ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
«Казки Скандинавії»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Інна Волосевич «Про хлопчика»Про тваринВітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Олесь Ільченко «Наші птахи»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Три казочки у в'язочку»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«Казки Японії»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Ростам і Сохраб»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Ян Твардовський «Ще одна молитва»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Іван Андрусяк: «Людина в (м)асьці» – експеримент художньо-психологічний, а не граматичний RSS

5 березня, 2012

 

Портал сучасної української літератури «Укр.Літ» теж не оминув увагою появу книги без автора, яка побачили світ у видавництві «Грані-Т». У своїй рецензії Іван Андрусяк звернув увагу на актуальні в сучасному суспільстві теми: протистояння книги паперової та електронної, явища інтернет-спілкування та формування мови під упливом нових тенденцій, однак найважливіше все ж – це художньо-психологічний експеримент під назвою «Людина в (м)асьці».

Нині на книжковому ринку, кажуть, плавно настає цифровий час. Паперова книжка, на думку експертів, готується до того, щоб поступитися місцем електронній. Звісно, не вся й не остаточно – скажімо, дитяча література, поезія, класика нібито мають непогані шанси лишитися на папері, тоді як белетристиці, детективу чи фентезі судилося «оцифруватись» і приходити до читача не інакше як у вигляді файликів для закачування в букрідери. Хтозна – можливо, з часом саме так і станеться; та поки що український книжковий ринок робить на цьому поприщі лише перші не надто сміливі й не завжди владі кроки. Натомість маємо напрочуд цікавий приклад, так би мовити «експерименту навпаки» – коли книжка, народжена в інтернет-мережі, цікаво й неординарно освоює паперовий формат. Зважилося на такий експеримент київське видавництво «Грані-Т», в останні дні минулого року випустивши в світ «книгу без автора», названу «Людина в (м)асьці». У формі діалогів в ICQ тут робиться спроба художньо дослідити психологічні, соціальні та мовні мутації й трансформації, що виникають у процесі сучасного інтернет-спілкування (не лише в ICQ, а й у будь-якій іншій подібного штибу програмі чи соціальній мережі).

Феномен інтернет-спілкування багатоаспектний, тож кожен може знайти в цій книжці більшою чи меншою мірою вдячний матеріал для власних розмислів і спостережень. Принаймні в українському сегменті інтернету вже розгорнулася бурхлива дискусія стосовно жанру цього твору – чи маємо ми тут справу з нон-фікшн, себто «документальною» передачею якогось реального інтернет-листування (а відтак і з цілим комплексом морально-етичних проблем, пов’язаних із його оприлюдненням); а чи це все ж белетристика, себто художній твір, вдало замаскований під інтернет-діалог. Ну та це, як на мене, найменша проблема: навіть якщо неназваний автор і використовував тут якісь реальні фраґменти своїх діалогів, то він навряд чи розкриватиме читачам деталі своєї творчої кухні, якщо не погодився відкрити навіть власного імені чи бодай ніку. Натомість він узявся розкрити кухню цілого явища, без котрого молодше покоління сучасних освічених людей у всьому світі (за винятком хіба кількох монструозних режимів на кшталт північнокорейського) значною мірою не уявляє власного життя, – без сумніву, таке завдання має не лише право, а й обов’язок ставити перед собою художня література.

А художня література – властиво, те, що зветься «красне письменство» – це значною мірою (може, й не передовсім – але неодмінно значною мірою) робота з мовою. Мова ж бо, як усім відомо, – це напрочуд мінливе середовище, стихія… Останнім часом ця стихія змінюється дуже активно, часом навіть радикально. І одна з функцій літератури – реагувати на ці зміни, «освоювати» їх і впливати на них – у всіх можливих і неможливих сенсах упливати. Цей аспект «Людини а (м)асьці» видається мені чи не найцікавішим – бодай тому, що проблема авторства, безавторства чи трансавторства в постмодерному тексті вже добряче проговорена (зокрема й на рівні бартівської «смерті автора» та численних інтерпретацій цієї концепції) й проговорюється далі, тоді як із радикальною змінністю мови література (і далеко не лише українська) досі так і не змогла освоїтися, не кажучи вже про те, щоб опанувати ці процеси. Так, вони не всім подобається. Не лише «хронічним філологам», а й тим, хто «в житті» займається зовсім іншими, негуманітарними речами, – але МоВаВкАнТаКтЄ (вибачте, це лише один із численних прикладів) їх як культурних людей просто дратує. Однак література мусить щось із цим робити, якщо вона не хоче загубитися в сучасному світі й змарґіналізуватися остаточно й безповоротно. Література приречена на це реагувати! Оптимальних шляхів такої реакції не вироблено, а тому єдине, що залишається письменникам – метод експерименту, проб і помилок.

Ясна річ, «Людина в (м)асьці» не претендує і не може претендувати на те, щоб усі ці проблеми одним махом вирішити, – але вона принаймні вдало діагностує їх, намацуючи саме ту точку, де найдужче болить, – граматику. Справді, найпростіше відстежувати лексичні зміни – і з цим література вже не перше століття успішно дає собі раду. Так що тепер уже ні сленґом, ні суржиком, ані навіть матом у тексті нікого не здивуєш (питання про те, добре це чи погано, залишаю відкритим). Значно складніше з семантикою – але з нею поезія завжди працювала набагато успішніше, ніж белетристика. Граматика ж неодмінно залишалася «стовпом», який навіть матом не об’їдеш. Це закономірно: якщо вже розщеплюється ця структура, то все інше втрачає сенс. Так от, анонімний автор «Людини в (м)асьці» наважився працювати саме з граматикою. Звісно, наразі на рівні, сказати б, емпіричному – онлайн-спілкування, де мова ламається, кришиться, біснується, шизіє, ґлюкає; подекуди, можливо, навіть перестає бути мовою в будь-якому іншому сенсі, крім «засобу комунікації» (як відомо, ця функція мови – м’яко кажучи, далеко не єдина).

Та все ж «Людина в (м)асьці» – експеримент передовсім художньо-психологічний, а не граматичний. Так, граматика тут може слугувати об’єктом уваги лінґвістів (і соціолінґвістів зокрема), але її роль у тексті лише допоміжна і зводиться головно до забезпечення достовірності. На першому ж плані обсервування – психологія, емоція. І це дуже слушно, бо ж проблеми мережевого спілкування, без сумніву, ті ж самі, що й живого, – лише ще більше загострені, ще більше «заМасковані»… Однак пристрасті (може, саме через позірну легкість «заМасковування») напрочуд бурхливі. «Аська дозволяє гратися з людьми, за прикладом того, як кішка грається іноді з мишею. Але гра з людськими почуттями, з людськими емоціями видається доволі жорстокою та неоднозначною. Така гра нарешті набридає навіть самим учасникам. Промовисто виглядає фінал цієї історії кількох людських узаємнень, представленої перед читачем самими учасниками. Останніми двома реченнями цієї книги є питання й відповідь двох людей із реальності. Марина (Ice Queen із ICQ) зустрічає свого італійського коханого, й він їй дарує справжню італійську карнавальну маску. Дівчина приміряє цю маску, а потім питає: «– Як краще? – Краще без маски, – посміхнувся чоловік і обняв маленьку Маринку». Побавитись можна у будь-що, але найголовніше: вчасно вийти з простору гри, повертаючись до реальності, суворої та ніжної водночас; місцями – страшної, але, все-таки, єдино можливої для кожного з нас», – писав критик Олег Соловей.

Ясна річ, такий формат художнього тексту годі вважати якоюсь «панацеєю» абощо – це не більше ніж художній експеримент. Але й не менше – тому що цей експеримент дає сучасній людині змогу поглянути на саму себе, таку всю «розсучаснену», й збагнути, що вона просто людина – така, якою була, є і буде стільки, скільки відміряв їй Бог, а не залежно від швидкозмінних технологій.

Джерело «Укр.Літ»

Купити книжку  Замовити книжку онлайн

 




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація