ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»«Казки Японії»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Казки Скандинавії»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Інна Волосевич «Про хлопчика»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Про тварин«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Три казочки у в'язочку»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Олесь Ільченко «Наші птахи»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«Ростам і Сохраб»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







На канікули до пана Будинка RSS

12 липня, 2012

 

Звикаючи до ритмів життя у великому місті, постійних шумових подразників, нервового виснаження та віртуального спілкування, ми часто забуваємо про ті важливі речі, які допомагають зберегти внутрішню цілісність та відновити душевну рівновагу. Зараз саме час пригадати про барви сходу сонця, багатоголосу тишу природи, смак щойно зірваного яблука, адже літо це час відпусток, канікул, вакацій та подорожей. Якщо ж ви ще не визначились із відпочинком, радимо надзвичайно теплу і літню книжку Марії Микицей «Будинок, який умів розмовляти», адже вона про найкращий відпочинок із можливих – родинний.

Даринка прокинулася у передчутті дива — сьогодні на неї чекало знайомство з паном Будинком. Дівчинка хотіла справити на нього якнайкраще враження, тому ретельно вмивалася й чистила зубки. Деякі з них уже почали випадати, й мамуся казала, що це випадають дитячі зубки, а на їхньому місці почнуть рости дорослі. 

Мама з татком також були у піднесеному настрої, і навіть їхній автомобіль, коли настав час вирушати в дорогу, від хвилювання не відразу зрушив із місця. Та після лагідних таткових умовлянь він усе ж рушив, і невдовзі все, що Даринка бачила щодня, залишилося позаду, а вони опинилися серед полів. Автомобілі їм стрічалися так рідко, що спершу Даринка думала, ніби їх тут узагалі не буває. 

Сім’я довго їхала сонячною дорогою серед зелених трав. Небо було так низько, що здавалося, ніби, підстрибнувши, можна схопитися за пухку хмаринку. Дорогою їм стрівся кумедний незнайомець — великий довгоногий і червонодзьобий птах. Даринка все ж упізнала в ньому Лелеку, з яким познайомилася недавно в одній енциклопедії. 

— Це мій давній приятель, — сказав татко. — А ще він близький товариш нашого пана Будинка. Мабуть, Лелека, як і ми, поспішає до нього. 

— А як вони познайомилися? — здивувалася Даринка. 

— Лелека так полюбив історії пана Будинка, що, повертаючись із теплих країв, щороку оселяється на його даху. 

Даринка уявила собі оселю Лелеки на даху пана Будинка. Один будинок на даху іншого? Гм… Дівчинка нічого не розуміла, але вирішила не розпитувати татка, а трохи потерпіти — ось-ось вона сама все побачить. 

Лелека справді летів туди ж, куди вела їх дорога. Невдовзі за поворотом з’явилася долина, на дні якої — поміж зелені й цвіту дерев — виднілися будиночки, зовсім не схожі на той, у якому мешкала Даринка. 

«Можливо, в них живуть гномики або чеберяйчики», — подумала дів­чинка, але своєї думки висловлювати не стала. Автомобіль котився в долину, будинки від цього трохи попідростали, й виявилося, що живуть у них люди, а не гномики. Це трохи заспокоїло Даринку, яка вже почала турбуватися, що не зможе розмовляти ні з гномиками, ані з чеберяйчиками, бо не знає їхньої мови. 

— Ось ми й приїхали, — урочисто сказав татко.

Дівчинка вийшла з авта й опинилася перед дерев’яною хвірткою, за якою в густому затінку дерев виднілися східці, що вели до високих дверей із фігурною клямкою. 

— Любі гості, ласкаво прошу, заходьте, — почувся привітний голос звідкись ізгори. 

Даринка намагалася побачити того, хто говорить, але нікого видно не було. Дівчинка ступила на сходи, торкнулася клямки дверей і відчула, немовби чиясь тепла, лагідна долоня огорнула її руку. Даринка захоплено зробила наступний крок і опинилася серед потоку незнайомих запаморочливих запахів.

— Це моя улюблена суміш: чайна троянда, сушені яблука, листки малини, суниці й смородини, — зазвучав той самий голос. Дівчинка не встигла здивуватись, як голос продовжив: — Я давно чекаю на тебе. Не дивуйся, мене можуть чути лише діти. Твої матуся з татком знають, що ми з тобою розмовляємо нечутно для них. Я давно чекав на тебе, щоб поговорити. Вийдемо в сад, спершу я познайомлю тебе з деякими своїми сусідами й друзями. 

Даринка залишила свою валізку і вийшла надвір, усе ще відчуваючи доторк невидимої лагідної долоні пана Будинка. 




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація