ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Про тварин«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«Ростам і Сохраб»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«Три казочки у в'язочку»«Казки Японії»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Інна Волосевич «Про хлопчика»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Казки Скандинавії»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Наталія Пуряєва: «Перше осмислене запитання Матвійка було «теологічним» RSS

16 лютого, 2012

 

Завдяки рубриці «Діти та онуки письменників», започаткованій нещодавно «Гранями-Т», ми вже мали змогу дізнатися про тих, хто надихає на творчість Марину Павленко, Андрія Бачинського, Степана Процюка, Галину Вдовиченко, Наталку Малетич, Сергія Пантюка, Світлану Сову та Ярослава Коломійчука, Леоніда Сороку, Наталю та Валерія Лапікурів. Сьогодні Наталія Пуряєва знайомить нас із маленьким Матвійком, в житті якого саме настав період активного базікання і прецікавого мовотворення.

Коли Матвійко народився, ми якраз отримали квартиру на Троєщині і переїхали туди зі старої доброї Шулявки. Троєщинське довкілля більше нагадувало гігантське робітниче селище, ніж столицю України, без жодного натяку на індивідуальність архітектури чи буйну рослинність, які й роблять Київ чудовим, незважаючи ні на що. Однак була одна річ, яка дала змогу примиритися з новим оточенням, – церква. Невеличка каплиця, розташована простісінько в нашому дворі! Поряд із нею тривало будівництво чималого храму, і двері нашого під’їзду виходили акурат на церковне подвір’я. Для людини, що звикла і потребує бувати в церкві щонеділі, присутність її так недалеко від дому – справжнє благословення. Ми так і сприйняли це.

 

 

Матвійко став відвідувати церкву, починаючи з дев’яти місяців. Кожної неділі та у свята ми приїздили візочком під двері каплиці, слухали Службу Божу і приймали причастя. Отже, не було нічого дивного в тому, що саме церковний інтер’єр, священики у своєму небуденному убранстві, палаючі свічки і такі особливі для дитини предмети, як кадильниця, з якої випаровується ароматний дим, та кудлате кропило, здатне несподівано оббризкати холодною водою, стали першим великим враженням мого сина. Тому більшість цікавих та часто смішних епізодів, висловлювань і міркувань Матвійка, які я старанно запам’ятовувала (лінуючись, проте, записати) стосувалися саме церковного та божественного.

Розповім тут кілька з них.

***

Якось, коли ми з Матвійком стояли в порожній церкві, до неї зайшов священик отець Іван. Сам батько дворічного хлопчика, він весело підморгнув моєму синові і голосно сказав: «Матвійку, привіт! Як справи?». Матвійко засоромився і нічого не відповів отцю.

Увечері ми розповіли бабусі про те, що були в капличці.

– Що там було цікавого? – запитала бабуся у внука. – Ісусик сказав мені «привіт!», – по-дорослому поважно відповів Матвійко.

***

Одного разу Матвійко заявив нам, що буде священиком. Він зняв зі стіни невеличке розп’яття і став урочисто ходити по кімнаті, розмахуючи ним, тобто благословляючи нас. Залишалося тільки при цьому проказувати якісь молитовні слова. Недовго думаючи, Матвійко гучним голосом завів: «На-а-а-ашу краї-ї-ї-ї-ну хран-и-и-и!» – єдині слова з відомої молитви за Україну «Боже великий, єдиний», що нею завершують кожну Службу Божу в нашій каплиці, які він запам’ятав.

Шкода тільки, що ви не бачили, з яким лицем безліч разів він повторював цей рядок із пісні-молитви, і не чуєте, яким натхненним «священичим» басом він це робив...

***

По закінченні Літургії, як і всі її учасники, ми за Матвійком підходимо до священика, щоб поцілувати розп’яття. Дорослі при цьому цілують також руку отця, а саме хрест на його поручах, що є символом вшанування благословляючої руки Самого Христа. Той факт, що він, як і всі діти, цілує тільки «Ісусика», видався Матвійкові явним недотриманням обряду, і він закатав справжню істерику в церкві, наполягаючи, щоб і йому дозволили цілувати священика в руку. Того разу, зважаючи на бурхливу реакцію малого християнина, отець Іван пішов на поступки, підставивши йому для поцілунку й поручі, але пошепки попередив мене: «Дітки не цілують руку, тільки хрест».

Наступної неділі я, як могла, переконувала Матвійка не робити трагедії з того, що йому доведеться цілувати тільки розп’яття. Погодившись на словах, мій син знову залився сльозами обурення й образи, як тільки ми вийшли з храму. Нічого не вдієш: довелося отцю Івану повторити для Матвійка церемонію благословення, не вилучаючи з неї жодних її складових. І з того часу священик покірно підставляє під маленькі вуста не тільки хрест, а також і свою руку.

***

Перше осмислене запитання Матвійка також було «теологічним». Гортаючи його улюблену книжку про створення світу, яку видало видавництво «Грані-Т», я щоразу розповідала йому: «У перший день створив Бог небо і землю... Бачиш – ось небо, а ось земля, тут ангелики літають і більше немає нічого. У другий день створив Бог... У шостий день створив Бог різних тварин і заселив ними землю... Бачиш – ось звірята: лев, зайчик, дикобраз, вовк, носоріг, жираф, а ось Адам і Єва». Бачачи всіх, про кого йшлося в книжці, Матвійко поставив цілком логічне запитання: «Ну а де ж Бог? Де він?». Бог був єдиною особою, зображення якої не виявилося в книжці. Справді, як буває нелегко відповісти на логічні запитання маленької дитини...

Матвійкові зараз 2,5 рочки. Це період активного базікання і, зрозуміло, прецікавого мовотворення. Часто дуже кумедного!

***

Навчаючи Матвійка терпеливості, сміливості чи чемності, ми часто повторювали йому сакраментальне: «Ти козак». Відтоді фраза «Я козак» стала однією з улюблених. Якось Матвійко спробував поширити це означення на всіх, кого знав:

– Володя – козак, Тарас – козак, Денис – козак... Мама – козак.

– Мама не козак, – втрутилася я в його міркування. – Мама – жінка, а козаками можуть бути тільки чоловіки або хлопці.

Уважно вислухавши маму, Матвійко вніс корективи у своє мовлення:

– Матвійко – козак, Володя – козак, Тарас – козак, а мама... коза!

***

Шукаючи україномовних мультиків для Матвійка, натрапила на відомий мультфільм «Тачки» в українському дубляжі. Оскільки різноманітні автомобілі для нього поки що є найулюбленішим предметом забав, мультфільм про них також став найулюбленішим. Перші перегляди я намагалася коментувати синові все, що відбувалося на екрані, і найчастіше це були слова: «Блискавка женеться на перегонах... Блискавка женеться за Саллі... Блискавка женеться...». Одного разу, просячи мене ввімкнути улюблений мультфільм, Матвійко сам прокоментував: «Там Блискавка буде ЖЕНИТИСЯ». В мультфільмі справді два автомобільчики – Блискавку та Саллі – пов’язують певні романтичні почуття, але я не пригадувала, щоб між ними дійшло аж до шлюбу... «Невже я так неуважно дивилася мультик?» – подумала я. Однак, уже вкотре переглядаючи мультфільм, я нарешті зрозуміла, що «буде женитися» – це самостійно утворений Матвійком похідний від дієслова «женеться» і нічого спільного з укладанням матримоніального союзу він не має...

***

І на останок розповім про те, якими тонкими психологами можуть бути маленькі діти, коли їм потрібно уникнути конфлікту чи покарання.

До нас у гості завітала родина моїх знайомих. Матвійко бавився в кімнаті з їхніми дітлахами, але раптом утік на кухню. За кілька хвилин його відсутності ми звернули увагу на гнітючу тишу на кухні, яка завжди є ознакою того, що хтось десь коїть щось недозволене, просто кажучи, шкодить. Тієї ж миті цю неправдоподібну тишу пронизав гучний дзенькіт – щось розбилося.

Коли я увірвалася на кухню з наміром учинити справедливу розправу за скоєні збитки, Матвійко сидів над розбитою в друзки чашкою з надміцного скла (чомусь саме вони розлітаються на дрібнісінькі скалочки) в калюжці недопитої кави, яка була в ній, і, не давши мені сказати жодного слова, трагічним голосом прорік:

– ЦЕ БУЛА МОЯ УЛЮБЛЕНА ЧАШКА!

При цьому на його обличчі було стільки гіркоти від непоправної втрати, що, чесне слово, залишалося тільки співчувати хитрому бешкетнику!

Наталія Пуряєва




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація