ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
«Казки Японії»«Казки Скандинавії»«Три казочки у в'язочку»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Про тваринЯн Твардовський «Ще одна молитва»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Ростам і Сохраб»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Олесь Ільченко «Наші птахи»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерІнна Волосевич «Про хлопчика»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Книжка, яку приготували Лана Світанкова та Оксана Лущевська RSS

10 квітня, 2012

 

Завжди цікаво брати до рук книжку, авторами якої є дві людини. Відразу ж у читача виникають запитання: як можна писати книжку в чотири руки? хто набирав текст, а хто вигадував сюжет? У книжки «Солька і кухар Тара-пата», яка ось-ось з’явитися у видавництві «Грані-Т» і на яку з нетерпінням чекають усі книжкові ласуни і ласунки, теж два автори – журналіст, блоґер, кулінар Лана Світанкова та письменниця Оксана Лущевська. Кому належала ідея цієї смачнючої книжки, хто тестував рецепти, хто фантазував, а хто не відходив від кулінарних приписів – відповіді на всі ці запитання та ще на купу інших відшукаєте в інтерв’ю з Ланою та Оксаною.

«У ЦІЙ КНИЖЦІ ЇЖА НАБУВАЄ ІНШИХ ОЗНАК І ХАРАКТЕРИСТИК»

 «ГРАНІ-Т»: Що в цій книжці від Оксани, а що від Лани?

Лана СВІТАНКОВА: Насправді головна рушійна сила цієї книжки – Оксана, ідея й текст належать їй, я ж лише консультант і тестувальник рецептів. Якщо чесно, допомагати Оксані було надзвичайно приємно, адже вона не лише прекрасна людина, але й чудовий автор. А разом уже ми думали про те, які цікаві елементи включити до книжки, щоб зробити її ще кращою, як-от сторінки для записів рецептів тощо.

Оксана ЛУЩЕВСЬКА: А я вважаю, що Ланина консультація – це один із найважливіших аспектів книжки. Адже вона не написала повість, а приготувала її. Чи часто ми не пишемо, а готуємо повісті?! Також ми з Ланою обговорили певні деталі щодо, скажімо, характерів героїв – пана Сержа та пані Лізі. Лана дуже багато подорожує, вона має гостре чуття й спостережливість. Я думаю, що в цій книжці дуже мало мого. Здебільшого – вся історія з читацького досвіду та спостережень. Моя – фантазія. Найперше, що мене цікавило – це жанр кулінарної повісті. Адже тут їжа набуває інших ознак і характеристик. Вона стає рушієм – чи, навпаки, створює проблему для головних персонажів. Або слугує ознакою чогось, як-то теплоти та взаєморозуміння в родині, гостинності, приязні та ін. У нашій книжці, наприклад, від правильно підібраного меню до дитячого свята залежить добробут головного героя, кухаря пана Тара-пати. Загалом, мене надихнули кілька речей і кілька людей на створення цієї повісті. Перш за все, я брала клас з дитячої літератури, де вивчала книжки в малюнках і різні можливості взаємодії тексту і малюнків. Друге – це кілька повістин, які мені довелося читати. Тут я згадаю обидві «шоколадні» повісті: книжку в малюнках для дітей «Шоколадні приятелі» (The Chocolate Lovers) американської авторки Джоан ван Лун (Joan van Loon), а іншу – дорослу книжку мексиканки Лаури Есківель (Laura Esquivel) «Шоколад на крутому окропі» (Like Water for Chocolate). Остання книжка 1994 року отримала нагороду Американської асоціації книготорговців. Кулінарна проза дуже популярна в США, де я тепер навчаюся. Хотілося б, щоб і в Україні ми експериментували з новими формами викладу текстів і навіть рецептів.

Щодо людей, які мене підтримали, – то я безмежно вдячна Зої Жук. Вона була першою читачкою цієї повісті. І також велика подяка Олені Мовчан за заохочення. На останок хочу додати, що в цій книжці найбільше від Олі Гаврилової. Адже вона створила основне – дивовижні малюнки. І велика заслуга естетики цієї книжки – це робота дизайнера Ольги Даниленко.

 

 

«ГРАНІ-Т»: Оскільки сьогодні ми говоримо відразу і про книжки, і про кулінарію, запитаю, що є для вас найбільшою смакотою?

Лана СВІТАНКОВА: Навіть не роздумуючи – шоколад. Я страшенна ласунка і не можу прожити без шматочка шоколаду навіть одного дня, тому в холодильнику завжди лежить стратегічний запас:)

Оксана ЛУЩЕВСЬКА: Стратегічний запас шоколаду є і в мене! Ось лише не в холодильнику, а в сумці. Я завжди ношу з собою кілька шматочків чорного шоколаду. Нещодавно ми з чоловіком ходили на екскурсію до шоколадної фабрики, де нам розказали, що кілька шматочків чорного шоколаду на добу добре впливають на здоров’я й настрій. А ще я дуже люблю фрукти й овочі. Будь-які!

«ГРАНІ-Т»: Чи пригадуєте, коли ви вперше власноруч щось приготували?

 

Лана СВІТАНКОВА: Якщо чесно, ні. Допомагати на кухні мамі (вона в мене домогосподарка) було так звично, що в моїй пам’яті не відбився момент, коли я готувала щось без неї уперше.

Оксана ЛУЩЕВСЬКА: Я теж не можу пригадати, що я готувала вперше. Але я багато готувала з раннього віку, бо моя мама часто їздила до санаторіїв, а ми з татом лишалися вдвох. Найбільше мені згадуються млинці з вишнями. То була перша спроба випікання млинців!

«ГРАНІ-Т»: Отже, готувати вас навчали мами?

Оксана ЛУЩЕВСЬКА: Мене ніхто не вчив. У мене була така собі сімейна філософія – спостереження. Тобто мої мама і бабуся говорили: якщо ти уважно спостерігаєш, то необхідного навчишся сама. Але мій тато все ж навчив мене готувати одну цікаву страву. Називається вона «шурпа на власний смак». Загалом, шурпа – це юшка з баранини та овочів із рисом та прянощами, яку їдять на Сході. Мій тато служив в армії в Таджикистані і їв справжню шурпу. Утім, він дещо видозмінив рецепт і «шурпою» назвав страву нашвидкуруч: береться все, що, буває, лишається в холодильнику, – і підсмажується чи протушковується разом із прянощами. Звісно, така «шурпа» – це радше для жарту, але мені подобалася така сімейна традиції швидкого обіду чи вечері.

Лана СВІТАНКОВА: А мене, мабуть, як і переважну більшість дівчаток, навчали мама й бабуся. Уже згодом я перейшла на «самоосвіту», але й досі вчуся в інших – скажімо, пекти кокосове печиво (рецепт є в книжці) мене навчив чоловік. Але справді готувати заради процесу й задоволення від нього, а не просто, щоб їсти, я почала кілька років тому, і досі не можу зупинитися.

«ДЕЩО В ПРИГОТУВАННІ ДОБРЕ ПІДДАЄТЬСЯ ІМПРОВІЗАЦІЇ, А ДЕЩО – АЖ НІЯК»

«ГРАНІ-Т»: Як гадаєте, які золоті правила має завжди пам’ятати юний кулінар?

Лана СВІТАНКОВА: Юний кулінар має пам’ятати, що головне – безпека. Гострі ножі, піч, окріп – усе це певний час вимагає допомоги дорослих, але не нав’язливої, а дбайливої, про що вже варто пам’ятати мамам і бабусям.

Оксана ЛУЩЕВСЬКА: Так-так, безпека! Лана має рацію.

«ГРАНІ-Т»: Що, на ваш погляд, робить страву смачною?

Лана СВІТАНКОВА: Свіжі продукти і бажання потішити тих, хто їстиме приготоване. Тоді найпростіші страви будуть кращими за ресторанні шедеври.

Оксана ЛУЩЕВСЬКА: Гарний настрій, адже приготування їжі – це креатив. Якщо братися за приготування сніданку, обіду чи вечері без настрою – то краще не братися.

«ГРАНІ-Т»: Дівчата, опишіть нам свої кухні: що там є і чого там ніколи не буде?

Лана СВІТАНКОВА: Є така приказка: «Ніколи не кажи ніколи». Я люблю експериментувати з різними продуктами і способами їх приготування, тому навіть не знаю, що б я ніколи не готувала. А що є… Звісно, віз і візочок всілякого начиння й різноманітних приладів – щипців для спагеті, лопаточок-ложечок, шкрябалок-чистилок, сковорідок-каструльок… Скоро нікуди буде все це складати :) Але вони всі такі гарні, що їх хочеться мати.

Оксана ЛУЩЕВСЬКА: Є різні спеції, зелень. Є чашки, горнятка, склянки, посуд. Причандалля для приготування. Та найбільше я люблю прикрашати кухню. Отож, у мене на стінах – чудові декоративні тарелі, даровані друзями, ікона зі Святим Миколаєм, яку мені восени подарувала подруга Марія. Є кілька чудових Ланиних «кавових» листівок і кілька моїх картинок (я інколи малюю). Це сталі речі. Усе інше – змінне.

«ГРАНІ-Т»: Що вам найбільше подобається готувати?

Лана СВІТАНКОВА: Щось просте і швидке, що не вимагає багато часу й уваги, але тішить смакові рецептори, як, наприклад, спагеті з різними начинками.

Оксана ЛУЩЕВСЬКА: Я теж люблю, щоб було швидко й просто. Тож обираю салати. Мені подобається експериментувати з різноманітними спеціями, овочами й зеленню. Також пильную, щоб харчування було здоровим.

«ГРАНІ-Т»: І навпаки: що не любите готувати і робити на кухні?

Лана СВІТАНКОВА: Мабуть, найбільш за все я не люблю чистити картоплю.

Оксана ЛУЩЕВСЬКА: І я не люблю чистити картоплю. Але найбільше не люблю мити посуд. За посуд у нашій родині здебільшого відповідає чоловік. Хоча я теж. Ми ділимося цим обов’язком.

«ГРАНІ-Т»: Чи є у вас сімейні кулінарні зошити, які передали вам мама чи бабуся? Де зберігаєте свої рецепти?

Лана СВІТАНКОВА: На жаль, таких сімейних збірок немає, та й я сама лінуюся записувати рецепти, хоча маю для них пречудовий нотатник, в який занесла лише кілька улюблених.

Оксана ЛУЩЕВСЬКА: У повісті я саме «задіяла» бабусину кулінарну книжку. У нас в родині було кілька таких книжок. Бабуся з дідусем клеїли вирізки із журналів та газет; збирали й навіть колекціонували рецепти. Тьотя теж мала таку книжку. Мама ж вела зошит, куди переписувала рецепти. А в мене є невелика папка, куди я складаю найцікавіші рецепти. Утім, зошитів не веду.

«ГРАНІ-Т»: Що важливіше, на ваш погляд, у приготуванні їжі: дотримання приписів чи сміливість та імпровізація?

Лана СВІТАНКОВА: Мені здається, частка імпровізації є в усій кулінарії, бо це теж творчість. Скажімо, всі мої салати – це імпровізації на тему «а що в нас сьогодні є в холодильнику?». Але певні процеси вимагають неухильного дотримання, тому що імпровізація в них може призвести до псування страви. Скажімо, є просто непоєднувані продукти, а є такі, які вимагають певної обробки.

Оксана ЛУЩЕВСЬКА: Я погоджуюся з Ланою, як з експертом з рецептів, що треба дотримуватися золотої середини. Знаєте, в Наталі Забіли є такий віршик «Вареники»:

У кухаря
Валерика
Розварилися
Вареники.
Розварились
Вареники…
Варениці
У Валерика!

Дещо в приготуванні добре піддається імпровізації, а дещо – аж ніяк. Я намагалася була нещодавно змінити трішки рецепт кексів і тим зіпсувала самі кекси.

«ГРАНІ-Т»: Чи всі рецепти, зібрані в книжці, були випробувані на ваших друзях і рідних?

Лана СВІТАНКОВА: Усі рецепти, якими ділюся, я завжди випробовую на собі, щоб бути впевненою, що все вийде.

Оксана ЛУЩЕВСЬКА: Без Лани я ніколи не впоралася б із рецептами. Як Лана зазначала, тестувальник – вона. Я випробовувала частину й досі ще випробовую.

«ВАЖЛИВЕ НЕ КУЛІНАРНЕ МИСТЕЦТВО, А ПРИЄМНО ПРОВЕДЕНИЙ ЧАС У РОДИНІ»

«ГРАНІ-Т»: Усі ці рецепти досить прості: не лише в приготуванні, але й за складом інґредієнтів. Це свідомий хід? Чи не з тією метою це робилося, щоб діти розуміли: головне не те, що ти їси, а те, з яким настроєм і в якому товаристві?

Оксана ЛУЩЕВСЬКА: Так, це свідомий хід. Книжка розрахована на те, щоб родинне приготування їжі було простим і цікавим. Прочитали – приготували. Доки готується страва – читається далі повість.

Я не знаю щодо «настрою» й «товариства», ми дуже просто харчуємося в родині. І мені здається, що це досить особиста справа. Але я вірю в прислів’я: «Ти є те, що ти їси».

Лана СВІТАНКОВА: Рецепти прості передусім тому, що готувати щось складне й багатокрокове маленьким кулінарам буде не лише складно й довго, але й нудно, а ми цього аж ніяк не прагнули. Щодо продуктів, не хотілося брати рецепти, складники для яких довелося б шукати спеціально, краще готувати з того, що практично завжди є в холодильнику.

«ГРАНІ-Т»: Чому важливо з дитинства привчати дитину до кулінарного мистецтва?

Лана СВІТАНКОВА: Я не впевнена, що дітей конче необхідно привчати до кулінарного мистецтва, адже не у всіх до того є хист і бажання. Однак спільне приготування їжі – це прекрасна нагода для батьків і дітей щось робити разом.

Оксана ЛУЩЕВСЬКА: Так, я теж вважаю, що це справді гарно – приготувати щось разом і навіть зробити собі невеличке свято. Важливе не кулінарне мистецтво, а приємно проведений час у родині.

«ГРАНІ-Т»: Ця книжка – лише для дівчаток чи й для хлопчиків?

Оксана ЛУЩЕВСЬКА: У нас головний герой – чоловік. Пан Тара-пата – кухар з великим досвідом. Мені в своєму житті випадала можливість зовсім трішки працювати в піцерії та допомагати на бенкетах. Мушу зазначити, що всі шеф-кухарі й здебільшого навіть їхні помічники – чоловіки. Я, навпаки, хвилювалася, хоч би сімейні чоловіки-кухарі після прочитання цієї повістини не перебрали відповідальність приготування їжі цілковито на себе (сміється).

Я не розумію, чому тут може зайти мова про ґендерний розподіл. Ця книжка для всіх, хто слідкує за своїм харчуванням, любить смачно й корисно їсти, кому подобається проводити час разом як на кухні, так і з книжкою. Думаю, що татам і хлопчикам було б цікаво «познайомитися» з вишуканими смаками пана Тара-пати й дізнатись, як за допомогою свого кота Солька все ж спромоглася порятувати чудового столичного кухаря пана Тара-пату.

Лана СВІТАНКОВА: А для мене, як людини, відповідальної за рецептурну частину, ця книжка передусім для тих, хто цікавиться їжею не лише в сенсі її споживання. Мене завжди дивував цей невідомо ким установлений поділ – кухня і ляльки для дівчаток, машинки для хлопчиків. От подивіться, найвідоміші шеф-кухарі – чоловіки, а вони теж колись були маленькими. Тому сподіваюся, що й хлопчики-читачі в нас будуть.

«ГРАНІ-Т»: Оксано, ви маєте можливість стежити за книжковим процесом у Європі та Америці. Чи багато там подібних кулінарних книжок для дітей?

Оксана ЛУЩЕВСЬКА: Бачте, я спостерігаю здебільшого за американським процесом чи, радше сказати, англомовними книжками. Кулінарні книжки та жанр кулінарного роману тут процвітають. Можна знайти безліч книжок про їжу, починаючи з фруктово-овочевих алфавітів і завершуючи серйозними кулінаріями. Також велика різноманітність повістей як для малих читачів, так і для середніх і старших. Хотілося би виділити, наприклад, книжку американки Поллі Хорват (Polly Horvath) «Усе на вафлі» (Everything on а Waffle). Книжку відзначено пошаною імені Джона Ньюбері 2002 року. Ця книжка – оповідь дівчинки Прімроз, чиї батьки, як їй відомо, затонули в морі. Єдиною розрадою для неї є місцевий ресторанчик, де шеф-кухар подає все, і навіть новини, на вафлях. Ще одна цікава книжка – «Кулінарна книжка кролика Пітера» (Peter Rabbit Cookery Book) – була створена Анн Емерсон (Anne Emerson) за мотивами класичної казки про кролика Пітера англійської письменниці Беатрікс Поттер. Також мені подобається книжка в малюнках «Гарбузовий суп» (Pumpkin Soup Book) американки Хелен Купер (Helen Cooper) або «Бунтівні рецепти Роальда Дала» (Roal Dahl Revolting Recipes). Тут я можу називати й називати...

«ГРАНІ-Т»: Лано, Оксано, чи плануєте наступні кулінарні проекти для малечі?

Лана СВІТАНКОВА: Було б страшенно цікаво знову долучитися, але вигадник історій з мене не дуже, тому чекатиму нових ідей від Оксани:)

Оксана ЛУЩЕВСЬКА: Я не хочу забігати далеко наперед, але думаю, що «так» – щось іще приготуємо:)

Спілкувалася Тетяна Терен




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація