ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерЯрослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Ростам і Сохраб»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Казки Японії»Інна Волосевич «Про хлопчика»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Про тварин«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»«Три казочки у в'язочку»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»«Казки Скандинавії»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Дмитро Антонюк: «Польські пам’ятки для нас не просто рідні – вони у нас в крові» RSS

13 лютого, 2012

 

Для тих, кому набридли морози, радимо готуватися до весни і нових подорожей. На сайті «УНІАН-Культура» опубліковано рецензію Олега Коцарева на новий путівник «Граней-Т» «155 польських замків і резиденцій в Україні», який допоможе вам визначитись із туристичним напрямком. Це лише перша частина путівника, що містить опис маршрутів та польських пам’яток у 8-ми областях України, – неодмінно стане в нагоді не лише краєзнавцям, а й простим мандрівникам.

У видавництві «Грані-Т» з’явилася нова книжка з серії «Путівник». Це цікаве видання під назвою «155 польських замків і резиденцій в Україні». Автор – відомий краєзнавець, спостережливий хронікер мальовничих вітчизняних шляхів, Дмитро Антонюк. Йому належить чимало путівників із цієї серії, що їхнє значення важко переоцінити, зважаючи на брак туристичної інфраструктури (зокрема, й інформаційної) навіть у найгарніших куточках нашої країни. Не завжди-бо знайдеш одразу потрібний населений пункт, не завжди місцеві мешканці зрозуміють, що міфічний палац, який ви шукаєте – це насправді те, що для них «просто школа», і то ще в кращому разі.

Нинішній путівник сформовано за вельми специфічним змістовим, часовим і регіональним принципом. Сюди Антонюк залучив опис тих замків, палаців і подібних об’єктів, власниками яких були представники польської шляхти, а збудовано їх до другої половини XVIII століття (тобто закінчуючи бароковим періодом). Відтак, у книжці маємо пам’ятки восьми областей – Вінницької, Житомирської, Хмельницької, Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської, Волинської та Рівненської. В інших регіонах, на переконання автора, польських замків і резиденцій такого віку не збереглося.

Насправді, виникає запитання: за яким принципом замки й маєтки діляться на польські й не польські? Скажімо, луцького замку в книжці немає, бо його «звели не поляки, а литвини», натомість кам’янець-подільський замок почувається цілком упевнено на сторінках, присвячених Хмельницькій області. А чому серед польських пам’яток опинився замок в Острозі?

Саме по собі накладання нинішніх національних означень на реалії Середньовіччя чи доби бароко – неминуче проблематично. Особливо якщо одні покоління власників пам’ятки сповідували умовно українську (в нинішньому розумінні) ідентичність, інші польську, ще інші литовську, а будували все це діло, наприклад, українці під керівництвом італійського архітектора.

Це, звісно, не означає, що архітектурні перлини минулого не можна «впускати» до культурної спадщини тих чи інших народів. Дмитро Антонюк має повне право на свою версію такого віднесення, але вона обов’язково виглядатиме сумнівно, на чию б «територію пам’яті» він не відніс би, скажімо, Острог. Мені доводилося спілкуватися з литовцями, котрі з таким же успіхом зараховували майже всі фортифікаційні споруди України до литовської архітектури.

Якою б насправді не була їхня «національність», пам’ятки, про які йдеться в «155 польських замках…», сьогодні почуваються дуже тяжко. Антонюк порівнює їх з «літніми людьми, які доживають свого віку в геронтологічному закладі, про котрий забули як відвідувачі, так і персонал». Більш, ніж влучне порівняння. Недобиті у війнах, по-варварському оббиті плиткою, закинуті чи перебудовані за радянських часів, сьогодні вони розбираються на будівельні матеріали, просто забуті або зазнають безумних «реставрацій». Утім, різні будівлі мають різну долю. Олеський чи Кам’янець-Подільський, Золочівський замки перебувають у непоганому стані, тут відбувається якесь культурне життя, реставрації мають осмислений характер. А, наприклад, у частині палацу в Шпикові на Вінниччині люди мають свої квартири. Дмитро Антонюк, можливо, дещо гучно вживає щодо цієї будівлі слово рококо.

Про те ж, у якому стані перебувають інші пам’ятки і про те, як їх знайти, прочитаєте в путівнику самі. Гадаю, найцікавішою ця книжка буде або тим, хто збирає краєзнавчу літературу (тим паче, у виконанні Антонюка вона завжди має не лише інформаційні, а й стилістичні достоїнства), або тим, хто захоче організувати тематичну екскурсію. Наприклад, для друзів поляків, у тому числі прихильників «ностальгійного туризму». Чекаємо й на продовження книжки, а її авторові можна побажати в другій частині звернути більше уваги на діставання до описуваних об’єктів не лише приватним автотранспортом, а й громадським. Адже чимало українських любителів старовини користуються автобусами та електричками.

Джерело: «УНІАН-Культура»




© 2006—2019 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація