ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Казки Скандинавії»«Ростам і Сохраб»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Казки Японії»«Три казочки у в'язочку»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Про тваринОлесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Інна Волосевич «Про хлопчика»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Марія Микицей: «Коли пишу для дітей, маю знову ставати дитиною» RSS

15 червня, 2012

 

Нарешті за вікном літо і кожен планує свій відпочинок, як може і хоче. Однак не варто забувати, що найкращий відпочинок позбавлений всього того, що напружувало протягом цілого року. Для тих, хто втомився від роботи та гамору міста, найкращим буде відпочинок на природі разом із сім’єю. Саме про такий відпочинок і розповіла у новій книжці «Граней-Т» письменниця Марія Микицей. Вона відчинила двері «Будинку, який умів розмовляти» і гостинно запрошує до нього всіх, хто прагне найкращого родинного відпочинку.

Про улюблений відпочинок, досвід писання для дітей, дитячі першовідкриття та найкращі книги письменниця розповіла в ексклюзивному інтерв’ю «Граням-Т».

– Пані Маріє, наскільки відомо, «Будинок, який умів розмовляти» – Ваша перша дитяча книга. Як Ви наважилися створити повість для малечі?

– Я давно хотіла нарешті позаписувати всі історії, які я розповідала своєму синові, коли він був маленький. Цього року йому виповнюється 14, отож я збиралися стати дитячою письменницею досить довго. А історія про будинок виникла спонтанно завдяки моїй добрій колежанці і чудовій есеїстці та поетесі Галині Петросаняк, за що я їй дуже вдячна. Тобто початок зроблено, і я сподіваюся, що принаймні ще декілька повістей для дітей я напишу.

5

У Старостинському замку в Галичі разом із сином Леонідом

– Для кого, на Вашу думку, писати цікавіше: для дорослих чи дітлахів? Чим ці два процеси особливі для Вас, чим відрізняються, захоплюють?

– Писати прозу цікаво в тому сенсі, що вона вимагає часу, самотності і багатої фантазії, з якою потрібно вміти давати собі раду. Але, пишучи дорослу прозу, немає потреби, так би мовити, мандрувати в часі, тобто повертатися в минуле, в дитинство. А коли пишу для дітей, то маю в нього повертатися, знову ставати дитиною, залишаючись дорослою. І бути серйозною, навіть якщо пишу щось веселе і безтурботне…

– Що спонукало Вас, авторку, відому своїми урбаністичними верлібрами, написати повість для дітей про сімейний відпочинок за межами міста – на природі?

– Мої урбаністичні верлібри – це продовження мого дитинства, природного і справжнього. Тобто я абсолютно комфортно чуюся в цих двох світах, і такий подвійний досвід дає мені можливість легко переходити межі між ними.

– Як з’явився образ Будинку? Це узагальнення сільського будиночку, де можна відпочити від міської метушні, а може, у Вашому житті була чи досі є подібна заміська хатинка?

– Можна сказати, що я виросла у схожому будинку. Перед вікнами ріс бузок, він і досі там росте, а замість сходів була драбина на горище з величезним осиним гніздом. За садом текла річка з маленьким водоспадом, над яким літали різнокольорові бабки, метелики та різні комашки, і – що найдивніше – це все вважалося містом. Та й зараз вважається. А справжнє місто починалося за озером, і було до нього 15 хвилин пішки.

– Якому відпочинку Ви віддаєте перевагу?

– Залежно від настрою. Можу відпочивати в повній самотності з горнятком кави, доброю книжкою і піснями Кріса Рі чи Стінґа. Можу годинами гасати на велосипеді чи просиджувати їх у кав’ярнях в товаристві друзів, регочучи та п’ючи якісь коктейлі… Можу і вмію взагалі нічого не робити. Тобто, варіантів відпочинку більш ніж достатньо.

– Для багатьох сучасних дітей зустріч із природою сповнена див. Побачивши на власні очі, як лелека будує гніздо, вітерець бавиться фіранками на вікні, а кущик бузку сумує без птахів, малеча неабияк переживає, адже для них це справжнє відкриття. Яке дитяче першовідкриття вразило Вас найбільше?

– О, мої особисті дитячі відкриття дуже своєрідні. Живу природу я сприймала як щось очевидне і сповнене нових відкриттів, які можна пояснити і зрозуміти. Мене вражали інші речі, наприклад, мінливість води і дивні властивості сонячного світла. Я не знаходила відповіді на запитання, чому сонячні зайчики завжди круглі незалежно від форми дзеркала, так само, як і кола на воді від кинутого камінчика. І тільки один Бог знає, скільки таких шматків дзеркала і камінчиків я перепробувала…

– Ваша сімейна повість надзвичайно стимулює пізнавальний інтерес до навколишнього середовища у дітей. Чи були у Вашому дитинстві книжки, після прочитання яких хотілося вирушити на зустріч із живим світом природи?

– Я жила в цьому живому світі природи, який і був для мене найкращою книжкою. Як тепер кажуть, інтерактивною, з суцільних «чому» і «як». Тому й навчилася, мабуть, рано читати справжні книжки. І, як не парадоксально, довгі роки моєю найулюбленішою і найзагадковішою книжкою була «Кривенька качечка», бо я ніяк не могла зрозуміти, як дівчина може перетворитися на пташку. Мені принаймні це ніяк не вдавалося…

Спілкувалася Анастасія Музиченко




© 2006—2018 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація