ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Ростам і Сохраб»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Про тваринНіна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«Казки Скандинавії»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Три казочки у в'язочку»«Казки Японії»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Інна Волосевич «Про хлопчика»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Скарби Олексія Огульчанського RSS

10 травня, 2012

 

Сто років тому народився прекрасний український письменник, «забувати» якого неправильно, несправедливо і нерозумно – Олексій Якович Огульчанський. З цієї нагоди «Грані-Т» опублікувало повісті автора «Скарб солоного лиману» та «Дарунок Кніповича». Як пише Галина Малик у передмові до книжки, перевидання – «найкращий подарунок письменнику до сторічного ювілею». Але насправді це історії про літні канікули допитливих і непосидючих приазовських хлопців. Читач занурюється у світ дитинства, школи, перших обов’язків, а також моря, тварин і рослин.

«Грані-Т» перевидало повісті за виданням «Веселки» 1986 року тепер уже для сучасних «дітей середнього та старшого шкільного віку». Як на мене, головними читачами мусять бути хлопці, а надто знайомі із сільським дозвіллям. Принаймні я в такому віці сприймала лише ті книги, з якими могла асоціювати себе, а отже й серед героїв шукала романтичну дівчинку. У повістях Огульчанського лише зрідка фігурує жінка – мама головного героя, а решта дійових осіб – то суто чоловіча компанія.

Олексій Огульчанський майже все життя мешкав у Бердянську. Він ходив у походи з вихованцями свого гуртка юних дослідників, працював у Бердянському краєзнавчому музеї та обожнював рибальство. Тому в кожному слові його текстів відчувається: письменник добре знає, про що пише. Хлоп’ячо-таємничо-пригодницько-сільська атмосфера повістей нагадує твори Всеволода Нестайка. Двоє хлопців (Сергій та Ірвик у «Скарбі Cолоного лиману» і Юрко та Мишко у «Дарунку Кніповича») обожнюють рибалити, бігати просторами морських селищ та шукати пригод. Оповідь ведеться від імені бешкетного хлопця – мешканця Приазов’я. Головні герої обох повістей геть однакові. Якби не різні імена та географічні назви, може видатися, що це один роман. Повісті витримані в дусі законів пригодницького жанру – захоплива оповідь, якісь загадки, розслідування таємниць. Незвично лише те, що таємниці пов’язані з природою.

Прочитавши повісті, я дізналася багато цікавого про дельфінів, рибальство, а також особливості таких професій, як рибалки, вчені-іхтіологи, дослідники флори та фауни, єгері. До того ж Олексій Огульчанський став для мене черговим підтвердженням одного простенького відкриття, яке я зробила, прочитавши «Гаррі Поттера» і «Тореадорів з Васюківки»: підліткова література – найкращі ліки від поганого настрою, депресії чи ще якихось негараздів у дорослих!

Пише автор легко, мова його мелодійна, незважаючи на безліч рибальських термінів (вони якось органічно вписуються). Подекуди в тексті трапляються русизми – певно, з огляду на місцеві особливості мовного середовища Огульчанського. Проте мова все одно дуже приємна і яскрава. Русизми, як і рибальська термінологія, лише додають родзинки.

Чи траплялося вам якось, вирвавшись кудись у село, відчувати дивовижну близькість до природи? Саме таке відчуття навіюють повісті Огульчанського. У кожному рядку стільки знання про місцеву флору і фауну, стільки любові до них, що мимохіть – навіть у запиленому мегаполісі – читач відчуває себе частинкою цього середовища.

Безперечно, у творах Огульчанського не міг не залишити слід менталітет радянського освітянина. Родина в житті хлопців відіграє набагато менше значення, ніж школа, вчитель, місцевий єгер. Письменник казав, що хотів виростити зі своїх вихованців та читачів людей, які шанують і збагачують природу рідного краю. І виховання це, за законами радянської епохи, мало бути колективним. Тим не менше нині твори Огульчанського не лише не втратили актуальності, а й можуть набути нового прочитання у світлі екологічних проблем. Прочитавши повісті, дійсно хочеться турбуватися про кожну гілочку, вчити цьому свою дитину та закликати до цього всіх людей.

Юлія Кузьменко для «Друга читача» 

 




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація