ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Ростам і Сохраб»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Три казочки у в'язочку»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«Казки Скандинавії»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»«Казки Японії»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерВолодимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Олесь Ільченко «Наші птахи»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Про тваринЛеся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Інна Волосевич «Про хлопчика»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Наталія Пуряєва: «Бог – це близький Друг, який не карає, а передовсім прощає» RSS

6 березня, 2012

 

Портал «Буквоїд» розмістив на своєму сайті рецензію Катріни Хаддад на світлу книгу Наталії Пуряєвої про Омеляна Ковча, Івана Павла ІІ, Олександра Меня, Далай-ламу XIV та Валерія Марченка. У час Великого посту це видання буде особливо корисним, адже в ньому йдеться про віру, національну, релігійну та людську толерантність, про вміння молитися, розуміти і прощати.

Льолек та Алик – мої улюблені герої в цій книзі. Візьмімо, для прикладу, історію про те, як Алик написав п’єсу про Франциска Асизького. У розмові з тіткою про цього святого він розповідає, як Франциск Асизький любив усе живе: «викуповував у торгівців пійманих тварин і пташок, щоб урятувати їм життя і відпустити на волю, прибирав зі шляху дощових хробаків та комах, щоб їх випадково не роздушили колесами, ногами чи копитами. А ще він проповідував Євангеліє звірям і птахам, а ті всідалися йому на коліна, плечі, голову і схиляли свої голівки, уважно слухаючи...». І додає: «Просто він зрозумів і навчав цього інших, що природа – як ікона, бачачи яку, бачиш самого Бога. Саме тому я дуже люблю малювати тварин. Вони такі красиві!». Але хлопець іде далі й показує тітці відблиск такої любові у звичайних, здавалося б, справах: «Ви ніколи не задумувалися, для чого мама розводить у квартирі вазони?.. Вона хоче прикрасити своє житло? Так,бо квіти красиві. Але я думаю, що, крім того, вона хоче піклуватися про щось живе... Так і кожна дитина, яка просить у батьків купити їй собаку, папугу чи хом’ячка... Це в ній промовляє щось глибинне, щось, що сам Господь заклав у неї. Тому нагодувати свого песика чи голуба на вулиці, чи повісити годівничку в парку – це, якщо вдуматися, прояв божественного в людині!».

Льолек та Алик постають активними, цілеспрямованими, відповідальними хлопцями, а головне – не картонними, реально живими не лише у вірі (про яку в інтерв’ю каже авторка книги Наталія Пуряєва), а й у звичайних дитячих забавах. Саме тому їхній шлях до Бога читається як щось цілком природне, живе, а не суто умоглядне.

Якщо казати глобально, книга Наталії Пуряєвої, випущена цього року видавництвом «Грані-Т», присвячена, перш за все, Другу-Богові й, отже, любові, довірі, терпимості та іншим чеснотам, що їх так чи інакше виявляє друг-людина. Жанр для цієї теми обрано більш ніж цікавий та, сказати б, годящий, – біографії. Позаяк твір орієнтовано на молодших та середніх школярів, маємо справу з історіями про дітей (книга вийшла в серії «Життя видатних дітей»).

Оповідь спирається на п’ять життєписів – з одного боку, йдеться про всесвітньо відомі постаті, як-от Івана Павла ІІ чи Далай-лами XIV, з іншого – про локальніші: досить відомого на наших теренах Олександра Меня і, на жаль, менш відомих Омеляна Ковча та Валерія Марченка.

Здавалося б, що може поєднувати цих людей, окрім, звісно ж, віри в Бога. Адже самого лише цього критерію замало, щоб об’єднати їхні життєписи під однією палітуркою – вірян, хай навіть і тих, хто не просто релігійний, а має живу віру в Бога, досить багато. Відповідь завбачливо подано вже в анотації: «Доля пов’яже... героїв цієї книжки міцними невидимими нитями. Далай-лама XIV стане близьким другом Івана Павла ІІ, Голови Католицької Церкви, який все життя покладе на пошуки та зміцнення зв’язків між усіма релігіями світу, адже спільними для них є одне – Бог-Любов. Цю саму ідею все життя проповідуватиме також православний російський священик Олександр Мень. У далекому Казахстані, на засланні, ув’язнений журналіст Валерій Марченко отримає листівку з портретом Івана Павла ІІ, а згодом його мама звернеться до Понтифіка з проханням заступитися за ув’язненого сина. Іван Павло ІІ клопотатиметься перед радянським урядом про звільнення журналіста, проте йому відмовлять. Греко-католицького священика Омеляна Ковча під час візиту в Україну Папа Римський Іван Павло ІІ проголосить блаженним священномучеником, і той поповнить сонм українських святих».

Утім, як і годиться в хороших книжках, віра в Бога – наріжний камінь задуму і водночас ключова риса героїв, у якій коріняться інші риси кожної з цих особистостей – не затуляє собою самих персонажів. На щастя, герої живі, цікаві, а конфлікти, в яких вони опиняються і які в той чи інший спосіб долають, – найрізноманітніші: від непорозумінь із ровесниками та боротьби з собою до зіткнень із системою і ситуацій віч-на-віч із фатумом. Скажімо, маленькому Еміліяну випадає пройти «випробування Довбуша», щоби врятувати дітлахів; Алик малює тварин, аби подружитися з хлопцями в палаті; Валера долає лінощі й сумніви і вчиться гри на баяні, а маленький Лхамо Тхондруб мусить покинути батьків і жити в золотому ув’язненні палацу Далай-лам. І водночас – Льолек чудом рятується від кулі, випадково випущеної другом із револьвера, Алик відмовляється вступати в піонери, Далай-лама XIV опиняється у вигнанні, а Валерій Марченко гине в таборі.

Оповідь побудовано як низку дитячих пригод, там і сям перемежованих авторськими ремарками про подальшу долю героїв і доповнених у кінці кожного розділу епілогом. Крім того, трапляються цікаві фрагменти про буденні заняття героїв, їхні захоплення (приміром, Алик власноруч робить книжечки, а Льолек дуже любить футбол і взагалі чудовий воротар). Усе це зменшує кількість прямого (сказати б – нав’язливого) дидактизму, роблячи книгу справді цікавою для дітей. Саме завдяки характерності цих образів вибір героїв, як учинити в тій чи іншій ситуації, є найкращим навчальним матеріалом і, сказати б, зразком для наслідування.

Та, на жаль, саме жанр обумовлює й певні недоліки книги: нерівномірність, стрибкоподібність оповіді. Зрозуміло, що обсяг та цільова аудиторія не передбачають «розлогої повільної оповіді», та, скажімо, якщо ти вже читав про пригоди дванадцятирічного хлопчика і раптом тебе повертають у той період, коли йому було чотири, це не дуже сприяє легкості читання. Подібна ситуація і з іменами: подеколи не дуже зрозуміло, про кого саме оповідає нам автор, і лише згодом з’ясовується, що, приміром, «Алик» – це скорочення від «Олександр», а Кароль Мартин-Войтило – це і є Льолек.

Утім, ці дрібні хиби, хоча й дещо ускладнюють сприйняття справді цікавого й хорошого тексту, не є аж такими визначальними. Гірше із добором героєм. Попри авторське пояснення про невидимий зв’язок (цілком, зауважмо, прийнятне), все ж залишається відчуття недоговореності, нелогічності, якихось провислих пауз у тканині книги. З одного боку, дивує всуціль чоловіча компанія персонажів (не хочеться розводитися про гендерний баланс і тому подібні речі, які вже стали притчею во язицех, та не забуваймо, що книгу писано для дітей, тож чи варто показувати світ так однобоко – питання. Щонайменше, в авторський задум чудово вписалася б постать матері Терези). З іншого боку, якщо книга покликана виховувати толерантність, зокрема релігійну, дивує, що переважна більшість персонажів – християни. Втім, прошу сприймати ці зауваження не як критику, а радше як побажання для подальших книжок. Бо зрозуміло: якщо добирати героїв виключно щоб дотриматися всіх концептуальних вимог – результат може виявитися неприродно-картонним. Чого якнайбільше хотілося б уникнути.

Тож, підбиваючи підсумок враженню, яке залишається після прочитання книги Наталії Пуряєвої, зауважмо: з доступного матеріалу (іноді цілком достатнього й, може, навіть надмірного обсягом, а іноді й окремих уривків, які доводилося з’єднувати докупи винятково письменницькою фантазією) авторці вдалося створити живі, захопливі картини дитинства п’ятьох неординарних людей. Дитинства, сповненого любові, відповідальності, турботи про інших – і водночас жвавого, бешкетного, веселого.

Книжковий портал «Буквоїд»

Купити книжку   Замовити книжку онлайн

 




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація