ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Інна Волосевич «Про хлопчика»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Три казочки у в'язочку»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Про тварин«Казки Скандинавії»Ян Твардовський «Ще одна молитва»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»«Ростам і Сохраб»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Казки Японії»Олесь Ільченко «Наші птахи»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Погляд на українське книговидання крізь призму культурних маркерів RSS

23 травня, 2012

 

Кожна нація має свою програму розвитку, яка формує сильні свідомі покоління, що не нудять світом, а реалізовують себе в різних напрямках і почуваються щасливими. Однак щасливими стають одиниці. Чому? Про важливість самоідентифікації та культурних маркерів, безглуздість формування топів і рейтинґів найкращих книг і письменників в Україні, а ще про кефір десятирічної давності та поживу для душі та розуму розмірковує головний редактор нашого видавництва Олена Мовчан.

У мовознавстві є дуже цікава для реальності категорія фразеологізмів – сполучення слів, яке сприймається цілісно і має спеціальне значення, відмінне від лексичного значення окремо взятих його компонентів: накивати п’ятами, побити горшки тощо. Це значення склалося в плині традиції, а самі фразеологізми вважаються етнокультурними маркерами в україномовній (а чи іншої мови) картині світу. Поняття «маркер» тут є знаряддям самоідентифікації – ті смисли, які мають відповідати потребам життя в сучасному світі, бути чітко зафіксовані, й у результаті їх засвоєння людина має знати, хто вона, якого роду, куди прямує, що залишить після себе. Культурні маркери покликані закласти в людські голови програму розвитку, яка формує сильні свідомі покоління, що не нудять світом, а реалізовують себе в різних напрямках і почуваються по-людськи щасливими.

Щоб усвідомити, що таке культурні маркери, не заглиблюючись у культурологічні нетрі, можна поспостерігати за роботою картографа, який наносить на карту населені пункти: ось тут маленьке містечко – кружечок, ось тут село – крапочка, а тут столиця – кружечок, та ще й зафарбований. Ці позначення формують картину населених пунктів, а населені пункти формують територію України. І ось уявіть, що картограф свої позначення розмив – помилився кількома десятками кілометрів, переплутав область, переселив якесь село на територію Польщі чи Білорусі…

А тепер крізь призму культурних маркерів погляньмо на сферу українського дитячого книговидання в контексті скандалу «з прапорцями» видавництва «Махаон», який буквально сколихнув українське культурне середовище: на шмуц-титулі «Великої хрестоматії для читання у дитячому садку», що вийшла у цьому видавництві, зображено дітей, які йдуть у садок із… російськими триколорами в руках!

У тому, що в нас таке могло статися, чимало коментаторів винуватять владу (нинішню, минулу, позаминулу – будь-яку), яка й не намагалася виробити в країні адекватної гуманітарної політики. Ясна річ, такі закиди справедливі – однак я переконана, що справа не лише в цьому. І пропоную уважніше приглянутися до нашого-таки культурно-видавничого середовища. Вибудовується ось такий ланцюжок: 1) ті, хто культурні маркери окреслює, 2) ті, хто їх послідовно утверджує, 3) ті, хто культурні маркери споживає у своїй професійній діяльності, 4) ті, хто маркери споживає для свого зростання і розвитку, – і, звісно, 5) ті, хто маркери розмиває і руйнує. Від початкової зупинки «книжка» до кінцевої зупинки «щаслива дитина» чітко видно всіх діячів та наслідки їхньої роботи.

Першими в ланцюжку постають ті, хто в сфері дитячого книговидання культурні маркери окреслює – ініціатори проектів (письменники, художники, перекладачі, видавці). В ідеалі – всі разом, у спільній роботі над книжкою. Відправною точкою є їхній талант і покликання, професійність, громадянська позиція та елементарна самоповага. «Махаон» тепер вивчає «питання щодо того, як стався недогляд при перевиданні книжки десятирічної давності». Кефір десятирічної давності дітям не дадуть, на щастя, – а поживу для душі та розуму пропонують без найменших вагань…

Другі в ланцюжку ті, хто культурні маркери послідовно утверджує – в ідеалі це мали би бути науковці, літературні критики, книжкові оглядачі, журналісти, книготорговці. Ці люди в різних формах роз’яснюють, що це за маркер, навіщо він потрібен саме тепер, яке його значення для того, щоб дитина росла мислячою людиною з чітким усвідомленням РІДНОГО та почуттям власної гідності. Візьмімо результати дитячої книжкової премії «Левеня», яку проводить «Форум видавців», зокрема спеціальну відзнаку оргкомітету «За художнє оформлення книг». Перемогу здобув художник Антон Ломаєв, який народився у Вітебську (Білорусь), нині мешкає в Санкт-Петербурґу (Росія), а «Гадкого утенка» Андерсена ілюстрував для петербурзького видавництва «Азбука». Чому ж тоді нагороду одержав «Махаон», а не «Азбука»? Купити ілюстрації з макетом – це найлегший шлях у створенні книги, адже макетувати книгу «з нуля» – це забирає багато часу і сил, а також вимагає професійних якостей головних та художніх редакторів у першу чергу. Однак справа тут не в Антоні Ломаєві, навіть не у видавництві «Махаон», а в оргкомітеті конкурсу, – оскільки це його спеціальна відзнака. «Бібліотекарі голосували за ті книжки, з якими мали можливість ознайомитися у фондах власних бібліотек або в книгарнях свого міста, – повідомляє форум видавців. – Через це кількість голосів, відданих за різні книжки, суттєво відрізняється». Отак формувався рейтинґ найкращих книг для дітей в Україні – за фактом їх наявності в бібліотеці чи в книгарнях. Які мають бути мотивації у видавців, щоб подати на конкурс свої книги, якщо все зводиться до проблеми державного поповнення фондів бібліотек сучасною літературою? До чого в такому контексті книга як така і її оцінка як національного духовно-матеріального мистецьки зробленого проекту, заявленого на конкурс?

Поглянути на себе збоку українській науковій громадськості дасть змогу збірник науково-практичних статей «Дитяча книга і промоція читання в Східній Європі» (упорядник Емілія Огар), який ми нещодавно одержали з друку. Ця книжка для видавництва «Грані-Т» – перший досвід видання збірника науково-практичних статей. Ми утримуємося від того, щоб оцінювати рівень та адекватність науки, оскільки не маємо морального права це робити. Ми показуємо зріз – а зацікавлені дадуть раду.

Треті в ланцюжку ті, хто культурні маркери споживає у своїй професійній діяльності – вихователі, вчителі, бібліотекарі, сюди ж зараховую і батьків (це неабияка професійна діяльність!). І, за умов невиконання своїх обов’язків попередніх двох ланок ланцюжка, цій категорії можна лише поспівчувати: зарплати у них мізерні, в книжковому світі вони практично не орієнтуються (окрім справді прогресивних фахівців), вибрати і оцінити найкраще вони не можуть, українська література для них – це те, що входить до шкільної програми, або те, що є в фондах бібліотеки – вони в культурній ізоляції, нещасні й виснажені.

Четверті в ланцюжку – діти незалежно від віку та статі. Діти, батьки яких не мають часу на спілкування, вихователі відсторонюються, надаючи перевагу «партнерському» способу виховання, коли дитину сварити не можна, їй все дозволене, а там хай батьки розбираються, вчителі примушують читати програмове занудство. Діти часто не мають біля себе ДОРОСЛИХ, поряд із ними особи середнього віку, що не знають, якого вони роду і куди йдуть. Діти законсервовуються у своїх дитячих колективах, і психічний розвиток у них просто блокується, ростуть лише тілом (не маючи поваги навіть до тіла, коли йдеться про набуття сексуального досвіду). І найстрашніше – багато дітей не вміють читати, вони уміють складати докупи літери й слова і максимум – запам’ятати сюжет.

І п’ята ланка – владні інституції, а також усі ті представники першої та другої ланок, які не виконують своїх обов’язків належним чином. Зокрема те ж видавництво «Махаон» з його прапорцями. Але далеко не лише воно – таких переміщень «населених пунктів» в Україні відбувається чимало і щодня…

Коли певні питання не постають, то годі чекати, що їх почнуть вирішувати. Боротися треба не з наслідками – із диверсантом «з прапорцями», а з причинами – правилами гри, починаючи з більшості книжкових конкурсів, письменницьких та книжкових «топів» і закінчуючи рівнем та результатами (а також їх відсутністю) науково-практичних конференцій.

Олена Мовчан, головний редактор видавництва «Грані-Т»

Оригінал статті взято звідси




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація