ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Ян Твардовський «Ще одна молитва»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Про тварин«Три казочки у в'язочку»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерНіна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Інна Волосевич «Про хлопчика»«Казки Скандинавії»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Казки Японії»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»«Ростам і Сохраб»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Повість Марини Павленко «поза системою» RSS

9 квітня, 2012

 

Суперечлива повість Марини Павленко про звичайних-незвичайних дітей, братика Ромчика та сестричку Ганнусю Сойченків, яких можна зустріти в кожній школі і майже в кожному класі. Завдяки педагогічному досвіду письменниці звичайні діти та їхні долі видаються такими близькими і зрозумілими, адже їхні підручники й зошити в плямах, руки чорні від шкаралущі горіхів, батько алкоголік, а мама працює одразу на кількох роботах, щоб хоч якось забезпечити сім’ю.

Повість Марини Павленко «Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів?», що вийшла у серії «Сучасна дитяча проза» видавництва «Грані-Т» – один із тих небагатьох художніх творів, який не можна назвати класичним у контексті української художньої літератури для дітей та юнацтва. З одного боку – розвиток літературних жанрів неминуче призводить до впровадження у текст новаційних елементів, а з іншого – певні пертурбації у суспільстві спонукають автора до пошуків нових форм та засобів їх втілення. Слушно зауважила Віра Агеєва, коментуючи повість: «Авторка намагається показати незбіжність або й конфліктність традиційної педагогіки та реалій нашого сьогодення».

Конфлікт низки «незбіжностей» починається ледь не з першої сторінки книжки. Головні герої – братик та сестричка Сойченки – у певному сенсі є «антигероями». Ростуть і виховуються діти у неблагополучній сім’ї, і про це ми довідуємося із уст самого Ромчика Сойченка, який у розмові з учителькою характеризує тата: «Він алкоголік, – хлоп’я вимовляє це так, наче «в тата кашель». Виготовляючи для мами вітальну листівку, Ганнуся ділиться з учителькою власною філософією щодо побажань: «Які там багато років життя? Моя мама довго не протягне! А за красу вже й мовчу: яка з трьома роботами краса?» В очах своїх однокласників Ганнуся та Ромчик доволі часто постають не в найкращому світлі: «– Дарино Іванівно! А Ромчик щойно по наших тумбочках нишпорив! – Дарино Іванівно! У мене з шухляди пропала канапка! А Ганнуся з Ромчиком після уроків пили мій компот!»

«Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів?» Марини Павленко – це повість для дітей і про дітей, повість для дорослих та про дорослих. А ще ця книга про українські сім’ї сойченків, які живуть на грані поміж усіма разом взятими, добрими і злими, світами.

Злободенні соціальні теми далеко не новітні у практиці світової літератури для дітей та юнацтва. Розлучення батьків, усиновлення, алкоголізм, наркотики – це навіть неповний перелік проблем, що їх не бояться піднімати сучасні автори на Заході, причому вони говорять про це з дитиною зрозумілою їй мовою. Адже кожна країна, навіть добре розвинена, має свої власні «неблагополучні» зони, і діти не живуть поза ними. І тим ціннішим та переконливішим є слово автора, підкріплене безпосереднім досвідом спілкування з дитиною. В інтерв’ю для редакції БіБіСі Марина Павленко зауважила, що книга «написана на життєвих враженнях, реальних, з власного мого вчительського досвіду». Принагідно хочеться згадати сучасну німецьку письменницю Ірму Краус та її роман для підлітків «Жорстока донька», що став переможцем численних літературних конкурсів (Irma Krauß «Rabentochter»). У книзі висвітлюється складна доля підлітка-Коріни. Психологічна травма, спричинена відмовою рідної матері від неї, не дозволяє дівчинці бути щасливою у прийомній сім’ї, яка щиро любить Коріну та піклується про неї. Роман був написаний на підставі педагогічного досвіду Ірми Краус (письменниця тривалий час працювала вчителем), у досить зрілому віці, тому ця її книга не лише злободенна, а й мудра.

Досить нетрадиційною, як для дитячого твору, є форма оповіді повісті Марини Павленко. Адже про всі події у творі читач дізнається із уст вчительки Дарини Іванівни, класного керівника першокласників. Вчителька нотує події, діалоги своїх учнів, власні спостереження та пояснення. Це форма вчительського щоденника, але не у вигляді оцінок, це – реалістично передані кадри-знімки. Скажімо, коротенький розділ-ремарка «Троїста ідилія» присвячений всього лише одній постаті – матері родини Сойченків: «Вона приходить засапавшись, поміж двома роботами (треба ж годувати сім’ю!) – у своїй лисячій шубі та з розвіяною зачіскою. Шуба, вочевидь за давністю хутра, поширює довкола неймовірний, шубно-звірячий дух, але матір це аніскілечки не бентежить. Навпаки, вже ніби на той запах двійко дітей збігалося до мами й радісно вибрикувало поруч». Мимоволі виникає алюзія на таку неоднозначну «Шагреневу шкіру» Бальзака: chagrin, що має два значення – біль та віслюк. Мати у шкурі болю, у шкурі загнаної лисиці.

Окреме місце у книзі посідає усім нам чудово знайома з дитинства школа. Якщо звернутися до традиції радянської літератури, то саме школу можна було назвати чи не основним інструментом впливу на дитину. Згадати б хоч і повість Олеся Донченка «Золота медаль». Попри всю ту ідеологічну тенденційність, якою мусила бути «начинена» будь-яка радянська книжка, цей текст досить добре характеризує тодішній шкільний моноліт, не оминаючи при цьому відносин між підлітками та педагогами, часом складних психологічних ситуацій, які доводиться долати школярам в тісних лабетах системи. У тій же традиції була написана повість Бориса Васільєва «Завтра була війна», у центрі якої – жорстка система ламання особистості, коли конфлікт із соцрежимом веде до підліткового суїциду.

Повість Марини Павленко – книга «поза системою». Та все ж педагогічний колектив, який зростав на засадах педагогіки Макаренка та Сухомлинського, у є дечому безпорадним в стосунках зі школярами ХХІ-го сторіччя. Авторка пропонує своєму читачеві абсолютно новий образ педагога. Це вже не вчитель-вождь – це, насамперед, вчитель-людина з усіма притаманним йому слабкостями. У розділі «Коржики до чаю» авторка ніби оголює всю внутрішню роздвоєність головної героїні у стосунку до своїх підопічних. З одного боку, Дарина Іванівна співчуває непростій сімейній ситуації Сойченків та всіляко намагається їм допомогти, а з іншого – прийняти заяложені коржики з рук дітей для вчительки виявилось непростою дилемою: «Обережно беру двома пальцями гостинця і виходжу. У дворі, немов злочинець, що замітає сліди, довго шукаю місце, де б ті коржики покласти, щоб до завтра їх нанюхав приблудний пес чи роздзьобали горобці».

Запитання, яке Марина Павленко виносить у заголовок своєї повісті: «Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів?» – можна сприймати як риторичне. Але я хотіла б на нього відповісти досить прямолінійно. Покрівлі гаражів (малюки просто освоїли новий шлях до свого дому) – це те найменше зло, яке може загрожувати маленьким Сойченкам. Дітям щоденно доводиться жити в будинку, мало придатному до життя («Наш будинок отам, де хлібний кіоск. Ну, отой, аварійний»), пристосовуватись до батька, що «п’яний лежить із сокирою в руці серед пляшок потрощених», вчитись виживати у соціумі і не червоніти за «своє скромне вбрання» та не престижні посади власних батьків. Метафора балансування на грані є вдалим стилістичним прийомом, який направду влучно підкреслює смисловий акцент книги та спонукає читача таки відповісти на поставлене запитання: «Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів?»

Тетяна Мельник (Бонн) для «Великого Їжака»




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація