Лист юного поета з Одеси  17 лютого, 2012  Конкурс «Найкращий відгук на сучасну дитячу прозу» завершився, але ми не можемо залишити поза увагою відгук Назарія Ткаченка з Одеси. Щирість і цілеспрямованість молодого поета не залишила байдужим нашого літературного редактора. Іван Андрусяк був приємно здивований його відгуком і високо оцінив творчі здібності хлопця. Сьогодні як переможець конкурсу «Найкращий відгук на сучасну дитячу прозу» за зайняте 2-ге місце я отримав чимало книг вашого видавництва, за які хочу подякувати. Нагороду я отримав у рідній Одесі, в будівлі Київського інституту вдосконалення вчителів, який знаходиться в провулку імені Адмірала Нахімова. Для мене це місце – символічне, оскільки із перших днів життя я постійно в оточенні працівників Чорноморського флоту, чим безмежно пишаюся. Сьогодні ж я сам собі довів, що не дарма народився на світ, і нагороджуюсь на набережній Одеси, як у свій час великий Адмірал. Із трьох років я пишу вірші, тому знаю – яка це кропітка праця — робота над словом, над літературою... Та ще й дитячою. Мені 10 років, і в Одесі я живу від народження. Українська мова — це друга мова, яку я вивчаю, оскільки моє оточення -російськомовне. Наше місто — дуже інтернаціональне. Українська мова – рідна мова моєї мами. Мову, як і маму, я безмежно люблю, і, завдяки вашим авторам пізнаю дедалі більше. Передайте мої новорічні вітання моєму улюбленому письменнику – Івану Андрусяку. Я в захваті від його творчості, природності написаних і перекладених ним творів. Вважатиму за честь відправити йому свою віршовану анотацію на його твір «Стефа і Чакалка», що принесла мені перемогу у конкурсі. Її додаю додатком до цього листа. Користуючись нагодою вітаю усіх вас із наступаючими Новорічними і різдвяними святами. Нехай береже Господь вас і ваші сім'ї. А ще – прийміть мого вірша, який, сподіваюсь, надихне вас на великі творчі звершення у Новому 2012 році. Спочатку було слово Один персидський цар зібрав Мудрійших в світі. Наказав Звести в єдину книгу те, Із чого істина росте. Коли знесилені знавці Принесли книгу, у руці Потримав цар той дивний твір, І знов покликав у свій двір Філософів, наук митців, Щоб донести до видавців Нове завдання: «Все звести До двох сторінок, де сплести Закони миру основні!» Із цим пішли митці сумні. І знов вони десятки літ Шукали слова родовід, Єдино-вірного, з якого Рождіння сталося живого. Знайшли, доставили царю Два аркуші інвентарю, Яким творився білий світ. Дали царю у цьому звіт. Цар довго сторінки гортав. У кожну букву він вникав, І, вражений творінням, знов Звернувся до знавців всіх мов, Сказавши: «Нині я ізволю Скорити непізнання долю! Знайдіть ви слово те єдине, Незмінно правильне, нестримне, З якого розпочав творіння Господь, та сила провидіння!» «Але ж такого не буває! – Сказав один професор краю. – Я прочитав всі книги світу, – Не бачив слова цього цвіту». Володар раптом розгнівився І закувати зголосився Усіх, хто володів пізнанням. Оголосив своє чекання. Вмирали генії науки, Крізь розумові штурми й муки Пройшли ті люди видатні. Лиш декілька із них – живі, Таки дістались диво-слова. Розбили власноруч окови, Зайшли у царський тронний рай З єдиним словом: «Виживай»! Цар наказав те святе слово Злити з металу дорогого, Та ним прикрасити палац, Повісивши лиття на плац. Тут стало царство процвітати. З таємним гімном, воювати Ішли безстрашні в бій війська. Корились люди і міста. Так було сотні тисяч років. Допоки доленосні кроки Не привели у царство те Наступне слово, не просте. Його почує світ колись, Луною кинуте: «Корись!» Але цар слова не злякався! Він покоритись відказався, І перед Богом на коліна Не став, прикинувшись поліном. Грозою пав Господній гнів, І цар в палаці вщент згорів. А слово, що лягло в основу Майбутнього життя, ізнову Розплавилось. Ну а над ним – Зросла гора, ковтнувши дим. Ще досі зригує вона Лаву розпалену із дна. В легенді кожній є мораль Ми слова втрачений грааль Свідомо прагнемо знайти, Але не вміємо дійти До істини – чеснот трофею, Життя земного апогею. Сюди привів нас виживати Господь Всевишній, щоб сказати У час, обраний лише ним: «Корись!» хоч мертвим, хоч живим.
З повагою, Назарій Ткаченко. 10 років. Одеса.
|