ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Ян Твардовський «Ще одна молитва»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Казки Японії»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»«Ростам і Сохраб»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»«Три казочки у в'язочку»Інна Волосевич «Про хлопчика»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Про тваринІван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«Казки Скандинавії»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Що допомагає Вам повернутися в дитинство? RSS

15 лютого, 2012

 

Чашка теплого молока, вовняні шкарпетки, лапатий сніг, бабусі з першими пролісками біля станцій метро, а може, старі занедбані дитячі бібліотеки, жуйки зі смаком помаранчів, плюшеві зайці з барабанами, залишені кимось «класики» на тротуарі біля під’їзду, чи шеренги першокласників по двоє, приведених на екскурсію до музею, або солодка вата чи цукерки у вигляді малинок… Їх і не перелічити – ті речі, які допомагають нам повертатися у наше дитинство. Хоча, може, всі ми ніколи з нього і не виходили? Запитаємо експертів «Граней-Т».

Марія МАКУХА, психолог, психотерапевт

 

– Моє дитинство неначе завжди ходить поруч зі мною, на відстані простягнутої руки. Яскраві спогади з дуже раннього віку з усіма почуттями, думками, барвами і запахами, найперші дитячі сни – щасливі та моторошні – все це для мене у відкритому доступі. Нерідко сама виступаю для інших провідником у світі забутих дитячих мрій. Вважаю за щастя мати такий ресурс для роботи – це дає здатність помічати та підтримувати «внутрішню дитину» в кожному дорослому й відчувати душевний стан дітей, розуміти їхні потреби та світосприйняття. Це те, що дозволяє завжди дивитися на речі живим неупередженим поглядом, дає енергію для творчості. Звісно, завдячую цим і численним, випробуваним на собі психологічним технікам на моделювання ситуацій із дитинства, у мене навіть був досвід повторного проживання народження. Маю постійну потребу у тривалому перебуванні на лоні природи, тільки так повноцінно оновлююсь душею, адже перед нею ми всі діти.

Галина ВДОВИЧЕНКО, письменниця

– Гра. З дітьми, або гра у товаристві дорослих людей, або у компанії дорослих і дітей. Коли всім весело і треба виявити фантазію, кмітливість, артистизм, розкутість, швидкість реакції. Це такий тест на присутність дитини в дорослій людині. Ігри можуть бути різні: «Відгадай мелодію» (заспівати музичний фрагмент із трьох-чотирьох-п’яти нот) чи «Асоціації» (на завдання протилежної команди показати своїй команді слово «курка», «ностальгія» абощо). Або можна переодягнутись – і зіграти з дітьми невеличку виставу із залученням інших членів сім’ї, із прабабусею і прадідусем включно. Поведінка в такій ситуації свідчить, подорослішала людина остаточно й безповоротно чи ще не все втрачено; «сидить» у кожному з нас всередині маленький хлопчик-дівчинка чи вже ми стали нудними дядьками й тітками. Часом бачиш, як поважний пан у легковажній «дитячій» грі перетворюється на підлітка, і думаєш про нього: ну, «наша людина», ще хлопчисько…

Я не зовсім доросла, коли пишу казку чи повість для дітей. Ніколи не роблю цього у стані спокою, мене має трошки внутрішньо «трусити». Я маю радитись із собою колишньою. Мені легко згадати себе в певному дитячому віці, а от у дорослому – треба подумати. Що там у мене відбувалося, скажімо, у віці 32 років, що мене хвилювало і як я ставилась до певних речей – для цього треба зосередитись. А щоб пригадати себе у віці семи років, чи дванадцяти, чи чотирнадцяти – легко й миттєво. Та дитина нікуди не поділась, вона нікуди й не зникала.

Олесь ІЛЬЧЕНКО, письменник

 

– Повернутися до непростого часу дитинства допомагає універсальна «машина часу»: пам'ять. Втім, багато чоловіків, а тим більше письменників, залишаються в душі отими хлопчаками-бешкетниками, якими були… ну, дуже давно. Тому і пишеш книги такі, яких не було в твоєму дитинстві, – із сучасними реаліями: ноутбуками, біотехнологіями, ідеями викривленого просторо-часу, зі справжнім «екшеном», але й нагадуванням, що людина створена за подобою Божою.

Міла ІВАНЦОВА, письменниця

 

– Маю підозру, що я з нього ще не вийшла. А взагалі різні дорослі «табу» роблять тебе не старшим, а старішим, блокують чистоту сприйняття світу і бажання творити, роблять життя нецікавим. Діти набагато креативніші за дорослих.

Анна САРВІРА, художниця

 

 – Мені здається, що моя робота змушує мене завжди залишатися трошки дитиною. Адже діти сприймають світ зовсім інакше, тому, щоб зробити цікаві ілюстрації, іноді потрібно ставити себе на місце дитини. Для цього я і мультфільми дивлюся, і дитячі книжки читаю. У книжковому магазині перш за все йду у відділ дитячої літератури – шукати натхнення, а коли малюю – часто слухаю пісні з дитячих мультфільмів.

Сергій ПАНТЮК, письменник

 

– Дитинство – це той прихисток, у який з роками все частіше хочеться втікати. Світ, без якого почуваєш себе порожнім. Там багато всього, чого немає тут, у дорослому житті. Там є домовичок, кринична русалка і верба з очима. А ще – можна було розмовляти з деревами, квітами і пташками. І взагалі – поки в людині живе її дитинство, вона продуктивна і дієва.

Зірка МЕНЗАТЮК, письменниця

 

– Навіщо туди вертатися? Я ж не пишу про своє дитинство. Діти – цікавий народ, я люблю спостерігати за ними, люблю розмовляти з ними. Мої твори – це теж своєрідна розмова з юними співбесідниками, знайомими і незнайомими. Якби я без кінця торочила про себе маленьку, хіба діти захотіли б мене слухати?

Олександр ГАВРОШ, письменник

 

– Як не дивно, книжки. Я й зараз можу згадати книжки, які справили на мене неймовірне враження у дитинстві. Ба навіть пам’ятаю книжку, з якої вчився читати. Це була казка про Лисичку-сестричку і Вовчика-братика, видана у «Веселці». І я по складах читав цю тоненьку копійчану книжечку, гарно розмальовану, слідкуючи за маминим пальчиком, яким вона водила за словами, аби синові було легше.

Мені було тоді 5-6 років, і я ще не ходив до школи. Зате вже записався до бібліотеки. В першому класі мені було нецікаво вчитися, бо я вже давно вмів читати і ніяк не міг дочекатися, коли вже нарешті мої товариші вивчать усі букви.

Лариса ДЕНИСЕНКО, письменниця

– Я в дитинстві. Спогадами, асоціаціями, вмінням домислювати, різними нелогічними вчинками, своїми смішними малюнками, іграми, відкритим сміхом, умінням дивуватися та втрапляти у пригоди. Та будь-що може повернути мене у дитинство. Воно в мене було щасливезним!

Марися РУДСЬКА, художниця

 

– Я звідти й не виходила Як на мене, доросла людина має бути відповідальною, чесною, чемною, цінувати серця близьких людей, розширювати свій світ, мати внутрішню рівновагу. Дорослість – це розвиток моральних якостей, набування професіоналізму в улюбленій справі. Але жодна з цих характеристик не заперечує любові до шоколадок з мигдалем, стрибання в калюжі і збирання дивних речей на вулиці, ніщо не конфліктує з бажанням погладити волохатого рудого пса чи кидати камінчики жабками, давати імена кактусам чи безпосередньо висловлювати симпатії до людей. А ще не можна забувати свої дитячі мрії, бо більшість із них можна виконати, лише будучи соціально дорослим. Тож, найліпший спосіб – зберігати дитинство в собі завжди.

Степан ПРОЦЮК, письменник

 

– А я з нього і не щезав нікуди... Я часто відчуваю себе підлітком....але приховую ці стани, бо скажуть, що я... як сказати... трішечки дивний...:) Існує якась частина моєї душі, не замулена ні дорослим досвідом, ні нашаруваннями віку чи скепсису.

Катерина ЄГОРУШКІНА, казкотерапевт, письменник

 

– Я добре пам’ятаю відчуття та переживання життя, які мала в дитинистві, і, коли треба, видобуваю їх зі своєї пам’яті. Це допомагає мені чути себе справжню, перевіряти собою загальноприйняті істини, йти за своїм покликанням. На мій погляд, берегти відчуття, пережиті в дитинстві, – дуже важливо. Це і є тим ключиком, який відкриває безліч дверей. А ще – наближає до внутрішньої дитини, яка живе в кожному, допомагає зрозуміти малюків у дорослому віці й творити літературу для дітей.

Усім, хто ще не забув ці відчуття – раджу їх усіляко берегти як найбільший скарб, як справжній орієнтир у бурхливому океані життя.

А ще повернутися в дитинство допомагають мої дитячі книжки. Коли я їх перечитую і роздивляюся саме ТІ малюнки, то згадую не лише свої дитячі відчуття від прочитаного, а й сни, які тоді мені снилися... Тому бережіть свої дитячі книжки і все, що пов’язує Вас із Вашою внутрішньою дитиною.

Наталія та Валерій ЛАПІКУРИ, письменники

 

– Наші дев’ять онуків. А ще видавництво «Грані-Т», котре 3три роки тому просто висмикнуло нас із дорослої літератури і показало шлях — іноді цікавіший, аніж той, яким ми йшли досі.

Леонід СОРОКА, поет

 

– Думаю, дитинство – це така країна, в яку кожна людина час від часу мандрує, щоби набратися життєвих сил, посумувати й усміхнутися, згадавши себе дитиною. А що спонукає до цього – сказати складно. Спогади можуть налинути зненацька, без усякого приводу. Хоча іноді буває й привід.

Олена МОВЧАН, головний редактор видавництва «Грані-Т»

 

– Наше видавництво зусібіч оточує дитинство! Це і наші власні дитинства – спогади, які частенько виринають у пам’яті кожного працівника, адже кожна нова книга для дітей навіює щось дуже рідне. Це і численні «дитинства» з усієї України, для яких ми робимо книги. А крім того, кожен герой наших книг також має своє неповторне дитинство. І кожен наш письменник та художник у процесі роботи «стає дитиною» – надихається власними дітьми та онуками, бо тільки так можна створити для дітей щось справжнє. І, нарешті, у нашому видавництві працюють молоді дівчата і хлопці, які незабаром подарують життя новим «дитинствам».

Працівники видавництва «Грані-Т» – щирі й безпосередні, чутливі й усміхнені, як діти, однак відповідальні, як дорослі. Скупчившись, як діти, ми разом ідемо до метро в кінці робочого дня. Однак, дискутуючи про серйозні речі, як дорослі, ми приймаємо важливі рішення і шукаємо вихід із різних капостей. А до своїх дитинств нас найчастіше повертають, звичайно ж, книги, які ми робимо, і діти, з якими спілкуємося на різних заходах.

Підготувала Тетяна Терен




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація