ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Про тварин«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Три казочки у в'язочку»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Інна Волосевич «Про хлопчика»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерВолодимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«Ростам і Сохраб»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»«Казки Японії»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Олесь Ільченко «Наші птахи»Ян Твардовський «Ще одна молитва»«Казки Скандинавії»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Голова у мурі і мур у головах RSS

24 квітня, 2012

 

Події осені 1989, що призвели до падіння сумнозвісного Берлінського Муру, а також Возз’єднання Федеративної Республіки Німеччини та Німецької Демократичної Республіки зимою 1990 року в свідомості громадян отримали назву Повороту. За визначенням, «поворот» не може бути лише випадковим збігом обставин, адже вимагає активної участі самого суб'єкта дії. Так мільйони маленьких людей, своїми активними діями чи відстороненим мовчанням, перекинули одну з перших кісточок доміно й запустили серію невідворотних історичних змін. І саме цим змінам, зокрема їхньому відображенню в німецькій літературі відповідного періоду присвячена антологія «Вертиголов та інші політичні тварини», укладена Нелею Ваховською та Денні Клаппер.

1961 року людина вперше полетіла у космос і таким чином отримала можливість на власні очі пересвідчитися у формі Землі. Того ж 1961 року довколишній світ у свідомості мільйонів жителів Європи виявився розпластаним у двовимірну карту шахової дошки. І саме на цьому розфарбованому полі, просто крізь Берлін в другій половині ХХ ст. проходила лінія протистояння двох цілком відмінних за своєю суттю ідеологічних систем. Колективними зусиллями зведені до ролей антагоністів, за незбагненним вибриком історії ці системи були змушені співіснувати в замкненому просторі одного міста, спершу відділені одна від одної лише тонкою скляною поволокою дзеркала, а згодом – бетонними блоками, озброєною охороною й сторожовими псами.

І ось осінню 1989 року Мур, придавлений однією з перших кісточок доміно, упав. Перші миті після падіння Муру провокують вибухи емоцій і ейфорійного сп’яніння, що цілком природно супроводжується карнавальним святкуванням, вдало описаним у повісті Фрідріха Крістіана Деліуса «Груші Рібека». «Бо ми святкуємо, доки не знаємо, хто ви і хто ми, бо мури розсипаються, як карткові будиночки» (с. 81). Але вже ці перші обійми у супроводі музики і танців, під пиво і грушевий шнапс породжують напруження, адже «ті, із Західного Берліна, зі східного боку в’їхали у наше село» й захопили його так, «як його не захоплювали з часів російських танків, нападів люфтвафе». Вони «виходили, як мільйонери», «самі собі аплодували, і плескали нас по плечах, наче вони виграли важливу гру або підняли свій прапор на захопленій території» (с. 92). У той час, як жителі стародавнього селища, де відбуваються гуляння, маленькі оссі (як глузливо називали жителів Східної Німеччини), спершу навіть не наважуються сказати «новоприбулим» бодай слово, адже вони настільки схожі на тих, що були перед ними.

Широко розтиражоване у численних ЗМІ, на телеекранах і, значно більше, в буденних розмовах далеких від цієї події людей, падіння Берлінського Муру на сторінках «Вертиголова» постає у зовсім іншому світлі. Упереджене ставлення Західних «господарів життя» до своїх «менших братів» червоною ниткою проходить майже крізь усі тексти. Вессі (як глузливо називали жителів Західної Німеччини), постають перед очима читачів то колоністами, то цинічними підприємцями, що розглядають новоявлену половину країни у категоріях ринку: «Наш клієнт – хто це? Ворожа істота, яку треба перемогти? Друг, якого слід терпляче переконувати? І те, й інше? Двоїста істота? Ми цього не знаємо» (с. 166). Жодна з цих перспектив не відповідає надіями, що вибухнули в тисячах сердець в момент Возз’єднання. Усе це неодмінно приводить до відчуття розгубленості, дезорієнтації і психологічного болю.

Згадка про космос і першого космонавта в одному з перших текстів антології зовсім не випадкова. З постаттю космонавта, що повертається додому після тривалого перебування на земній орбіті, порівнює своїх колишніх співвітчизників виходець з НДР Дурс Ґрюнбайн, дивлячись на Возз’єднання уже з «похмільної» перспективи: «коли він повернеться, все зміниться немов за одну ніч. Світ, який він застав, різниться від того, що був перед зльотом. Землю спіткали кілька малих революцій та великих путчів. Велика держава, сімдесятирічна конструкція, звана країною, розпалась (...) Він втратив орієнтацію, навіть державна валюта стала іншою, а портрети вождів та пам'ятники героїв знесені з лиця країни з люттю, яка теж, у свою чергу, давно минула» (с. 26). Паралельно з цим Генріх Лобек, головний герой роману «Кімнатний фонтан», одного дня розуміє, що, не виходячи з дому, «полишив свою стару батьківщину (чи то вона покинула мене): замість галявини з’явився «новий вагончик страхової компанії», «змінилися назви вулиць» – «потай, за одну ніч, нас було переселено» (с. 161).

Швидкісний потяг Ґрюнбайна з ессе «Транзит Берлін» перевіз звичайного співробітника ЖЕКу Генріха Лобека і мільйони йому подібних з Берліну у Берлін. Але при цьому змінилося все. Дезорієнтація на місцевості, що спіткала їх на новому старому місці, лише посилюється розумінням, що потрапили вони, відверто кажучи, не туди. Омріяний Вільний світ надто відмінний від тих уявлень про нього, що панували по-іншу сторону Муру. Та повернутися назад тими ж шпалами неможливо, «землетрус силою в 10 балів» (с. 27) не просто поховав НДР і систему, що й так доживала свого часу, він зруйнував життя людей, що за останні сорок років не мали іншого вибору, як адаптуватися до «суворого комфорту тоталітарної диктатури», за висловом філософа Еріха Фромма. Не випадковим є образ собаки Павлова в поезії Ґрюнбайна. Здійнятий землетрусом пил розвіявся, а від минулого залишилася лише «остальгія» (ностальгійні настрої колишніх жителів Східних земель, розчарованих об’єднанням), ниюча криза самоідентифікації та ще папка з детальним описом приватного життя у відкритих архівах штазі.

Вже згадуваний Генріх Лобек, герой роману Єнса Шпаршу «Кімнатний фонтан», один з типових оссі, котрі ось уже кілька років після Повороту як зависли «у цьому просторі переходу, що ніяк не може завершитися». Герой поступово, крок за кроком проходить шлях ініціації і врешті перетворюється на типового представника Західної Німеччини, завдяки чому отримує можливість порівняти досвід перебування у тій і іншій шкурі. І хоча подібною фабулою автор наче й цементує незаперечні розбіжності поміж двома Німеччинами, але в той же час він з вбивчою іронією стверджує, що для того, щоб стати агентом Західної системи (агентом з продажу кімнатних фонтанів) його герою достатньо було змінити одну фразу у своєму резюме: «Зі шкільної парти переконаний представник соціалістичного устрою» – на «Маю багаторічний досвід представницької діяльності» (с. 162).

На одному з тренінгів Лобек викликає у роботодавців захоплення лише завдяки своїй граничній невпевненості, що поважними підприємцями сприймається як геніальний акторський маневр, націлений викликати у потенційного покупця розчулення і купити осоружний кімнатний фонтан. Для Західного світу цей маленький, мовчазний оссі постає навіть не стільки живою людиною, скільки живим втіленням стереотипів: партійна робота, унікальний досвід колишнього агента штазі, який можна використати в умовах жорстокої ринкової конкуренції. Про все це висновують з Генріхової мовчанки на пряме запитання про минуле, коли ж насправді герой мовчить тому, що боїться в присутності керівництва проковтнути шматок шинки, що перед цим закинув до рота. «Ідея партії заміщується ідеєю ринку чи меланхолійним симулякром, а поле і спосіб означення залишаються незмінними» підводить підсумок Неля Ваховська (с. 161).

Внутрішня подібність двох режимів-антагоністів проглядається також у романі Каті Ланґе-Мюлер «Надто рання любов до тварин», де тоталітарна система НДР змальована як велетенський, блискучий універмаг (подібний на сучасних і суто західних супермаркетів) саме на передодні Різдва з його подарунковою лихоманкою та хитрими маркетинговими сітками для клієнтів. Розчулена дитячим спогадом головна героїня, що намагається боротися з власними приступами клептоманії, випадково викрадає два пакуночки свічок, закинутих серед нікому не потрібних товарів. І одразу ж виявляється спійманою метафоричною постаттю детектива. Чоловік спроваджує злодійку до таємничого кабінету глибоко під будівлею універмагу. І хоча у певні миті він наче й сумнівається в доцільності власних дій, але система все ж бере вверх: «Це все ні до чого. Вам доведеться пройти через це». На ранок замкнену в приміщенні туалету, цілком оголену і принижену героїню знаходять прибиральниці. «Вона навіть не намагається вигадати якусь історію про маніяка-ґвалтівника, а, немов гарно вишколена вівчарка, чемно всідається до поліцейського авто, приймаючи насилля ідеологічної системи» (с. 192).

Різко, провокаційно і виклично розпрощався з минулим Томас Брусіг, автор скандального роману «Такі з нас герої». Його головний герой Клаус Ультцшт від народження страждає з приводу надто маленького пеніса, що, не в останню чергу, і штовхає його до кар’єри у штазі. У той же час саме через цей пеніс в романі відбувається і безпосереднє падіння режиму: після випадкової травми недорозвинений орган героя набуває гігантських розмірів, настільки, що одна лише його демонстрація прикордонникам достатньо поважний аргумент, щоб відкрити кордон.

На сьогоднішній день на фізичному рівні Мур давно розбитий і розтягнутий по численних сувенірних крамничках, звідкіля його крихти розлетілися усім світом, як пам’ятні сувеніри, символи того, що колись розділяло усю Європу. Але на рівні психологічної проекції в головах людей він продовжує існувати й сьогодні. Томас Гетх у романі «NOX» прирівнює його до шраму, «котрий проходив крізь усе місто, роззяпився вздовж Муру (...) в рану швидко вганялися гачки. Сталь – блискавично у плоть, щоб, напружившись, остаточно розірвати безкровне сплетіння шрамів, яке десятиліттями здавалося вилікуваним» (с. 255). І, згідно автора, одне людське життя вкрай малий термін, щоб загоїти усі ці рани.

Німеччина кінця минулого століття на сторінка антології змальовується оголеним м’язом, який з середини розпирають спиці численних внутрішніх конфліктів, більшість з яких українські читачі можуть знайти якщо й не близькими, то як мінімум цікавими. Втім, антологія не здатна цілком задовольнити потреби свого читача, адже поряд з розлогими й детальними фаховими коментарями, що слугують обрамленням для кожного нового тексту збірки, туляться невеличкі шматочки самих літературних текстів. Сумно те, що тексти залучених до книги авторів у повному обсязі для україномовного читача наразі недоступні.

Згідно запропонованого у книзі визначення, вертиголов – «пташка, смішна. Шкідник у законі з доби середнього соціоцену (...) Має непомітне, мишиного кольору пір’я. Водночас його основним забарвленням є коричнево-мармурове, хоч він і намагається дистанціюватися від нього своїм голосним атифа-вереском» (с. 7). Але місця для цього створіння під палітуркою не знайшлося. Наголошуючи на німецьких вертиголовах, упорядники, ймовірно, звертають увагу читача на дещо інших перелітних створінь з роду політичних, якими багаті й українські реалії.

«100 німецьких книг» 




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація