Лист юного поета з Одеси

17 лютого, 2012

Конкурс «Найкращий відгук на сучасну дитячу прозу» завершився, але ми не можемо залишити поза увагою відгук Назарія Ткаченка з Одеси. Щирість і цілеспрямованість молодого поета не залишила байдужим нашого літературного редактора. Іван Андрусяк був приємно здивований його відгуком і високо оцінив творчі здібності хлопця.

Сьогодні як переможець конкурсу «Найкращий відгук на сучасну дитячу прозу» за зайняте 2-ге місце я отримав чимало книг вашого видавництва, за які хочу подякувати. Нагороду я отримав у рідній Одесі, в будівлі Київського інституту вдосконалення вчителів, який знаходиться в провулку імені Адмірала Нахімова. Для мене це місце – символічне, оскільки із перших днів життя я постійно в оточенні працівників Чорноморського флоту, чим безмежно пишаюся. Сьогодні ж я сам собі довів, що не дарма народився на світ, і нагороджуюсь на набережній Одеси, як у свій час великий Адмірал.

Із трьох років я пишу вірші, тому знаю – яка це кропітка праця — робота над словом, над літературою... Та ще й дитячою. Мені 10 років, і в Одесі я живу від народження. Українська мова — це друга мова, яку я вивчаю, оскільки моє оточення -російськомовне. Наше місто — дуже інтернаціональне. Українська мова – рідна мова моєї мами. Мову, як і маму, я безмежно люблю, і, завдяки вашим авторам пізнаю дедалі більше.

Передайте мої новорічні вітання моєму улюбленому письменнику – Івану Андрусяку. Я в захваті від його творчості, природності написаних і перекладених ним творів. Вважатиму за честь відправити йому свою віршовану анотацію на його твір «Стефа і Чакалка», що принесла мені перемогу у конкурсі. Її додаю додатком до цього листа.

Користуючись нагодою вітаю усіх вас із наступаючими Новорічними і різдвяними святами. Нехай береже Господь вас і ваші сім'ї.

А ще – прийміть мого вірша, який, сподіваюсь, надихне вас на великі творчі звершення у Новому 2012 році.

Спочатку було слово

Один персидський цар зібрав
Мудрійших в світі.
Наказав Звести в єдину книгу те,
Із чого істина росте.
Коли знесилені знавці
Принесли книгу, у руці
Потримав цар той дивний твір,
І знов покликав у свій двір
Філософів, наук митців,
Щоб донести до видавців
Нове завдання: «Все звести
До двох сторінок, де сплести
Закони миру основні!»
Із цим пішли митці сумні.

І знов вони десятки літ
Шукали слова родовід,
Єдино-вірного, з якого
Рождіння сталося живого.

Знайшли, доставили царю
Два аркуші інвентарю,
Яким творився білий світ.
Дали царю у цьому звіт.

Цар довго сторінки гортав.
У кожну букву він вникав,
І, вражений творінням, знов
Звернувся до знавців всіх мов,
Сказавши: «Нині я ізволю
Скорити непізнання долю!
Знайдіть ви слово те єдине,
Незмінно правильне, нестримне,
З якого розпочав творіння
Господь, та сила провидіння!»

«Але ж такого не буває! –
Сказав один професор краю. –
Я прочитав всі книги світу, –
Не бачив слова цього цвіту».

Володар раптом розгнівився
І закувати зголосився
Усіх, хто володів пізнанням.
Оголосив своє чекання.

Вмирали генії науки,
Крізь розумові штурми й муки
Пройшли ті люди видатні.
Лиш декілька із них – живі,
Таки дістались диво-слова.
Розбили власноруч окови,
Зайшли у царський тронний рай
З єдиним словом: «Виживай»!

Цар наказав те святе слово
Злити з металу дорогого,
Та ним прикрасити палац,
Повісивши лиття на плац.

Тут стало царство процвітати.
З таємним гімном, воювати
Ішли безстрашні в бій війська.
Корились люди і міста.

Так було сотні тисяч років.
Допоки доленосні кроки
Не привели у царство те
Наступне слово, не просте.
Його почує світ колись,
Луною кинуте: «Корись!»

Але цар слова не злякався!
Він покоритись відказався,
І перед Богом на коліна
Не став, прикинувшись поліном.

Грозою пав Господній гнів,
І цар в палаці вщент згорів.

А слово, що лягло в основу
Майбутнього життя, ізнову
Розплавилось. Ну а над ним –
Зросла гора, ковтнувши дим.
Ще досі зригує вона
Лаву розпалену із дна.

В легенді кожній є мораль
Ми слова втрачений грааль
Свідомо прагнемо знайти,
Але не вміємо дійти
До істини – чеснот трофею,
Життя земного апогею.

Сюди привів нас виживати
Господь Всевишній, щоб сказати
У час, обраний лише ним:
«Корись!» хоч мертвим, хоч живим.

 З повагою, Назарій Ткаченко. 10 років. Одеса.