ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Казки Скандинавії»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Інна Волосевич «Про хлопчика»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерВітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Ростам і Сохраб»Про тваринВолодимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«Казки Японії»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Три казочки у в'язочку»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Поетична квітка для розвитку дитячої уяви RSS

2 квітня, 2012

 

«Зелена квітка тиші» – експеримент «Граней-Т» та Михайла Григоріва, звернений до відкритої й творчо обдарованої дитини. Видатний український поет створив цикл ліричних верлібрів, який присвятив дитинству своєї доньки. А молодий київський художник Володимир Штанко намалював цю книжку як пригоди чарівної дівчинки-метелика, що пурхає дивовижним світом краси, тиші, усміхненості, зачудування. До того ж книга отримала позитивну оцінку Міністерства освіти і науки України та «схвалена для використання у загальноосвітніх навчальних закладах».

Михайло Григорів – без сумніву, один із найцікавіших і найоригінальніших сучасних українських поетів, представник легендарної Київської школи.

Однак його ім’я не таке відоме, як, скажімо, його колег і близьких друзів, представників тієї ж Київської школи Василя Голобородька і Миколи Воробйова. Зрештою, це закономірно – але зовсім не тому, що в його, так би мовити, творчому активі лише три поетичні збірки («Вези мене, конику», «Спорудження храму», «Сади Марії») та низка перекладів з латвійської; себто весь його доробок може легко вміститися в одному аж ніяк не товстому томі. Закономірність тут інша, яка аж ніяк не випливає ані з кількості написаного, ані з упертої, сказати б засадничої непублічності самого Григоріва. Просто вся справа в тому, що він – герметик. «Від самих початків поет послідовно розпрацьовував цю складну форму поетичного письма, позбавляючи мову різноманітних часових нашарувань, вивільняючи її первісну виражальну силу та розкриваючи трансцендентні обрії сущого» (Тарас Пастух).

І чи не найхарактернішою особливістю його поетики є мінімалізм – такий, сказати б, «радикальний», що Кость Москалець завважував у поезії Михайла Григоріва намагання «сповна очистити власну свідомість від пануючої догми і впустити сюди бачення, легкий, трохи печальний і разом безтурботний погляд на свій час, що проминає в тобі. Усе минеться. До цього поет прийшов теж за посередництвом слів; тепер вони непотрібні. Тепер можна помовчати, споглядаючи марноту марнот, скороминущу ілюзію, у створенні якої ти вперше не береш участі. Без слів. Життя не вкладається до мовних конструкцій; мова – вияв життя, але саме по собі воно не є виявом мови». Так, образи Григоріва надзвичайно скупі – цю поезію треба вгадувати й вигадувати, ба більше: читачеві нерідко доводиться творити її мовби самому «замість» автора, який лише вказав шлях.

І тут логічно запитати: а що такий поет може запропонувати дітям? Адже, згідно з професором Володимиром Моренцем, поетиці Григоріва притаманна «крайня лапідарність суто художніх засобів і прийомів» – «доволі обмежений ряд символів, парабола риторичного питання, логіка композиції, заснованої на наближенні до суті предмета через «наче», «немов», суб’єкт поетичної дії у вигляді універсального «хто» чи «хтось» та ще дещо». Всі ці прийоми аж ніяк не асоціюються в нас із дитячою літературою та й, зрештою, взагалі з дитиною. Ми, навпаки, звикли до того, що дитині треба буцімто «пояснити», навіть «розжувати» – тоді як Григорів не просто недоговорює, а мовби «пунктиром» накидає образ, який маленькому читачеві треба осмислити, витворити на його основі власні асоціації, себто буквально «наповнити» текст власною уявою, а точніше – власним світовідчуттям, ще точніше – самим собою. Чи здатна дитина проробити всю цю доволі непросту «роботу душі»?
Питання, ясна річ, непросте – але збірка Михайла Григоріва «Зелена квітка тиші», яка побачила світ у серії з промовистою назвою «Сучасна дитяча поезія» видавництва «Грані-Т», дає на нього ствердну відповідь, незважаючи на те, що поет у ній у жоден спосіб не «зрадив собі», а залишився все тим же радикальним мінімалістом. Ба більше: він (о, жах для вчительок української літератури) не «поступився» навіть формальними елементами, а цілком звично для модерної дорослої, але геть незвично для дитячої поезії позбавив текст розділових знаків (за винятком найуніверсальнішого – тире) і великих літер на початку речення; натомість закономірно наповнив текст «паузами», «повітрям» у вигляді «пропущених» рядків:
поховались хвилі у водах не пливе
ставок

хилитають
промені травень
човники світунів

При цьому його аж ніяк не бентежать такі речі, як, скажімо, можливість двоякого (якщо не триякого) прочитання третьої «строфи».
І редактор, що цікаво, нічого цього не поправив – ясна річ, свідомо, спеціально!
Без сумніву, ця книжка і не претендує на те, щоб стати «правилом» у нашій дитячій поезії, – однак це напрочуд цікавий експеримент, звернений до відкритої й творчо обдарованої дитини. Адже дитяча уява, як відомо, від початку «чиста» й нічим не обмежена; це вже в процесі набуття досвіду, який, на жаль, невід’ємний від засвоєння певних стереотипів мислення й поведінки, «соціальних ролей», більшість дітей поступово «дорослішає» і плавно стає «як усі» – але первісно її сприйняття не має умовностей. Саме до цієї «первісності» й апелює поет – а тому, хоча видавництво й визначає, буцімто ця книжка «для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку», та насправді вона не має і не може мати чітко означеного вікового адресату. Вона для того віку, в якому «зшумілися клени – соняхи присмеркових бджіл», а «веселі дзвоники криниць у затінок відер глибиняться». Для того віку, якому притаманне ось яке мислення:

якби у той вівторок падав дощ
то й сьогодні був би вівторок
а так –

ні дощу

ні вівторка

(Принагідно зверніть увагу на «розстановку пауз» у цьому вірші! Не-словами тут сказано, можливо, навіть більше, ніж словами…)
Одне слово, вік тут ролі не грає – кожен може визначати його, так би мовити, «для себе». І, звісно, всі оці «мінус-прийоми» – не самоціль автора, а передовсім засіб для розвитку уяви, фантазії читача. А головне – залучення читача не до пасивного сприйняття тексту, а до активного співтворення; властиво – до творчості, причому не лише вербальної. Образ-бо твориться передовсім «у душі» – а вже тоді матеріалізується в той спосіб, який найбільше доступний саме тій людині, особистості, «в душі» якої він створився (чи, як у випадку зі сприйняттям віршів Григоріва, – співстворився). Спробуймо «випробувати себе» на прикладі ще однієї з його поезій:

поскладала олівці –
вишиває

пташка летіла – спинилася
котилася річка – спинилася
тепер собі сидять –
дивуються
одне з одного

Місце дії не обумовлене – зрозуміло лише, що має бути «відкритий доступ» до споглядання природи (пташка, річка). Утім, дитина може сидіти собі за столом і поглядати у вікно; а може й просто собі уявляти якусь улюблену місцину, скажімо, на березі річки. Час дії також не обумовлений – і дитина може уявляти собі свій улюблений час так само, як і своє улюблене місце. Обумовлена лише сама дія – творчість. Передати враження від цього улюбленого місця можна ж по-різному – хоч словом, хоч олівцем, хоч за допомогою голки й нитки, а хоч іще якось інакше. Головне, щоб ота дивовижна мить щастя «спинилася» у творі – й відкрилася можливість для «дивування».
Ясна річ, для дитини сприймання такої поезії зазвичай потребує певної підготовки. Попервах це, мабуть, найкраще робити разом з дорослим – але таким, який і сам відкритий до модерної літератури і не «зв’язаний» умовностями та шаблонами. На жаль, далеко не всі талановиті діти мають «під рукою» таких дорослих… А тому культура видання в таких випадках відіграє вирішальну роль – і відрадно, що видавництво «Грані-Т» не просто зважилося на експеримент видання для дітей такої поезії, а й зробило все для того, щоб діти її сприйняли максимально адекватно й з користю для себе. Проявилося це не лише в численних «детальках» і «нюансах», мало помітних непрофесійному оку, як-то добір шрифту, композиція, верстка тощо, – а передовсім у тому, що видавець знайшов «ідеального» художника, який виступив тут не ілюстратором, а отим повноцінним співтворцем, який проводить колосальну «роботу душі» разом із кожним текстом і пропонує навіть не власну інтерпретацію «образного наповнення», а саму емоцію, яка ненав’язливо вводить маленького читача в «душевний стан» кожного вірша і не замінює йому співтворчість, а, навпаки, допомагає їй «пробудитися». Ба більше: Володимир Штанко (саме він є цим художником – і це той випадок, коли мимоволі шкодуєш, що у нас, на відміну від західної видавничої культури, чомусь не прийнято виносити на обкладинку дитячої книжки прізвище художника поруч із прізвищем письменника) сам творить навіть «головного героя» книжки – образ дівчинки-метелика, присутній на кожній сторінці, – і таким чином мовби «персоналізує» цю поезію, допомагає дитині засоціювати себе з героєм, а отже, і з кожним віршем.
Цей «дует» – Григорів і Штанко – здатний творити справжні дива. Для мене «апотеозою» їхньої співпраці є розворот 12/13 у книжці, на якому розміщений ось такий вірш:

оте біле
а оте червоне –
початок метелика

– і художник тут зображає пунктиром контур метелика й оту дівчинку, «головну героїню», яка цей контур… вишиває! Направду, що більше вдивляєшся в ці сторінки – то більша хвиля творчого подиву й зворушення піднімається в душі…
Отож, книжка Михайла Григоріва і Володимира Штанка (бо ж його робота є як мінімум не меншою поезією, ніж вірші Григоріва!) переконливо доводить, що експерименти в дитячій поезії не просто доречні, а дуже важливі й доконечно необхідні, – звісно, якщо вони виконані на високому фаховому рівні й з любов’ю. Такі книжки, можливо, не всіма спершу будуть сприйняті – але вони неабияк розвивають уяву, фантазію, творчі здібності дитини; а отже, хотілося б, щоб наші видавці не боялися таких експериментів.

Христя Намистинська для «Великого Їжака»




© 2006—2019 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація