ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Олесь Ільченко «Наші птахи»«Казки Скандинавії»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Три казочки у в'язочку»Інна Волосевич «Про хлопчика»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Ростам і Сохраб»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Про тваринБіблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Казки Японії»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерВолодимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Сам удома, або Ключ до ініціації RSS

20 квітня, 2012

 

У кожного є ключ. Бодай якийсь. Маєш ключ – і ніби входиш до кола важливих людей, дорослих, тих, кого поважають і до кого дослухаються. Втім, не конче володіти ключем. Іноді достатньо просто знати, де він. І скористатися ним за призначенням. Саме це знання, відбите в назві психологічної повісті Ґудруна Мебса, дає її героєві Роберту змогу провернути все, що він провернув. І пережити це.

Фабула твору проста й невибаглива: поки мама кудись поїхала, десятирічний хлопчик удає, ніби їде в літній табір, але на півдорозі змінює маршрут і автостопом повертається в тосканський будиночок, куди вони напередодні приїхали з мамою. Його гріє думка «я-бо знаю, де висить ключ». Власне, саме це знання від початку і спокусило героя на витівку, і додало сил, коли він зіткнувся з труднощами (фразу, винесену в назву повісті, Роберт повторює, ніби втішаючи себе, коли все валиться з рук).

Ініціація – а саме вона розгортається перед читачем – завершується врешті-решт перемогою героя. Але перемога ця, природно, геть не така, якою він її собі уявляв. Замислюючи цю авантюру, Роберт був певен, що чудово впорається сам, та й узагалі не нудьгуватиме: «Наодинці дітей лишати не можна – дітям потрібне пильне око. Так гадає моя мати. А я – іншої думки. Я б охоче залишився сам, я все тут знаю». Спочатку все й справді йшло як по маслу (він легко вмовив маму не везти його аж під поріг табору, а зсадити неподалік; так само легко він зупинив машину й доїхав додому), та далі труднощі почали валитися одна за одною: то ключ висить зависоко, то їсти-пити хочеться, а в домі майже нічого не лишилося, то люди можуть побачити, що маленький хлопчик блукає сам-один… Ці перепони нанизуються одна на одну, герой ніби й долає їх (готує собі їсти, ходить по воду до джерела), та кожна наступна виявляється складнішою, аж поки їхнє крещендо не доходить апогею. Хлопець вирішив випрати білизну, з чим успішно впорався, та потім… ніяк не міг дотягнутися до мотузки й повісити одяг сушитися. Це остаточно виводить його з рівноваги: «От лишенько, не можу нічого повісити! Занадто вже високо натягнули мотузку! І мені до неї не дострибнути! Бо я з макове зерня! Ні! А таки так! Я надто малий! Це понад мою силу! Мамо! Мотузка висить занадто високо, мамо! Тут хтось кричить, на повний голос. У моїй голові. Ось-ось лусне від крику. Несила витримати.

А ось стукає… Всередині кричить, а зовні стукає. Мамо! З двору стукає і стукає. Мамо? Я зриваюся з голосу. Мамо!!! Білизна падає на підлогу. Я біжу до кухонних дверей, я розчиняю їх… Мамо, мені болить голова, мамо, від голоду звело живота… Це не мама». І тут – цілком у дусі ініціаційної моделі – з’являється «чарівний помічник». Ним виявляється художник Вольфганг, який живе по сусідству. В уяві Роберта він ще й заступає батька, про якого хлопчик здебільшого чує мамині «казочки, з яких він уже виріс».

Спілкування героя й помічника відбувається на рівних. Вчинок Роберта символічно прирівнює його до дорослого, тож Вольфганг зауважує: «Якщо вже за щось узявся, маєш довести справу до кінця».

Наступного дня голодний хлопчик намагається відволіктися й чимось себе зайняти, поки прийде сусід і принесе з собою їжу, «він-бо обіцяв». Отак поволі перед нами розгортається переламний момент: до всіх тих речей, яких Роберт так не любив у виконанні мами (прибирання й миття підлоги, застеляння постелі, економія свічок), він тепер доходить сам, на власному досвіді. Складає список справ («мама завжди складає такі списки»): «Тепер напишу, що мені робити, а тоді ставитиму галочки, коли щось зроблю. Це найпростіше. Отож: “Перше. Прокинутися. Друге. Вмитися. Третє. Почистити зуби. Четверте. Застелити ліжко…” Під номером п’ятим поки що напишу: “Прийде В. Тішитися”. Товстою лінією підкреслюю. Тоді він точно прийде швидко. А поки він прийде, мені треба зробити ще щось звичайне. Що мама робить звичайне? Їздить на закупи, зі мною. “Ага. Шосте. Поїхати на закупи”. Ні, це не піде, цей пункт можна одразу ж перекреслити і написати новий, під тим самим номером. “Шосте. Поприбирати”» – і виконує їх. Так пригода змінює героя, від уявної самостійності (яким він сам себе мислив спочатку) до реального дорослішання. Найкраще це помітно у фінальній сцені зустрічі з матір’ю, де поведінка обох кардинально змінюється.

Як бачимо, йдеться про традиційну казкову фабулу, оживлену сучасними реаліями й місцями. Втім, традиційність аж ніяк не заважає новизні сприйняття: повість, як і мусить бути з хорошою книгою, читається на одному подиху. Крім цікавості, як же розвиватиметься сюжет далі, спонукає неймовірна насолода від читання. Текст написано від імені Роберта, тож читається так просто й живо, аж віриш, що оповідає не 68-річна письменниця, а десятирічний хлопчик. І питання не лише у віці (хоча що для письменника значить вік?), а й у статі. Оповідь не зраджує, що належить не хлопчику, а жінці. Показовим у цьому плані є образ матері, написаний саме очима хлопчика, ображеного тим, що його «передають у добрі руки» в літній табір, а не беруть із собою.

Не останню роль у приємності й легкості читання відіграє й чудовий, барвистий та органічний переклад. Настільки органічний, що не відчувається іншомовності оригіналу.

Зрештою, пригоди хлопчика із серії «сам удома», завжди цікаві дитячій аудиторії, наочно показують, як ключ, що спокушав героя й кликав на подвиги (в уяві хлопчика – саме подвиги: «Великий Роберте! Сильний Роберте! Захиснику Роберте! Роберте, господарю пагорба і хазяїне будинку…»), породжує розуміння й відповідальність. І якщо починається історія з прагнення втекти й ослухатися матір («Усе й справді виявилося доволі просто. Я-бо знаю, де висить ключ. Ключ од нашого літнього будинку»), то закінчується вона турботою про неї («А що, коли принести їй кави у туалет… Кава ж іще не вихолола…»).

Катріна Хаддад для конкурсу рецензій на переклади з німецької, який організував Німецький культурний центр Goethe-Institut в Україні

Замовити книжку онлайн





© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація