ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»«Ростам і Сохраб»«Казки Скандинавії»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерОлесь Ільченко «Наші птахи»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Про тварин«Казки Японії»Інна Волосевич «Про хлопчика»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»«Три казочки у в'язочку»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Чи потрібно дітям переказувати книги класиків? RSS

12 квітня, 2012

 

Тему для чергового опитування «Граней-Т» підказала чи не найтитулованіша книжка видавництва – «Сни Ганса Християна» Лесі Ворониної, яка є авторським переказом казок всесвітньовідомого письменника. Не всі батьки знайомлять своїх дітей з ориґіналами творів данського класика, який, як сам зазначав, писав казки передовсім для дорослих. Поза тим книжку Лесі Ворониної можна рекомендувати дітям без жодних пересторог. Так само чи кожна дитина подужає ориґінали «Вінні-Пуха» Алана Мілна чи «Алісу в країні див» Льюса Керола? Але і про Вінні-Пуха, і про Алісу читаюча малеча знає, приміром, завдяки переказам Бориса Заходера. І ці приклади далекі від тих переказів класики, які сьогодні вільно може купити чи скачати кожен лінивий учень чи студент. Отже, переказування класики може бути корисним і художньо вартісним, а може бути буквальним – і тоді воно позбавляє дитину можливості смакувати справжнім текстом. Що з цього приводу думають автори «Граней-Т» - письменники, художники і психологи?

Зірка МЕНЗАТЮК, письменниця

– З цього питання точиться давня, «бородата» суперечка, в різних людей різні думки. Я не прихильник переказів. Проте є дуже цікаві винятки…

Олесь ІЛЬЧЕНКО, письменник

– Гадаю, що потрібно. Маю на увазі перш за все світових класиків в царині літератури для дітей або таких авторів, яких у наші часи сприймають як дитячих письменників (Дефо, скажімо). Довгі й часом нудні тексти (будьмо відвертими) авторів ХVІІІ-ХІХ століть наші діти сприймають із певними труднощами. Ми й не помітили, як вони давно вже «споживають» адаптованих Жуля Верна, Джонатана Свіфта й багатьох-багатьох інших чудових письменників. Нічого «кримінального» у вправних переказах не бачу. Алєксєй Толстой здійснив переказ «Піноккіо» (на межі з плагіатом) – і на теренах відомої зниклої імперії його «Золотий ключик» був у 1930-ті роки мало не бестселером. Звісно, це кричущий випадок, але він показує, яким популярним може бути переказ певного твору. А тактовна адаптація великих, «не читабельних» текстів може, гадаю, бути корисною для залучення дітей до читання, для першого зацікавлення літературою.

Степан ПРОЦЮК, письменник

– Дітям потрібно переказувати, як на мене, все, що не суперечить етичним нормам. Щодо класики, то, звісно, найліпше, щоб вони самі ознайомлювалися з еталонними взірцями української літератури золотої доби чи із класикою, як прийнято називати високу літературну полицю минулого. Так розумію, що йдеться про дітей, які або ще не вміють або ж не хочуть читати:) Ось коли я ще не вмів читати, то, слухаючи читання і перекази бабусі, по-перше, у два із лишком роки знав напам’ять близько сорока імен і прізвищ українських класиків (батько рахував), а, по-друге, пройшов глибокий курс вступу до національного літературного класикознавства:) Отже, потрібно і переказувати, і підказувати, і навіть вказувати, бо класика кожного народу побудована на національних архетипах. Ознайомлення з такими речами нематеріального світу в дитинстві є украй важливим, бо накладає добротний культурний відбиток на майбутнє доросле життя.

Міла ІВАНЦОВА, письменниця

– А чому ні? Це може зацікавити їх і спонукати до читання. Колись у Франції я була здивована, побачивши у книгарні велику кількість добре виданих коміксів за творами класиків, наприклад, Гюґо. На моє здивування відповіли: зараз молодь класики не читає. Епоха інших швидкостей. То нехай хоч так вони матимуть уявлення про їхню творчість та персонажів їхніх творів, ніж ніяк.

Катерина ЄГОРУШКІНА, казкотерапевт, психолог, письменниця

– У цій справі, на мою думку, важливо не що, а як. Якщо згадувати про звичайні перекази-ознайомлення з сюжетом твору на одну-дві сторінки, то вони корисні лише для оцінок у школі, а не для особистісного зростання. Такі перекази навряд чи здатні сильно вплинути на душу та думку читача (а більшість авторів-класиків, напевне, хотіли би саме цього). Ми живемо у досить споживацькому суспільстві, і це, на жаль, стосується й літератури. Нас часто питають «Чи читав/-ла ти цю книжку?» і заспокоюються, почувши ствердну відповідь. І рідко можна почути «А як ти відчуваєш цю книгу? Яку маєш думку, враження?». Шкільні програми дуже перевантажені, і дитина не здатна пропустити крізь свою несформовану психіку стільки художніх творів, як те вимагається. Тому багато дітлахів та підлітків задовольняються ознайомленням із сюжетом, який насправді не становить основної цінності твору. Інша справа – коли художню літературу переказують літератори в цікавій художній формі. Такий підхід, на мою думку, може заохотити читача до читання певного твору.

 Юлія СТАХІВСЬКА, художниця, поетеса

– Чи варто адаптовувати класику для дітей? Але ж п’ють малюки соки, коли не можуть їсти фрукти. Отак і тут може бути – читатимуть перекази, а там і до ориґіналів дійдуть. Хоча з деякими текстами треба почекати аж до «зубів мудрості». Але це стосується тільки справді дорослих творів. Скажімо, вважаю, що світових казкарів адаптувати українським дітям не треба. Вони мають рости в ориґінальному світовому контексті. А то вийде так, як у мене в школі було: вчитель музики працював за експериментальною методикою і замість звичних до-ре-мі-фа-соль-ля-сі ми вчили йо-ле-ві-на-зо-ра-ті…

Андрій КОКОТЮХА, письменник

– Спочатку треба визначитися з поняттям «класика». Дитяча класика, підліткова класика, українська класика, зарубіжна класика… Звичайно, треба давати скорочені варіанти, класику в коміксах тощо. Захочуть більшого – виростуть і прочитають.

Сергій ПАНТЮК, письменник

– Так, але в адаптованому до віку вигляді. Діти добре запам’ятовують сюжети, особливо цікаві.

Леонід СОРОКА, поет

Як на мене, немає нічого страшного, якщо у відповідних обставинах переказати стисло якусь книгу класика. Але так, щоби дитина зацікавилася і потім сама прочитала ориґінал.

Марися Рудська, художник

Як на мене, дуже важливо, надто в сучасно світі, вчити дітей жити не поспішаючи. Важливо, щоб все було своєчасно, і в певний час корисніше читати про казкові мандри, пригоди, вигаданих звірів і міжгалактичні польоти ніж слухати оповідки батьків про Раскольнікова, і його стосунки з лихварками, чи Карєніну і її ставлення до потягів.

Будь яка книга -- це цілісне явище, вона не складається лише з сюжету, який можна так просто вийняти. Важливо, читаючи класику – читати текст, тобто переказування вже, як на мене, погана ідея. До того ж, знання сюжету може відбити бажання згодом читати книгу взагалі.

Існує багато класики дитячої літератури і куди цікавіше прочитати Астрід Ліндгрен, Міхаеля Енде, Туве Янссон, Жуль Верна, Джеральда Даррела та інших в дитячому віці, щоб встигнути увібрати в себе всю цю казковість, романтичність, ширину мрій. Ніж раптом в 32 виявити, що існує дитяча література.

Міркування експертів підсумовує літературний редактор видавництва «Грані-Т», письменник Іван АНДРУСЯК

– Ми, команда видавництва «Грані-Т», виходимо з того, що все талановите має право на існування – а діти мають отримувати найкраще. Це повною мірою стосується й переказів та адаптацій класичних текстів. Себто робити варто все, що цікаве, талановите і йде на користь нашим юним читачам – так, як це зробила Леся Воронина в «Снах Ганса Християна», не просто «переказавши» дорослі казки Андерсена, а, як кажуть, «вклавши себе» в той текст, зріднившись із ним – і, у висліді, зріднивши з класикою читацькі родини. Отож, ми не виключаємо того, що й надалі видаватимемо такі книжки – звісно, лише найвищої якості.

Що ж стосується «полегшених» варіантів подачі класики, кшталту коміксів, то це вважається окремим «жанром», доволі специфічним. Я особисто ставлюся до них скептично – але своєї думки нікому, в тім числі й видавництву, не нав’язую. Зрештою, вони на свій штиб також сприяють популяризації класики. Тож читачів, які мають інтерес до таких видань, запрошую познайомитися з нашою серією «Класні комікси».

Утім, класика є класика – не лише в дорослій, а й у дитячій літературі. Звісно, експерименти потрібні – але потрібні й повні видання класичних творів українського дитячого письменства. Таких, як поезія Володимира Свідзінського й Григорія Чубая та проза з серії «Українська дитяча класика».

Підготувала Тетяна Терен




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація