ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«Казки Японії»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Олесь Ільченко «Наші птахи»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Ростам і Сохраб»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Три казочки у в'язочку»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»«Казки Скандинавії»Інна Волосевич «Про хлопчика»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Про тварин«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Хто/що найбільше вплинув/уплинуло на Ваше становлення як письменника/людини? RSS

30 травня, 2012

 

Сьогоднішнє опитування «Граней-Т», здається, найбільш щире і сердечне, бо, коли когось запитуєш (а тим паче письменника!) про речі, людей, ситуації, які допомогли йому стати тим, ким він є нині (і зокрема письменником!), відкритості, вдячності, поіменності не оминути. На шляху кожного опитаного нами письменника траплялися різні люди, книги, вчинки і слова, які впливали, визначали й вказували, куди рухатися далі. Важливим, на наш погляд є те, що жоден із письменників не формувався без чиєїсь підтримки, хоча ще важливіше – що їхнє формування не припиняється і нині. Отже, можемо відшукати у відповідях наших авторів цінні підказки, як виховати майбутнього письменника :)

Ірен РОЗДОБУДЬКО, письменниця

 

– Я сама на себе впливала з дитинства. З першого ж дня, коли в 6-річному віці випадково забігла в бібліотеку і побачила шалені можливості «говорити зі світом» друкованими літерами. А далі пішло «поїдання» всіх книжок, які траплялися під руки. Але мій «програмний» твір – «Пурпурові вітрила» О. Гріна – і в плані стилістики, і як життєве кредо.

Міла ІВАНЦОВА, письменниця

 

– Мабуть, буде трохи пафосно (чи навпаки банально) відповісти, що це ЖИТТЯ. Моє життя, таке, яким воно є, з його радостями та печалями, злетами та падіннями. А ще – люди, які мене оточують, які траплялися на моєму шляху. Декого з них вже немає серед нас, але я вірю, що вони і «звідти» радіють і переживають за мене. А ще хочу подякувати чудовому поету та письменнику Борису Юдіну, який уже давно живе у США. Доля звела нас на літературному сайті років 14 тому, і я вважаю його своїм першим учителем, мудрим, терплячим, дуже небагатослівним, але кожне слово його критики чи визнання для мене дуже вагоме. І кожну свою нову книжку я із вдячністю надсилаю йому. Люди. Події. Книжки. Фільми... Все це однозначно вплинуло, навіть якщо біля кожного з цих іменників поставити прикметник «хороші» чи «погані». Все, що справляє на вас враження, формує особистість, а з когось зрештою формує автора.

Оксана ЛУЩЕВСЬКА, письменниця

 

– На моє становлення як читача вплинули батьки. Коли я була дитиною, то так часто бачила їх із книжкою, що доводилося сідати за книжку й собі. Це добрий досвід і практичний бік цього запитання. Ми також слухали платівки із записами книжок. Згодом, приблизно в класі 6-му чи 7-му, я почала читати менше, і тоді тато мене всіляко заохочував.

Є тут одна цікава деталь: коли мій тато був малий, то вів читацький щоденник. Мене той щоденник дещо дивував і бентежив, бо там були записи про 500 книжок, які тато прочитав за певний час. Крім того, як і багато читачів того часу, читав він із ліхтариком і під ковдрою – після тяжкого «робочого» дня, бо зростав у селі (60-ті роки). Коли я дивилася на той щоденник чи проглядала його, то мені було незручно, що читала я менше, сидячи у зручному кріслі, ще й не після «робочого» дня. Писати я почала приблизно 5 років тому. Запитання щодо формування авторства складне. Я не маю на нього відповіді зараз. Я вивчала й вивчаю теорію дитячої літератури в магістратурі й розумію, що я хоч і навчаюся зараз і вбираю все, як «губка», але досі знаю лише крихту з того, що можна взяти з надзвичайно розвинених у США програм з дитячої літератури. Відчуваю, що треба продовжувати навчання, як і пошуки відповідей на запитання щодо формування в мені автора. Не знаю, в якому напрямку це формування піде далі. Треба ще багато часу.

Марина ПАВЛЕНКО, письменниця

1 

– Прекрасне питання!!! На літературну стежку мене «виштовхали» колись батьки: вчителі-словесники, дуже талановиті літератори Степан та Ольга Павленки. Слово у нашій хаті було навіть не на почесному місці: воно просто було всюди. Читати й писати (звісно, поміж шкільними справами, городами й доглядом курей-кроликів) для них, а отже, і для нас, їхніх доньок, — було явищем цілком природнім. Також завше пам’ятаю, що на викрутасах моєї літературної стежки завжди траплялась надійна рука підтримки. Насамперед дякую своєму (та й чи ж тільки своєму?!!) літературному «хрещеному батькові», гарному письменнику й перекладачеві Дмитрові Чередниченку. Його уваги й тепла вистачає на всіх, а вміння витягувати із чорної невідомості Космосу все нові й нові таланти і випускати їх на власні орбіти — взагалі унікальне. Саме Дмитро Семенович, як уже потім дізналась, був моїм добрим янголом у журі літконкурсу «Гранослов». Саме він потім задав напрямки роботи над моїми наступними творами й книжками. Велику роль відіграла й підтримка газети «Кримська світлиця» і її головного редактора, письменника Данила Кононенка. Дякую за перші кроки й тодішній очільниці Кабінету Молодого автора Валентині Запорожець, і — трохи іронічному, але завжди прихильному й уважному поету Вікторові Кордуну (він тоді секретарював у НСПУ). Тодішньому голові Спілки Юрієві Мушкетикові, який умудрявся, окрім організаційної та власне літературної праці, опікуватись молодими авторами, я низько вклоняюсь ще й за те, що знаходить у собі час і сили досі тримати в полі зору всіх колишніх «підопічних»: так, наприклад, після публікації першої частини моєї повістини «Санта Лучія в кирзових чоботях» в журналі «Київ» у січні 2007 року, вже у березні того року я вражено зустріла в «Літературній Україні» його теплий відгук: «Світлий роман про чорне життя»… Дев’ять років тому таким самими несподіваним щастям був для мене відгук чудової письемнниці й перекладачки Галини Кирпи на мого «Домовичка з палітрою» у «ЛУ» від 19 липня 2001 року… Ряд імен можна продовжувати і продовжувати: Роксана Харчук, Осип Зінкевич, Людмила Тараненко, Петро Перебийніс, Володимир П’янов, В’ячеслав Медвідь, Михайлина Коцюбинська, Іван Складаний, Ніна Герасименко, Михайло Слабошпицький, Володимир Поліщук, Роман Кудлик і його «Дзвін», редактор журналу «Барвінок» Василь Воронович, редактор часопису «Березіль» Володимир Науменко… Хай вибачить той, кого, може, зараз не згадала... Але я вдячна їм і вдячна Богу, що завше посилав мені добрих людей…

Степан ПРОЦЮК, письменник

 

– Звісно, що можна перелічити чималу кількість людей. У житті як у житті: хтось впливає на становлення, а хтось – на антистановлення.

А все ж я би назвав найперше свою бабусю по материній лінії Ганну Андріївну Масло, вже покійну 18 літ. Вона знала напам’ять десятки тисяч народних пісень, легко складала казки. Так трапилося, що була вдовою і багато літ присвятила моєму вихованню. Лише один приклад. Пам’ятаючи про її життя, я ніколи не зміг би стати циніком. Вона до смерті сподівалася, що її чоловік Антон, а мій дідусь, повернеться із Вітчизняної війни… І хто мені скаже після цього, що не існує вічної вірності і кохання (її чоловік пішов на фронт на початку 40-х, а вона згадувала його навіть перед смертю, у мареннях, у 1994-му році)? Хто мені доведе, що не існує, хай і поодиноких, життів як вівтарів для безкровної жертовності? Я не повірю жодному психоаналітику, бо родинний поклик крові сильніший за медико-психологічні доктрини! Вона мала виразний філологічний талант. Моя бабуся Ганна була однією із тих, невідомих Катерин Білокур, які закопали свої таланти на сільських кладовищах і вже знайшли там довічний спочинок….

Я не зміг би стати письменником, якби не її аура та генетика.

Марія МИКИЦЕЙ, письменниця

2 

– Складно визначити, хто і що найбільше. Якщо говорити про особистості, то з жінок це, безумовно, Марія Склодовська-Кюрі та Віра Холодна. З чоловіків – Райнер Марія Рільке та Альбрехт Дюрер. Ще Емануїл Кант, Ернст Резерфорд, Генрі Міллер, Станіслав Лем, Габрієль Гарсіа Маркес, список можна продовжувати до безмежності. Я не певна, що моє становлення закінчилося, тобто воно триває, я змінююся. Мене змінює моє бурхливе життя, змінюють нові люди, книжки, фільми та пісні, почуття та враження. Мабуть, через рік я стану зовсім інакшою, буду писати якісь інакші тексти, любити зовсім інших людей. Мабуть, так має бути. Принаймні для мене.

Олесь ІЛЬЧЕНКО, письменник

 

– Гадаю, що на формування людини, письменника впливає сукупність факторів, подій, зустрічей із іншими людьми. Хіба що комусь трапиться на життєвому шляху якась виключна особистість. Можливо, саме живопис, який прикрашав стіни нашої великої квартири в тоді ще живому Старому Києві й велика бібліотека вплинули на мене. Принаймні книги і картини – дуже яскраві враження дитинства. Щодо конкретних книг – то, скажімо, поезії Шевченка завжди були більшим, ніж просто поезії. Так само, як і драматургія Лесі Українки чи проза Михайла Коцюбинського. Як не парадоксально, вперше смак «просто» поезії відчув, читаючи Басьо, Ду Фу і Лі Бо. Потім уже був великий корпус світової літератури і свої спроби писати. Іноді одна якась подія, одне слово могло запасти в душу і щось змінити довкола. Пригадую, якось увечері батько прийшов додому з роботи, з Київської кіностудії, і сказав мамі незвичним голосом: «Параджанова заарештували». І в хаті запанувала недобра тиша. Так само добре пам’ятаю вагання: чи варто вступати до Літературного інституту? І порада Ліни Василівни Костенко: «Варто!» З мозаїки зустрічей, вражень від книг, стосунків близьких людей і складається характер, особистість людини, письменника. Хоча... впливи тривають і досі. І я відчуваю, що продовжую змінюватися: життя надто цікаве й розмаїте, щоби можна було застигнути й не розвиватися...

Від «Граней-Т» підсумовує сказане експертами письменник, літературний редактор видавництва Іван АНДРУСЯК:

 

– Становлення людини триває все життя. А становлення письменника – тим паче, адже він – така ж людина, як і всі інші, лише наділена даром говорити не лише про себе і не лише за себе. Розповідати ж про ці становлення – дуже важлива річ, передовсім для дитини, яка мусить мати перед собою моральні, етичні й естетичні орієнтири. Тож видавництво «Грані-Т» намагається давати таку змогу і нашим авторам, і – головне – юним читачам наших книжок. Зокрема в серії «Життя видатних дітей», автори якої (і я в тім числі), розповідаючи про дитинство (становлення) славетних особистостей, у такий спосіб художньо оповідають також і про власне становлення – недарма-бо вони для своїх творів саме тих особистостей, які близькі їм за духом.

І ще один напрочуд важливий момент: більшість письменників, учасників нашого опитування, завважили чималий уплив родини на їхнє становлення. Це природно: родина формує кожного з нас чи не найперше – і далеко не лише в дитинстві. Я, скажімо, ніколи не став би дитячим письменником, якби мої діти не переконали мене в тому, що я можу розповісти щось цікаве й важливе не лише для них, а й для багатьох їхніх ровесників. Видавництво «Грані-Т» чудово розуміє такі речі, а тому переважна більшість наших проектів зорієнтовані саме на родинне читання, а книжки, скажімо, серії «Книготерапія» містять не лише художні тексти для дітей, а й важливі для становлення дитини матеріали, звернені до батьків.

І, звісно, мало хто не згадав про вплив книжок на його становлення. Саме таких книжок – добрих, мисливих, пізнавальних, – які всі ми – письменники, художники, колектив видавництва «Грані-Т» – намагаємося робити для вас.

Підготувала Тетяна Терен




© 2006—2019 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація