ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»«Казки Японії»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Олесь Ільченко «Наші птахи»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Про тваринАнастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Три казочки у в'язочку»Інна Волосевич «Про хлопчика»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Ростам і Сохраб»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»«Казки Скандинавії»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Читати чи писати? RSS

26 квітня, 2012

 

Тему чергового опитування «Граней-Т» запропонував один із найзагадковіших (бо неіснуючих) авторів нашого видавництва – автор книжки «Людина в (м)асьці». І справді, що більше до вподоби письменникові – читати чи писати? Здавалося б, відповідь проста – якщо письменник, значить, найбільше часу він проводить саме за писанням. Але якщо при цьому він не читає книжок і не переглядає ЗМІ, як він може стежити за сучасними тенденціями в літературі, за тим, що відбувається в рідній країні і світі, як він навчається і вдосконалюється? Запитання таки каверзне, й тим більш цікаво дізнатися, що на нього відповіли автори «Граней-Т».

 МАСКА, неіснуючий автор книжки «Людина в(м)асьці»

– Я вважаю, що на таке запитання справжній письменник повинен давати однозначну відповідь – писати! Звісно, кожен танцюрист любить подивитися як гарно хтось танцює, музикант – послухати гарну музику, але вони відразу ж захочуть узяти в цьому дійстві участь! Так і для письменника: найвищий кайф йому приносить витворення історії зі своєї голови, проживання її, але аж ніяк не читання. Так, від чужих історій часто йдуть мурашки по шкірі, але справжній інтим – лише із власним творінням.

Степан ПРОЦЮК, письменник

– Одне невід’ємне від другого, незважаючи на сакраментальне, що «чукча – не читач, чукча – писач»:).  Звісно, мені би більше подобалося взимку загоряти на сонечку в якійсь екзотичній країні, а потім повертатися  до ошатного готелю, де би я мешкав, коли б на мою Батьківщину спадала морозяна зима:) Читання дає письменникові, особливо прозаїку,  ширший погляд на літературу. Як би, до прикладу, формувався мій стиль прозаїка, якби я не прочитав, ще, по суті, у дитячому віці повісті і романи Івана Франка, новели Василя Стефаника, пізніше прозу і п’єси Винниченка? Як би я міг ширше глянути на літературні можливості, якби не прочитав чимало книжок зарубіжних авторів? Деякі з них, до речі, як-от «Ігри в класики» Хуліо Кортасара так тиснула на мене, що ледь не розчавила:) Я подумав, мовляв, Степане, якщо не вмієш писати хоча би так, як Кортасар, то що тобі робити в літературі? Контраргументів доводилося шукати довше...

Зрештою, наркотик писання переміг. Але наркотик читання залишився також.

Олесь Ільченко, письменник

Важко дати відповідь на таке контроверсійне запитання. Хоча, скажу щиро, останнім часом мені набагато більше подобається читати, як колись, у дитинстві, чи підлітковому віці. Важко сказати, що це означає. Справді, існує насолода від читання української класики, а також чудових творів моїх сучасників. Наша література, одна з найбільш багатих і розвинених світових літератур (попри невідомість її у великому світі, попри агресивне нищення її сучасною владою в Україні) дає величезні можливості для інтелектуальної і естетичної насолоди. Професор Жорж Ніва, всесвітньо відомий славіст, який викладає в Женевському університеті, і з яким я маю щастя спілкуватися останнім часом, влучно назвав українську мову і літературу величезним прекрасним світом. І пізнавати цей світ, літературні здобутки українських авторів (принаймні ХVІІ - ХХІ століть) надзвичайно приємно і цікаво. Можливо, в черговий раз начитавшись хорошого і різного я і сам напишу щось цікаве для людей.

Галина КИРПА, письменник, перекладач

– Переді мною така дилема не постає – що більше подобається. Постає інша: як зробити так, щоб надовше розтягнути час і більше й читати, й писати.   При тому, що читач із мене одержимий і вибагливий, читати є що. «Попсу» (і не лише нашу) намагаюся оминати, хоч інколи ловлюся на спокусливу рекламу, а потім картаю себе за наївність, бо на порожнє читання шкода навіть того часу, що є. Для мене добра книжка – як повітря, наповнене благодатними словами. І щоб перекладати чи писати щось своє, треба постійно тим повітрям  дихати. Особливо тоді, коли  натхнення «дрімає» і не знаєш, куди подіти себе від усіляких творчих сумнівів і вагань, а тільки роздумуєш над тим, чого такий прекрасний письменник, як Віктор Близнець, у своїй автобіографії «До антології української літератури для дітей» сказав: «Який з мене письменник!»...

Дмитро ЧЕРЕДНИЧЕНКО, письменник, перекладач

– Це все одно що спитати: «Що вам більше подобається – вдихати чи видихати?». Тоді б я відповів: д и х а т и.

Міла ІВАНЦОВА, письменниця

– Це різні речі. Читаю я постійно, на жаль, не вмію ковтати книжки за добу, читаю повільно, зі смаком. Тому не завжди встигаю за усіма новинками, які б хотіла прочитати. Пишу багато, але не постійно. Бувають дні, зайняті іншими справами, але в голові десь варяться події того, що наразі в роботі. А буває період «післяпологової втоми», коли випишеш щось велике і мусиш завмерти, розслабитися, відновити сили. Але і читати люблю, і писати. І щаслива, що можу собі дозволити і те, і те.

Леонід СОРОКА, поет

– Оце так запитаннячко! На зразок запитання до дитини: «Хто тобі більше подобається – мама чи тато?» Відповім так: мені обидва подобаються більше!

Марина ПАВЛЕНКО, письменниця

– Ох, ну у Вас і питаннячка!..))) Насамперед скажу, що, мабуть, «читання — писання» для мене так чи інакше — дві половинки одного цілого. Ще змалку, обожнюючи читати й проковтуючи — нерідко без розбору — книжку за книжкою з батьківської бібліотеки, я підсвідомо ставила себе не лише на місце героїв, але й на місце автора. Хотілося написати щось подібне. Або, навпаки, визнавала: «Такого ніколи написати не зможу»... Мої власні спроби, виписані в зошитах у косу лінію й обрамлені малюнками власного виконання, переписані в саморобні книжечки найулюбленіші вірші моїх тата й мами (теж розмальовані), — то вже було моє прагнення створити книгу... Автор і Читач у них теж стояли поруч...

Звичайно, хочу того чи ні, але краще з прочитаного мною, впливало і впливає на всі мої писання. З іншого боку, хочу того чи ні, але мій «письменницький» досвід тепер вельми дається взнаки при читанні. Нині я часто подумки редагую читаний текст, сперечаюся або й погоджуюся з його «художніми прийомчиками», надто ж це стосується дитячих книжок, які читаємо вголос із донькою. І це нерідко навіть заважає... Але це в мені вже невіддільне одне від одного: читання — писання... Писання — читання...

Галина ВДОВИЧЕНКО, письменниця

– Це два улюблених заняття. А все ж читати люблю більше, бо писати – це не завжди задоволення. Іноді це тортури. Читання мене не вимучує, не виснажує, хіба випадає вільний час, щоб  начитатися до мерехтіння в очах, але і тоді відкладаю цікаву книжку вбік з почуттям приємної втоми. Хоча читання теж може бути нелегкою роботою, коли продираєшся крізь текст, як у хащах, але хочеш побачити, куди автор заведе. Але для мене це перш за все задоволення. Між першим і другим існує певна взаємозалежність: коли пишу (так щоб із дня на день робити «підходи» до комп’ютера), тоді й читаю з дня на день, ніби  переступаю з ноги на ногу. Хоча б сторінку написати, хоча б кілька сторінок прочитати. Читанням надихаюся: хороші книжки підзаряджають, погані попереджають: «тільки не роби так».

Наталя та Валерій ЛАПІКУРИ, письменники

– Перечитувати написане нами давно, дивуватися: невже це наше? І вдавати, що ми не пам’ятаємо, чим там усе в повісті закінчується.

Олена МОВЧАН, головний редактор «Граней-Т»

– Стати хорошим читачем може кожен. А стати хорошим письменником – одиниці. Читати легше, ніж писати, як не крути. Недочитане можна з чистим сумлінням закинути, а недописане авторові шкребтиме і болітиме. В писанні інтимності більше, ніж у читанні. Читач не несе моральної відповідальності за психічний чи навіть фізичний стан письменника, а от письменник за читача – ще й як несе. Часто людям важко визнати, що читачі з них значно кращі, ніж «письменники». Сказати з гордістю – я читач – можуть глибокі й мудрі люди, найперше – діти.

Уявляючи свята і будні письменників, я так собі думаю: коли вони читають – то БЕРУТЬ, а коли пишуть, то ВІДДАЮТЬ. Письменник не може весь час тільки брати й брати, бо тоді він уже не письменник. Однак не може постійно віддавати й віддавати, бо люди виснажуються і вичерпуються.

Розповім кумедну історію з життя нашого видавництва. Приходить якось молодий чоловік з рукописом повісті для дітей і просить розглянути. Я стандартно задаю йому одне питання: книги яких сучасних українських дитячих письменників Вам до душі? На що він перелякано на мене глянув і каже: «Що ви! Я не читаю українську літературу взагалі, щоб не псувати свій вроджений літературний талант!». Я вкотре подивувалася, які ж все таки кадри живуть на нашій рідній землі. Враження від повісті цього молодого чоловіка писати не буду, бо це ж очевидно. І очевидно те, на що й вказує більшість письменників: читати і писати – це речі, які для них перетікають одна в одну.

 




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація