ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Інна Волосевич «Про хлопчика»«Три казочки у в'язочку»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«Казки Скандинавії»Про тварин«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Казки Японії»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Ростам і Сохраб»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Поетична квітка для розвитку дитячої уяви RSS

2 квітня, 2012

 

«Зелена квітка тиші» – експеримент «Граней-Т» та Михайла Григоріва, звернений до відкритої й творчо обдарованої дитини. Видатний український поет створив цикл ліричних верлібрів, який присвятив дитинству своєї доньки. А молодий київський художник Володимир Штанко намалював цю книжку як пригоди чарівної дівчинки-метелика, що пурхає дивовижним світом краси, тиші, усміхненості, зачудування. До того ж книга отримала позитивну оцінку Міністерства освіти і науки України та «схвалена для використання у загальноосвітніх навчальних закладах».

Михайло Григорів – без сумніву, один із найцікавіших і найоригінальніших сучасних українських поетів, представник легендарної Київської школи.

Однак його ім’я не таке відоме, як, скажімо, його колег і близьких друзів, представників тієї ж Київської школи Василя Голобородька і Миколи Воробйова. Зрештою, це закономірно – але зовсім не тому, що в його, так би мовити, творчому активі лише три поетичні збірки («Вези мене, конику», «Спорудження храму», «Сади Марії») та низка перекладів з латвійської; себто весь його доробок може легко вміститися в одному аж ніяк не товстому томі. Закономірність тут інша, яка аж ніяк не випливає ані з кількості написаного, ані з упертої, сказати б засадничої непублічності самого Григоріва. Просто вся справа в тому, що він – герметик. «Від самих початків поет послідовно розпрацьовував цю складну форму поетичного письма, позбавляючи мову різноманітних часових нашарувань, вивільняючи її первісну виражальну силу та розкриваючи трансцендентні обрії сущого» (Тарас Пастух).

І чи не найхарактернішою особливістю його поетики є мінімалізм – такий, сказати б, «радикальний», що Кость Москалець завважував у поезії Михайла Григоріва намагання «сповна очистити власну свідомість від пануючої догми і впустити сюди бачення, легкий, трохи печальний і разом безтурботний погляд на свій час, що проминає в тобі. Усе минеться. До цього поет прийшов теж за посередництвом слів; тепер вони непотрібні. Тепер можна помовчати, споглядаючи марноту марнот, скороминущу ілюзію, у створенні якої ти вперше не береш участі. Без слів. Життя не вкладається до мовних конструкцій; мова – вияв життя, але саме по собі воно не є виявом мови». Так, образи Григоріва надзвичайно скупі – цю поезію треба вгадувати й вигадувати, ба більше: читачеві нерідко доводиться творити її мовби самому «замість» автора, який лише вказав шлях.

І тут логічно запитати: а що такий поет може запропонувати дітям? Адже, згідно з професором Володимиром Моренцем, поетиці Григоріва притаманна «крайня лапідарність суто художніх засобів і прийомів» – «доволі обмежений ряд символів, парабола риторичного питання, логіка композиції, заснованої на наближенні до суті предмета через «наче», «немов», суб’єкт поетичної дії у вигляді універсального «хто» чи «хтось» та ще дещо». Всі ці прийоми аж ніяк не асоціюються в нас із дитячою літературою та й, зрештою, взагалі з дитиною. Ми, навпаки, звикли до того, що дитині треба буцімто «пояснити», навіть «розжувати» – тоді як Григорів не просто недоговорює, а мовби «пунктиром» накидає образ, який маленькому читачеві треба осмислити, витворити на його основі власні асоціації, себто буквально «наповнити» текст власною уявою, а точніше – власним світовідчуттям, ще точніше – самим собою. Чи здатна дитина проробити всю цю доволі непросту «роботу душі»?
Питання, ясна річ, непросте – але збірка Михайла Григоріва «Зелена квітка тиші», яка побачила світ у серії з промовистою назвою «Сучасна дитяча поезія» видавництва «Грані-Т», дає на нього ствердну відповідь, незважаючи на те, що поет у ній у жоден спосіб не «зрадив собі», а залишився все тим же радикальним мінімалістом. Ба більше: він (о, жах для вчительок української літератури) не «поступився» навіть формальними елементами, а цілком звично для модерної дорослої, але геть незвично для дитячої поезії позбавив текст розділових знаків (за винятком найуніверсальнішого – тире) і великих літер на початку речення; натомість закономірно наповнив текст «паузами», «повітрям» у вигляді «пропущених» рядків:
поховались хвилі у водах не пливе
ставок

хилитають
промені травень
човники світунів

При цьому його аж ніяк не бентежать такі речі, як, скажімо, можливість двоякого (якщо не триякого) прочитання третьої «строфи».
І редактор, що цікаво, нічого цього не поправив – ясна річ, свідомо, спеціально!
Без сумніву, ця книжка і не претендує на те, щоб стати «правилом» у нашій дитячій поезії, – однак це напрочуд цікавий експеримент, звернений до відкритої й творчо обдарованої дитини. Адже дитяча уява, як відомо, від початку «чиста» й нічим не обмежена; це вже в процесі набуття досвіду, який, на жаль, невід’ємний від засвоєння певних стереотипів мислення й поведінки, «соціальних ролей», більшість дітей поступово «дорослішає» і плавно стає «як усі» – але первісно її сприйняття не має умовностей. Саме до цієї «первісності» й апелює поет – а тому, хоча видавництво й визначає, буцімто ця книжка «для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку», та насправді вона не має і не може мати чітко означеного вікового адресату. Вона для того віку, в якому «зшумілися клени – соняхи присмеркових бджіл», а «веселі дзвоники криниць у затінок відер глибиняться». Для того віку, якому притаманне ось яке мислення:

якби у той вівторок падав дощ
то й сьогодні був би вівторок
а так –

ні дощу

ні вівторка

(Принагідно зверніть увагу на «розстановку пауз» у цьому вірші! Не-словами тут сказано, можливо, навіть більше, ніж словами…)
Одне слово, вік тут ролі не грає – кожен може визначати його, так би мовити, «для себе». І, звісно, всі оці «мінус-прийоми» – не самоціль автора, а передовсім засіб для розвитку уяви, фантазії читача. А головне – залучення читача не до пасивного сприйняття тексту, а до активного співтворення; властиво – до творчості, причому не лише вербальної. Образ-бо твориться передовсім «у душі» – а вже тоді матеріалізується в той спосіб, який найбільше доступний саме тій людині, особистості, «в душі» якої він створився (чи, як у випадку зі сприйняттям віршів Григоріва, – співстворився). Спробуймо «випробувати себе» на прикладі ще однієї з його поезій:

поскладала олівці –
вишиває

пташка летіла – спинилася
котилася річка – спинилася
тепер собі сидять –
дивуються
одне з одного

Місце дії не обумовлене – зрозуміло лише, що має бути «відкритий доступ» до споглядання природи (пташка, річка). Утім, дитина може сидіти собі за столом і поглядати у вікно; а може й просто собі уявляти якусь улюблену місцину, скажімо, на березі річки. Час дії також не обумовлений – і дитина може уявляти собі свій улюблений час так само, як і своє улюблене місце. Обумовлена лише сама дія – творчість. Передати враження від цього улюбленого місця можна ж по-різному – хоч словом, хоч олівцем, хоч за допомогою голки й нитки, а хоч іще якось інакше. Головне, щоб ота дивовижна мить щастя «спинилася» у творі – й відкрилася можливість для «дивування».
Ясна річ, для дитини сприймання такої поезії зазвичай потребує певної підготовки. Попервах це, мабуть, найкраще робити разом з дорослим – але таким, який і сам відкритий до модерної літератури і не «зв’язаний» умовностями та шаблонами. На жаль, далеко не всі талановиті діти мають «під рукою» таких дорослих… А тому культура видання в таких випадках відіграє вирішальну роль – і відрадно, що видавництво «Грані-Т» не просто зважилося на експеримент видання для дітей такої поезії, а й зробило все для того, щоб діти її сприйняли максимально адекватно й з користю для себе. Проявилося це не лише в численних «детальках» і «нюансах», мало помітних непрофесійному оку, як-то добір шрифту, композиція, верстка тощо, – а передовсім у тому, що видавець знайшов «ідеального» художника, який виступив тут не ілюстратором, а отим повноцінним співтворцем, який проводить колосальну «роботу душі» разом із кожним текстом і пропонує навіть не власну інтерпретацію «образного наповнення», а саму емоцію, яка ненав’язливо вводить маленького читача в «душевний стан» кожного вірша і не замінює йому співтворчість, а, навпаки, допомагає їй «пробудитися». Ба більше: Володимир Штанко (саме він є цим художником – і це той випадок, коли мимоволі шкодуєш, що у нас, на відміну від західної видавничої культури, чомусь не прийнято виносити на обкладинку дитячої книжки прізвище художника поруч із прізвищем письменника) сам творить навіть «головного героя» книжки – образ дівчинки-метелика, присутній на кожній сторінці, – і таким чином мовби «персоналізує» цю поезію, допомагає дитині засоціювати себе з героєм, а отже, і з кожним віршем.
Цей «дует» – Григорів і Штанко – здатний творити справжні дива. Для мене «апотеозою» їхньої співпраці є розворот 12/13 у книжці, на якому розміщений ось такий вірш:

оте біле
а оте червоне –
початок метелика

– і художник тут зображає пунктиром контур метелика й оту дівчинку, «головну героїню», яка цей контур… вишиває! Направду, що більше вдивляєшся в ці сторінки – то більша хвиля творчого подиву й зворушення піднімається в душі…
Отож, книжка Михайла Григоріва і Володимира Штанка (бо ж його робота є як мінімум не меншою поезією, ніж вірші Григоріва!) переконливо доводить, що експерименти в дитячій поезії не просто доречні, а дуже важливі й доконечно необхідні, – звісно, якщо вони виконані на високому фаховому рівні й з любов’ю. Такі книжки, можливо, не всіма спершу будуть сприйняті – але вони неабияк розвивають уяву, фантазію, творчі здібності дитини; а отже, хотілося б, щоб наші видавці не боялися таких експериментів.

Христя Намистинська для «Великого Їжака»




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація