Аліна Небельмес, Ольга Ренн… А ще — Михайло Бриних, Яна Дубинянскьа Андрій Бондар, Євгенія Кононенко, Віктор Неборак, Володимир Вакуленко-К, Тарас Антипович, Міла Іванцова, Сергій Грабар, Юлія Джугастрянська, Ольга Купріян… Я читаю Володимира Панченка, Людмилу Таран, і це ще не всі прізвища, під якими я читаю тексти. І це я ще не всіх назвала! То чи варто говорити, що у нас немає літературної критики?

Олесь ІЛЬЧЕНКО, письменник

— Як на мене, компетентної літературної критики, як системного і глибокого явища, як галузі літератури, в Україні не існує. Поверхові статті й нотатки про книжки сучасних авторів зводяться до вкрай суб’єктивних оцінок на рівні «подобається-не подобається». Переказ певного тексту і відтак присуд таких «критиків», звісно, критикою не є. Справжня критика є явищем високоінтелектуальним. А позаяк нині інтелектуалів у нас самі знаєте скільки… то й критики високого ґатунку, а не критиканства, маємо прикро мало. Дуже просто зробити «гоблінський» переказ тексту якоїсь книги й погигикати над своїми ж дотепами, а от вказати автору на його досягнення і прорахунки, ввести сучасну книгу в якийсь інтелектуальний контекст не кожному під силу. Звісно, що й вартісних книжок у нас не так і багато… Можливо, саме тому дуже зрідка з’являються цікаві роздуми-статті інтелектуалів, які, до речі, самі є чудовими авторами (може, в цьому секрет високого рівня їхніх критичних і літературознавчих студій?) – таких як Лесь Герасимчук, Євгенія Кононенко, Костянтин Москалець, Іван Андрусяк та деяких інших.

Зірка МЕНЗАТЮК, письменниця

— Як не дивно, але певні літературно-критичні паростки у нас є, причому, здається, майже при повній відсутності оплати за цю непросту роботу. Здебільшого «проростають» схвальні рецензії, — спасибі літературознавцям-подвижникам і за це. Звичайно, хотілося б прочитати щось узагальнююче, ґрунтовний огляд, скажімо, жанру казкової повісті чи прози для найменших. Проте це вже дай Боже нашому теляті вовка з'їсти.

Степан ПРОЦЮК, письменник

— Звісно, що існує. І навіть не планує переходити із твердого стану в газоподібний :))

Для мене є декілька національних літературних критик. Може, їх близько десятка. Не йдеться про історико-літературні дослідження чи академічне літературознавство — там теж є свої градації та ієрархії.

Отже, критика. Можна говорити про журналістську репортажність, неймовірний естетичний різнобій і навіть катастрофу літературних смаків. Можна говорити про речників масовізму( колись у Хвильового була стаття : «Апологети писаризму»). Можна про елементарні «тусовочні» бартери взірця : «ти мені — я тобі». Про ексцентричність із, делікатно кажучи, дивним присмаком (той же ІБТ, про якого як критика всі починають потихеньку забувати). Про елементарну безграмотність.

Я би назвав кілька прізвищ активних і більш-менш об’єктивних літературних критиків: Євген Баран, Олег Соловей, Ірина Славінська, Богдан Пастух, Ігор Котик, Людмила Скорина, Тетяна Трофименко, Олександр Стусенко. Активно працює в цьому аспекті і молодий поет Василь Карпюк. Є святом прочитати нову статтю Костя Москальця.

Звісно, що всіх назвати неможливо, бо все змінне і рухоме: сьогодні одні імена — завтра інші.

Наталя та Валерій ЛАПІКУРИ, письменники

— Якщо маються на увазі члени НСПУ із відповідної секції, то вони ще є. Ми навіть знаємо, скільки їх конкретно в Києві — 34 особи. За твердженнями Володимира Яворівського, 26 із них не подають ознак професійного життя. Михайло Слабошпицький на останньому з’їзді НСПУ констатував, що професійна літературна критика анігілювалася — саме так — із ЗМІ ще років зо 20 тому. Щодо молодої генерації, котра вільнодумствує у літкав’ярнях та Інтернеті, то хай вона нас вибачить, але їхнє «одкровення» — то некультурно розграбована могила легендарного «Пост-Поступу» початку 90-х. Радіти чи ридати — не знаємо.

Оксана ЛУЩЕВСЬКА, письменниця

— Критика є. Та є багато нюансів і «білих плям». Бо інше питання – наскільки ґрунтовною є критика? Навіть сам міф довкола українського дитинства не висвітлений достоту. Адже в нас велика сфера впливів і факторів, які формували дитячу літературу впродовж багатьох років. Це питання підіймала Емілія Огар у виступі «Дитячі книжки в сучасній Україні: між двома мовами та культурами» (The Children’s Book in Modern Ukraine: between two Languages and Cultures) на конференції IBBY (International Board of Boks for Young People) в 2010 році. Тут є запис виступу: http://www.ibby.org/index.php?id=1084

Я думаю, що важливо запроваджувати, випрацьовувати, перекладати й застосовувати ті теорії дитячих студій, які вже не один рік використовуються в Європі чи США. Також розробляти свої моделі бачення дитинства й дитячої літератури. Адже по суті це бачення залежить від культурного баласту.

Опрацювання ключових теорій допомогло б краще розумітися на певних питаннях в українській дитячій літературі. Думаю, навіть переклад кількох теоретичних праць уже б дав велике підґрунтя для критики. Я вивчаю дитячу літературу в магістратурі, тому бачу деякі прогалини, які нам треба опрацьовувати. Загалом, добре, що нині питання дитячої української літератури (і світової) також стає важливим і критичним.

Сергій ПАНТЮК, письменник

— Так існує, але хотілося б, щоб її було значно більше – фахової і глибокої, а не лайливої.

Від «Граней-Т» сказане експертами підсумовує літературний редактор видавництва Іван АНДРУСЯК:

— Стан літературної критики є точнісінько таким, яким є стан усього нашого літературного «господарства». Адже так не буває, щоб літературних видань у країні було «півтора з копійками», причому лише «нуль з хвостиком» із них платили бодай мізерні гонорари за критичні публікації, – а критика процвітала. За таких умов годі вести мову про серйозну й системну професійну роботу – максимум, на що можна сподіватися, це на те, що хтось із добрих літературознавців у вільний від основних занять час і винятково задля власного задоволення «опуститься» до того, щоб поділитися своїми розмислами про нову прочитану книжку; або ж хтось із добрих журналістів до цього «підніметься».

На жаль, такі публікації зустрічаються нечасто – і їх (як, скажімо, кожної нової статті Костянтина Москальця) чекаєш з нетерпінням. Здебільшого ж те, що в нас називають критикою, є:

- або писаннями більшою чи меншою мірою талановитих студентів, які «набивають руку» і «роблять собі ім’я», перш ніж узятися до чогось «серйознішого»;
- або «довколалітературні війни», в яких ідеться не про мистецькі якості, а про те, як болячіше вжалити опонента;
- або ж «дружні писання» самих письменників, спрямовані на те, щоб підтримати, скажімо, вихід нової книжки свого приятеля.

Перше я вважаю позитивним явищем (зрештою, з цього починали такі цікаві критики як Ольга Купріян чи Юлія Джугастрянська, за текстами яких я залюбки стежу); до другого ставлюся гидливо, а до третього – з розумінням.

Узагалі ж, ми у видавництві «Грані-Т» добре розуміємо, наскільки критика важлива, і намагаємося прислухатись до неї у всіх її проявах а інваріанта – навіть тоді, коли вона є, скажімо так, не зовсім дружною. Ба навіть, у міру наших сил і можливостей, сприяти її розвитку. У той принаймні спосіб, що коли це серйозна критична аналітика – то ми охоче беремося за її видання. Так, як це, скажімо, було з проектом «Критика прози», підготовленим львівськими літературознавцями. Зрештою, чимало книжок із серії «De profundis» містять літературно-критичні матеріали, – тут варто назвати книжки професора Леоніда Ушкалова, професора Віри Агеєвої, письменників Анатолія Дністрового, Івана Ципердюка, Євгенії Кононенко

У наших найближчих видавничих планах є ще такі книжки. Не буду виказувати всіх таємниць – але про одну все ж згадаю: у 1990-і роки взірцевими в нашому літературному середовищі вважалися критичні розправи Миколи Рябчука; відтак пан Микола віддав перевагу політології – однак тепер у видавництві «Грані-Т» готується до друку томик найкращих його «саме тих» статей.

Підготувала Тетяна Терен




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація