ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
«Ростам і Сохраб»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Інна Волосевич «Про хлопчика»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»«Казки Японії»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Про тварин«Три казочки у в'язочку»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Казки Скандинавії»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Педагогічна цінність «любити дітей» — проти педагогічної професійності? RSS

11 липня, 2012

 

Нещодавно завершився «Всеукраїнський конкурс на найкращий конспект уроку з позакласного читання у 5—9 класах загальноосвітніх навчальних закладів у 2011—2012 н. р.». Конспекти надіслані, прочитані, переможців визначено і нагороджено, та це не кінець. Аналізувати вчительські конспекти і робити висновки стосовно професійності вітчизняних освітян взялася головний редактор «Граней-Т» Олена Мовчан на сторінках газети «День».

«Діти — не порцелянові пупсики, — сказала Марсем. — Вони — люди. І, як люди, викликають у нас найрізноманітніші почуття. Нам може бути з ними добре, а може бути — огидно». Такою була відповідь учительки молодших класів Маргарити Семенівни (в учнівській інтерпретації — Марсем) на питання про те, чи любить вона дітей. Через це журі конкурсу на звання найкращого вчителя звинуватило її в нездатності назвати елементарні педагогічні цінності. Звісно, вона не стала вчителем року. Такі педагоги апріорі викликають осуд і обурення в закостенілих освітянських метрів. Марсем із книги Марини Аромштам «Коли відпочивають янголи» — це персонаж вигаданий і реальний водночас. Такі викладачі працюють поодиноко в українських школах, однак їм боляче й неймовірно важко перебувати у світі педагогічної фальші, штучних цінностей і словесних штампів. Тримає їх на місцях надзвичайного рівня професійність, якій вони не зраджують.

Із 1 листопада 2011 до 1 квітня 2012 року тривав «Всеукраїнський конкурс на найкращий конспект уроку з позакласного читання у 5—9 класах загальноосвітніх навчальних закладів у 2011—2012 н. р.», який ми проводили з Інститутом інноваційних технологій та змісту освіти Міністерства освіти й науки, молоді та спорту. А в червні відбулося нагородження переможців. Мені довелося бути членом журі конкурсу, і я вкотре згадала свою улюблену Марсем.

Завжди кортіло підгледіти в шпарину, як проходять уроки за нашими книжками, тільки не показові відкриті, а звичайнісінькі. І ось — скарб у вигляді пакунків конспектів сам до рук прийшов. На щастя, я не знаю офіційних правил оформлення конспектів, вимог до структурування уроків, використання методик навчання тощо. Натомість я волію зазирнути вглиб уроку, не відволікаючись на формальності. Зазирнути вглиб — це для мене означає спробувати в контексті уроку збагнути внутрішнє життя людей, які «ще не досягли середнього людського зросту, а проте наділені індивідуальними волями», кажучи словами Марини Аромштам. У моєму розумінні, під час уроку має відбуватися активізація не лише читацького досвіду (за вимогами освітян), а ще й людського.

Велика кількість робіт показує повний відрив філософських роздумів учителя від того, що діти взагалі здатні усвідомити й осмислити на своїй стадії психічного розвитку. Крім того, ці роздуми — банальні штампи, які вже навіть графомани перестали використовувати у своїй писанині. Показовими тут є початки уроків — роздуми вчителів про скороминущість дитинства, «золотої пори» життя людини; про швидкий ритм сучасного життя, коли треба зупинитись і задуматись; про те, як важливо читати книжки сучасних українських письменників (наче це потребує якоїсь особливої аргументації); «емоційні мотивування» дітей — простягніть долоньки, а я зараз на них покладу добро і людяність, на початку уроку напишіть шкалу свого настрою тощо...

У багатьох конспектах вік дитини й цільова аудиторія книжки не співпадають. Для восьмикласників навряд чи буде цікавою книжка Анни Багряної з серії «Життя видатних дітей», а нову «малявську» повість «Пінґвінік» Івана Андрусяка (яку друкували в «Барвінку») читати в 6 класі — це справді занадто. Скажімо, на технічній сторінці книжки зазначено: «Для дітей середнього шкільного віку», однак учням 5 класу і 7 класу навряд чи буде цікаво читати одне й те саме, хоча формально вони всі є дітьми середнього шкільного віку. Щоб звести дітей та книжку докупи, треба знати і дітей, і книжку. Вчителі часто не знають внутрішнього життя дітей свого класу. А урок із позакласного читання має бути ще цікавішим, бо це не шкільна програма, а розв’язані руки вчителя і його свобода дій.

У багатьох педагогів поверхові ігрові вправи з текстом чомусь мають пріоритет над елементарним аналізом художніх образів. На таких уроках діти розгадують кросворди, в яких зашифровано імена героїв книжки, розставляють малюнки в хронологічному порядку, вгадують, з якого розділу взято фрагмент, шукають описи персонажів у тексті, максимум — відтворюють сюжетний фактаж. Є приклад, який я не можу не навести. 5 клас, урок за книжкою Богдана Жолдака «Капосні капці», побудований у формі гри. Доходить справа вже до третього конкурсу, і вчитель каже: «Розібралися з капцями, але ж не вони були головними в казці, а Омелько». А минула вже половина уроку...

Дуже часто ознайомлення учнів з біографіями письменників є неадекватним. Якщо життєвий шлях класиків української літератури здебільшого вже писаний-переписаний, а головне — загальнодоступний (методички, різноманітні посібники для вчителів), то з біографіями сучасників — важче. Більшість учителів роблять те, що перше спадає на думку, — шукають біографію в Інтернеті й копіюють у план уроку. Звідси — ціла купа ляпів, коли «на совісті Івана Андрусяка аж 4 абетки», Катерина Паньо «розлучилася з химерним наміром захистити дисертацію», а художник Ярослав Коломійчук — «учасник творчих об’єднань Р.Е.П. та UBIK» (чи говорить це про щось дітям?). Парадоксально, що діти чомусь мають знати перелік дорослих книг того ж Івана Андрусяка і перелік його відзнак, тоді як уважно ознайомившись із матеріалами про цього письменника в Інтернеті, можна побачити, яка це напрочуд цікава особистість і як його обожнюють дітлахи. Нерідко про сучасних письменників розповідають за тією ж схемою, що й про класиків — чудових і талановитих, але вже померлих і тому далеких. «Живим» письменник стає для дитини не тоді, коли вона знає, що він мешкає в Харкові чи Івано-Франківську, а тоді, коли про письменника розказано цікаво й людяно — тим паче, що він наш сучасник і одного разу може навіть до школи завітати.

Аналіз творів часто самозаконсервований. Усе «жується» на рівні сюжету — хто оповідач, звідки він взявся, що він зробив, хто йому завадив, хто хороший, хто поганий — і все завершується, коли завершується сюжет. Ланцюжків та віконечок до навколишнього світу, почуттів та досвіду реальних дітей немає. І підсумки уроків у такому стилі: ось тепер, прочитавши цей твір, ви станете добрішими й зрозумієте, який же чарівний світ дитинства...

Усі можливі види помилок, у тому числі й друкарських, а також неправильне написання не лише назв книжок, а й імен письменників — навіть деталізувати не буду. В контексті учителів-словесників таке питання взагалі не мало б виникнути...

Марсем стверджує, що у роботі з дітьми не буває загального погляду, там усе гранично конкретне. Участь у нашому конкурсі брали конкретні вчителі з різних сіл, містечок і міст України. Вони навчають у школах конкретних дітей, тут і тепер. І ці конкретні діти мають свої конкретні потреби й досвіди. А конкретними книжками ми говоримо дітям конкретні важливі речі. Тож прадавня педагогічна цінність «любити дітей» — проти педагогічної професійності? Тримайтеся, українські Марсеми!

Газета «День»




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація