ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»«Казки Японії»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Інна Волосевич «Про хлопчика»Ян Твардовський «Ще одна молитва»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Ростам і Сохраб»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Про тваринОлесь Ільченко «Наші птахи»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«Казки Скандинавії»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«Три казочки у в'язочку»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Рукавичка з дитячим світоуявленням RSS

19 квітня, 2012

 

Нещодавно оргкомітет літературної премії «Великий Їжак» оголосив список фіналістів, серед яких Василь Голобородько та його «Віршів повна рукавичка». До речі, його ім’я часто згадувалось і не викликало спротиву чи заперечень при обговоренні: хто з сучасних українських письменників міг би з повним правом претендувати на Нобелівську премію. І ось чому.

Передовсім він відомий як потужний «дорослий» поет, один із основоположників славетної Київської школи. Тим не менше, в останні роки у часописах та антологіях публікувалися, хоч і зрідка, його поезії для дітей, – а у 2010 році у видавництві «Грані-Т» в серії «Сучасна дитяча поезія» вийшла перша його власне «дитяча» збірка – «Віршів повна рукавичка».

Загалом, у тому, що Голобородько звернувся власне до дитячої аудиторії, немає нічого дивного – це радше закономірність. Адже його поетичному світові завжди були притаманні риси, які традиційно пов’язують із дитячою літературою. Зокрема, іще критик Володимир П’янов у передмові до найпершої публікації віршів Голобородька в журналі «Дніпро» №7 за 1964 рік звернув увагу на те, що поет прагне «змалювати звичайне в казковому забарвленні»; а Іван Дзюба в передмові до першої, але в ті чорні для української культури часи так і не виданої збірки Голобородька «Летюче віконце» писав про «особливу благословенну «дитячість» художнього світу поета. Відтак цей феномен аналізували практично всі критики й літературознавці, які писали про Голобородькову творчість, – зокрема, професор Володимир Моренець відзначав «творче, дуже винахідливе застосування самої казкової матриці до актуальних явищ сьогодення».

Закономірно, що кожен «дорослий» поет, який зважується в якийсь момент прийти в дитячу літературу, приносить із собою відповідний досвід письма, побудови образів, творення стилю, добору художніх засобів, який набув у своїй попередній творчості. Чим же особлива дитяча книжка Василя Голобородька – поета, який саме «дитячість» світовідчуття поклав ув основу свого «дорослого» досвіду? «На відміну від «описової», реалістичної дитячої поезії радянського зразка, що головно концентрувалася на вдалому римуванні, модерністська поезія Голобородька, йдучи за логікою образу, вивільняє семантичний, асоціативний, потужний художній потенціал слова, – пише критик Валентина Вздульська. – Що робить така поезія з маленьким читачем? Неочікуваний але точний образ – це завжди нестандартність мислення, вміння щоразу свіжо бачити світ. Одивнення як прийом передає читачеві свіже враження, немов показує річ в її первозданності, пробуджує фантазію та стимулює розвиток естетичного чуття. Така поезія навчає бачити світ в його повноті, осягати речі глибше й ширше».

Переважна більшість текстів у книжці «Віршів повна рукавичка» – це дуже коротенькі верлібри, буквально «на один образ». І це зазвичай саме такий образ, який цілком може створити сама дитина, мислення якої ще не зашорене, не засмічене умовностями «дорослого» світу, й вона каже про речі, які її оточують, так, як їх відчуває:
Трав’яний коник
такий молодесенький –
іще тільки
трав’яне лошатко!
Або ж:
– Де подівся дощ,
як він перестав іти?
– Дощ пірнув у річку.
Уважні батьки зазвичай відстежують і навіть занотовують схожі перлини з вуст власних діток, щедро діляться ними на своїх сторінках у фейсбуку чи інших соціальних мережах, – утім, навіть більшість із них схильні сприймати такі дитячі осяяння радше з розчуленою усмішкою, ніж із усвідомленням того, що це, властиво, поезія. Точніше, одна з ключових, засадничих речей, із яких постає поезія – оксиморон, навіть ширше – парадоксизм, коли «думки й слова, у звичному розумінні протилежні чи такі, що суперечать одне одному, зближуються й поєднуються таким чином, що хоч і видається, нібито вони виключають одне одного чи навіть ворогують поміж собою, та водночас справляють колосальне враження своєю подиву гідною узгодженістю – і виявляють смисл щонайточніший, потужний і напрочуд глибокий» (П’єр Фонтаньє, «Фігури мовлення»).

Таким чином, за допомогою парадоксизму, Голобородько нібито ж максимально наближається до світовідчуття, світоуявлення дитини:
Такий великий дощ,
що в ложці збирається
по ополонику води.
Але ж водночас це й наближення до дитячого евристичного, нерідко ономатопейного способу вираження дитиною своїх світоуявлень – а отже, до творення і перетворення мови:
Під кущем
умивається лапкою
зимчик.
Або:
– Я знайшов отакенний гриб!
– А я знайшов отакенний грибух!
– А я знайшов отакенний грибулюх!
– А я знайшов отакенний грибумбулюх!
– А я знайшов отакенний грибумбумбулюх!
Так, почавшись із нібито численних приватних дитячих досвідів – доступних кожному, – Голобородькова дитяча поезія «непомітно» проникає в напрочуд глибокі шари підсвідомості мови – до самісіньких джерел її природності. Адже «коли слова перестають бути для нас розмінною монетою, коли ми вслухаємося, вдумуємося в них, нам відкривається «природний», тобто чимось у їхній якості виправданий зв’язок, – не з їхнім одинично-предметним значенням, але з їхнім попереднім, до-предметним, а тому й не вповні визначеним смислом. Смисл цей починає нам видаватися невід’ємним від них, а вони самі – слова нашої рідної мови – незамінними, потрібними цьому смислу. Підказують вони нам, навіюють саме цей смисл» (В. Вейдле, «Ембріологія поезії»).

Ясна річ, дитині всі ці складні завваги ні до чого – але можна уявити собі той колосальний підсвідомий уплив, який справляє на дитину спокійне, тихе, добре, розважливе читання (найкраще разом із мамою чи татом) цієї книжки!

Дуже суттєвим у контексті розуміння природи цієї поезії є, як на мене, вірш «Рукавичка»:
Загубив рукавичку.
Підняв.
Якби не підняв –
почалася б казка.
Властиво, Василь Голобородько, поезія якого має виразне міфологічне підґрунтя, не розповідає дитині казку – він розповідає те, з чого починається, звідки береться, як народжується казка.

Вочевидь, аж ніяк не випадково ця чудова книжка здобулася на міжнародне визнання – стала однією з «Білих Ворон 2011», себто одним із переможців міжнародного конкурсу дитячої літератури Міжнародної Молодіжної Бібліотеки. Ясна річ, у цьому успіху багато чим слід завдячувати й дивовижним ілюстраціям молодої талановитої художниці Інги Леві.

Христя Намистинська для «Великого Їжака»

 




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація