ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Казки Японії»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»«Казки Скандинавії»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Ян Твардовський «Ще одна молитва»«Три казочки у в'язочку»Олесь Ільченко «Наші птахи»Про тварин«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Ростам і Сохраб»Інна Волосевич «Про хлопчика»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Чи читали Ви в дитинстві під ковдрою з ліхтариком? RSS

4 квітня, 2012

 

Усі дорослі знають, що читати треба сидячи й у добре освітленому місці. А всі діти знають, що, коли від книжки тяжко відірватися, читати можна будь-де і за будь-яких умов. І якщо вже турботливі батьки вимагають дотримуватися всіх правил і навіть купують вам спеціальну підставку під книжку, що ж – доводиться хитрувати. Бо коли за сюжетом книжки на головного героя саме звідусіль чигає небезпека, коли ось-ось уже дізнаєшся, чи будуть головні герої жити довго і щасливо, то читати можна і на уроках, і під час підготовки до них, і навіть під ковдрою з ліхтариком. І не випадає нам говорити про шкідливість такого методу читання, бо серед опитаних «Гранями-Т» експертів майже не знайшлося «правильних» читачів. Напевно, через читання під ковдрою з ліхтариком має пройти кожен маленький читач:)

Міла ІВАНЦОВА, письменниця

– Так, у піонерському таборі. Вдома такий номер би не пройшов: у нас була дуже маленька квартира.

 Степан ПРОЦЮК, письменник

– О, це запитання розворушує всередині мене цілий шар бажаних і небажаних дитячих спогадів! Але про небажані – не буду. З ліхтариком під ковдрою читав теж. Це було тоді, коли на кухні батько вимикав світло, дорікаючи мені за читання о другій-третій ночі:) Під ковдрою я дочитав чимало відкритих книжкових фіналів та геппі ендів... Але способів читати вночі було кілька, бо я таки народився совою. Часто читав на кухні, використовуючи стареньку настільну лампу із кволим світлом. Так була перечитана вся українська класика (я ще тоді не підозрював, що колись навіть писатиму про деяких із наших письменників золотої доби біографічні романи...). Іноді я навіть читав на горищі. Так була прочитана «Мотря» – перша частина епопеї Богдана Лепкого «Мазепа». Я читав її, сльози і страх побачити щурів спліталися воєдино, формуючи перші антагонізми характеру...

Надія ДОЙЧЕВА-БУТ, художниця

– Ні. Вистачало часу на читання, коли я прогулювала школу:)

Дмитро АНТОНЮК, мандрівник, журналіст

– Ні, в дитинстві я волів читати просто лежачи на дивані. З тих пір ця звичка не змінилася:)

Галина ТКАЧУК, письменниця
 

– Під ковдрою з ліхтариком я читала лише раз. Коли дізналася, що є така розвага: читати під ковдрою з ліхтариком. Але робити це довше, ніж 5 хвилин, не вийшло, бо під ковдрою закінчилося повітря. Справа в тому, що в нашій родині кожен міг цілком леґально читати стільки, скільки вважав за потрібне. І те, що вважав за потрібне. Ось такий зразок цілковитої свободи, яка, сказати б, тоталітарним чином позбавляє дитину забороненого плоду з його неймовірно високим вмістом какао та цукру.

Зірка МЕНЗАТЮК, письменниця

– Ні, не читала; у нас вдома не було ліхтарика, а був громіздкий гасовий ліхтар, з яким дід виходив увечері до корови. Часом я чистила в ньому циліндр від кіптяви, але щоб узяти це одоробло під ковдру – в мене й думки не закрадалося. Проте мені бракувало не так ліхтарика, як книжок. У сільських бібліотеках, якщо відкинути томи Лєніна й агрономічну літературу, лишався не надто багатий вибір. Тому Вальтера Скотта, Джека Лондона і ще чимало з того, що читають підлітки, я штудіювала вже у студентські роки.

Марися РУДСЬКА, художниця

– Ні, в моїй родині читання було повністю леґалізоване і всіляко схвалювалося. Моя мама, хрещена завжди любили читати, а ще величезна бібліотека дідуся й бабусі – потужний мотивуючий фактор.

Роксолана СЬОМА, журналіст

– Чудове запитання. Гадаю, багато хто так робив. Але я, на жаль, із ліхтариком не читала ніколи, бо в дитинстві я спала з мамою і сестрою на одному ліжку (у нас була малесенька кімнатка на трьох), тож просто фізично не мала такої можливості. Та й ліхтарика у мене не було. Але це не заважало мені засиджуватися над цікавою книжкою й за дня.

Іван АНДРУСЯК, письменник

– Під ковдрою не читав, бо не мав такої необхідності – ото вже що-що, а читати ніхто мені не забороняв. Однак при свічці чи при каганці читати доводилося частенько – коли вимикали електрику. Це створює особливу атмосферу таємничості: пам’ятаю колосальне враження, яке в такій ситуації справила на мене Франкова «Притча про життя» – при свічці й за грози за вікном. Я писав про це в одному з есеїв, що увійшов до книжки «Дуби і леви».

Коли малим пас корову, то вона мала чимало нагод гайнути у шкоду, й нерідко цим користалася :) І тепер читаю «завжди і скрізь»: у маршрутці чи в електричці по дорозі на роботу й з роботи, у метро, в потязі, коли їду у відрядження, вдома за обідом :) – не кажучи вже про улюблене ліжко, яке для цього набагато зручніше, ніж робочий стіл :) У мене з собою завжди є книжка – це не раз мене виручало, коли доводилося сидіти на якихось нудних збіговиськах (тепер це, на щастя, не актуально, але коли працював у політичній журналістиці – був у моєму житті й такий період, – то на різних прес-конференціях і з’їздах без книжки просто звар’ював би :)).

 Сергій ПАНТЮК, письменник

– Так. Мені товариш подарував ручку для писання вночі, тоді це була дивовижа – йому дядько привіз із-за кордону. З нею я й читав під ковдрою. Але тоді не було маленьких батарейок, тому через кілька місяців ручка перестала виконувати роль ліхтарика :)

Андрій КОКОТЮХА, письменник

–  Так, але не тому, що в мене забирали книжку, а через те, що в лісі, де я бував улітку, не було світла, щоб почитати перед сном.

Андрій БАЧИНСЬКИЙ, письменник

– Так, читав. Були книжки, від яких неможливо відірватися, а мама примушувала йти спати, бо зранку до школи. Тоді й «пірнав» під ковдру з ліхтариком. Так навіть цікавіше було:) Найбільше запам'яталося, як десь у 5-му класі читав «Страшну помсту» з «Вечорів на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя. Твір сам по собі для дитячої психіки непростий, а темрява і замкнутий простір під ковдрою додавали моторошності і якогось відчуття реальності подій…

Леонід СОРОКА, поет

– В дитинстві я читав дуже багато. Просто відволікаючих факторів не було. Читав при світлі гасової лампи. Але не під ковдрою – бо згорів би разом із книжкою:)

Галина ЦИГАНЕНКО, психолог, психотерапевт

– В одному з інтерв’ю «Граням-Т» саме в цьому і зізналася. Тоді я написала: «Із власного досвіду читання вночі з ліхтариком під ковдрою скажу: так читати не слід! Як виявилося потім, те читання, ймовірно, було найкоротшим шляхом до міопії (одне з найпоширеніших шкільних захворювань очей – короткозорість)».

І зараз, відповідаючи на це запитання, продовжую негативно ставитись до такого читання ще й тому, що ось уже кілька десятків років ношу окуляри. Ні, ну, з окулярами теж гарно можна виглядати, але сам факт того, що ми своєю поведінкою негативно впливаємо на власне здоров’я, мені неприємний.

Звісно, в 12 чи то 13 років таке читання було подібне до «пригоди в окремо взятій підлітковій кімнаті». Це був черговий протест, спроба жити за власно встановленими правилами. Це був час, коли «поради» батьків чи інших дорослих сприймалися майже виключно як моралізаторство, якому варто активно чи пасивно чинити спротив.

Не пам’ятаю, скільки часу та пригода тривала, напевно, все ж недовго. Бо набридало тримати ліхтарик у руках, та й повітря малувато під ковдрою. Окрім усіх інших незручностей, на зниження інтересу вплинуло ще й те, що я так і залишилася невикритою батьками…

Леся ВОРОНИНА, письменниця

У дитинстві я читала все підряд, читала невтримно й безперервно – це була втеча у чудовий вигаданий світ, який часом видавався справжнішим, ніж реальний. Так от. Звичайно Марк Твен – дивовижний, блискучий, дотепний, уїдливий і наївний, скептичний і довірливий, добрий і справедливий. Обожнюю його «Пригоди Тома Сойєра» і «Пригоди Геклберрі Фінна» досі. Це дуже мій письменник.  А ще чудова книжка Сетона Томпсона «Маленькі дикуни», яка перевернула моє ставлення до природи і до всього живого, що мене оточувало: птахи, звірі, дерева, квіти. Я інакше почала відчувати звуки, запахи, барви. Коли мені було 7 років, познайомилася в Ірпінському будинку творчості письменників з Ларисою Письменною. Потім мама брала мене туди щоліта. Ми подружилися, я бігала за Ларисою Михайлівною хвостиком, ввечері сиділа біля багаття, яке ми розпалювали біля 2-го корпусу на горбочку над річкою, і до нас у сутінках приходили письменники і я слухала й слухала «дисидентські» розмови і це було справжнім – не таким, як удень, коли дорослі  прикидалися і говорили зовсім не те і не так. Ларисі Письменній я завдячую тим, що навчилася збирати гриби, дізналася дивовижні речі  про дерева і трави – вона закінчила лісовий інститут і чудово знала й любила природу. А ще була прекрасним оповідачем. Її книжки «Таємниця Вовчої криниці», «Голубий олень», «Неспокійні друзі», «Як у Чубасика сміх украли» зберігаю у своїй бібліотеці. Перечитувала кілька разів «Таємницю країни суниць» Радія Полонського. Обожнювала книжки Олеся Бердника, знала їх мало не напам’ять, вони так відрізнялися від записного соцреалізму, нудотних «ідеологічно витриманих» історій про правильних піонерів. Самі назви звучали таємничо й незвично: «Подвиг Вайвасвати», «Покривало Ізіди», «Діти безмежжя», «Сини Світовида»... Саме Бердниковим книжкам завдячую моїм пізнішим захопленням Індією, буддизмом. А взагалі, коли була дитиною і підлітком, читала запоєм усе підряд – у батьків була розкішна бібліотека і книжки вважалися найбільшим багатством. Дуже рано прочитала забороненого Винниченка («Сонячну машину», «Записки кирпатого Мефістофеля»), Грушевського, Чупринку, Лепкого. Шевченко у нашій родині був культовим письменником, мама дуже гарно декламувала вірші, без награного пафосу, а щиро й органічно. Відтоді я його люблю, і мене страшенно засмучують  ідіотичні й  провокаторські «розбірки» та спекуляції, пов’язані з ним. Так само не люблю, коли наші записні патріоти «міряються», хто більше любить Тараса. Про любов не можна кричати.

Наталія ПУРЯЄВА, письменниця

– У дитинстві місце під ковдрою – взагалі унікальне місце! Адже воно так схоже на намет, а намет – це пригода, мандрівка, ночівля під відкритим небом у цілковитій темряві – словом, як сьогодні кажуть, повний екстрим. Під ковдрою ж було цікаво не тільки читати, а й їсти, розповідати страшні історії (якщо, звісно, поруч був вдячний слухач), реготати, затискаючи долонею рота, та навіть плакати з горя. І все це в мене особисто асоціюється з піонерським табором...

На жаль, батьки не забороняли мені читати по ночах, і тому читання під ковдрою було позбавлене для мене чарівного флеру вкушання забороненого плоду. Однак якось я все ж таки зробила це, але не задля самого читання, а для випробовування свого новенького ліхтарика, що його мені купив тато в магазині «Госптовари» (до речі, ліхтарики тоді були страшним дефіцитом і їх придбання було неабиякою удачею). Правда, читала я недовго.

До кімнати зайшла мама, ввімкнула бра, що висіло над моїм ліжком, і сказала суворо: «Не псуй зір!». Оце й усе.

Олесь Ільченко, письменник


- Справді, одного разу я спробував це робити, але зрозумів, наскільки так читати незручно, некомфортно. Та й навіщо мені було ховатися? Адже жодного разу ніхто не забороняв мені читати :) Обставини мого дитинства склалися так, що я часто хворів, був змушений тривалий час сидіти вдома. Як не дивно, лептопів, інтернету та всіляких комп‘ютерних «стрілялок» в ті часи не існувало. Отож однією з небагатьох розваг було читання книжок – а їх в нашому домі, завдяки старанням батьків, містилося чимало. От я і читав величезні «бібліотеки пригод», книжки про тварин включно із неймовірно захоплюючими розповідями провінційного вчителя математики і видатного ентомолога Жана Анрі Казимира Фабра («геометром можна стати, натуралістом слід народитися»), нотатки мандрівників, розповіді про Шерлока Холмса і про різних капітанів – Немо, Гранта, Блада; дізнавався про чудеса Смарагдового Міста і про звитяжні походи Барвінка… Аж потроху перейшов до поезій Тараса Шевченка, а потім і до шедеврів Басьо, Лі Бо та інших великих поетів Сходу. Їхній своєрідний погляд на світ так припав мені до душі й так схвилював, що я, «мандруючи» через оті далекі країни і таких давніх авторів прийшов до читання великих літератур Європи, до яких зараховую й українську.

Олена МОВЧАН, головний редактор видавництва «Грані-Т»

– Правильні діти – це неправильні діти (як каже мій колеґа), а правильні читачі – це неправильні читачі. Авантюрні дитячі витівки навколо книг тільки додають читанню смаку і пригод. А одне я знаю напевне: хоч з ліхтариком під ковдрою, хоч без ліхтарика на ковдрі – книг, від яких неможливо відірватися, у видавництві «Грані-Т» дуже багато. І справді важливим є момент «леґалізації» читання, про що й зазначають наші шановні письменники. «Леґалізувати» культуру читання і гігієну душі в кожній родині – над цим ми працюємо щодня, щоб читач будь-якого віку потребував книг, хотів читати і мав що читати. А відповідні аксесуари до книг – зручні столи і ліжечка, килимок на підлозі, улюблені зайчики і ведмедики, трав’яний чай і какао – з цим усім читачі вже напевне дадуть раду.




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація