ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Ян Твардовський «Ще одна молитва»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Казки Скандинавії»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерН.В. Гоголь «Петербургские повести»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Ростам і Сохраб»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«Казки Японії»Про тваринОлесь Ільченко «Наші птахи»«Три казочки у в'язочку»Інна Волосевич «Про хлопчика»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Майбутнє мови RSS

19 липня, 2012

 

Коли говоримо про майбутнє родини, маємо на увазі, що діти переберуть наш досвід і продовжать наші традиції. Коли говоримо про майбутнє країни, маємо на увазі, що діти засвоять уроки, зроблять висновки і влаштують своє життя таким, як захочуть. Коли говоримо про майбутнє мови, згадуємо політиків і чиновників, патріотів і перешиванців, українофобів і «москалів». Боремося і «за», і «проти», тоді як істина на поверхні – спочатку є Слово. Для кожного з нас – слово українське. Сьогодні шукаємо його у книжках. Про сучасну дитячу літературу, критерії якісних книг та майбутнє мови розмовляла з головним редактором видавництва «Грані-Т» Наталія Кушніренко.

– Свою життєздатність мова виявляє в письменстві. З середини 2000-х українська дитяча література переживає підйом. Бачимо, як щороку для дітей видаються десятки творів сучасних українських письменників. Більше пишуть українською чи більше читають?

Життєздатність мова виявляє не лише в літературі, а зокрема і в усному мовленні. Обидві складові черпають одна з одної. Коли кажуть, що писати для дітей треба «їхньою» мовою, то саме це й мають на увазі. Щодо пожвавлення видання книжок українських письменників – то це справді так, якщо йдеться саме про дитячу літературу. Ми незмінно це визначаємо своїм головним напрямком діяльності, оскільки є і пропозиція (талановиті сучасні твори), і попит (талановиті сучасні діти).

Однак мені здається, що надто велику «ставку» нині роблять на літературу, надто багато від неї очікують, забагато звинувачують. Коли йдеться про життєздатність мови, варто передовсім говорити про усне мовлення. Відколи швейцарський мовознавець Фердинанд де Соссюр виокремив складові «мова» (langue) та «мовлення» (language), вони розділяють суспільне та індивідуальне значення і звучання «мови», витворюють неповторну знакову систему, яка є повноцінно живою доти, доки нею послуговуються, доки вона є затребуваною.

Тому варто «копати глибше» – говорити про те, що і література, і усне мовлення тримаються на певній системі цінностей. І той, хто цю систему ідентифікує як свою, говорить, читає, пише цією мовою. Як тільки в системі цінностей виникає «дірка», тобто не задовольняються певні потреби носія мови, він використовує іншу мову. Звідси походить те, що більшість мислячих україномовних людей без упереджень читають російські книжки. Або трагікомічні ситуації, коли в магазині чи у транспорті україномовна людина переходить на російську (почуття суспільної меншовартості). А на питання, більше почали читати чи писати, я відповім так: більше почали говорити українською – і це діти російськомовних батьків.

– Яка ситуація у нас в країні: видавець іде за читачем чи навпаки?

Процес вибору книжки, її читання і проживання – процес інтимний і делікатний, коли важить право вибору, виховання, освіта, настрій і душевний стан. І саме таким тоном треба вести мову про читачів. Не як про загальну масу, що не здатна через своє невігластво оцінити черговий видавничий шедевр, а як про окремо взяту людину з її неповторною життєвою історією. На читання є причини й мотивації, на нечитання – також. «Проблемою читання» (порожнім за своєю суттю формулюванням) зазвичай замінюють комплекс суспільно-політичних, економічно-бізнесових та навіть психологічних проблем (і на рівні однієї людини, і на рівні родини), беручись до лікування наслідку, а не причини.

У стосунках нашого видавництва з маленькими читачами (це наша основна за кількістю і за акцентами діяльності читацька авдиторія), а також із їхніми батьками ми усвідомлюємо свою роль як «мудрого дорослого», що говорить про все – про родину, про світлі й радісні миті і про життєві труднощі, про природу, про життєві сили і про їх пошук та відновлення. Говорить чесно, називаючи все своїми іменами. Обирає якісний талановитий матеріал із сучасної української літератури для дітей, використовує ілюстрації чудових сучасних українських художників.

– Назвете кілька імен?

Письменники, які пишуть для дітей, – Марина Павленко, Зірка Мензатюк, Леся Воронина, Іван Андрусяк, Оксана Лущевська, Галина Малик, Катерина Паньо, Галина Вдовиченко, Ірен Роздобудько, Дзвінка Матіяш, Дмитро Чередниченко. Художники, з якими ми працюємо, – Катерина Штанко, Володимир Штанко, Ольга Гаврилова, Надія Дойчева-Бут, Ольга Кузнєцова, Анна Сарвіра, Ярослав Коломійчук, з новеньких зірочок – Надія Каламєєць, Тетяна Копитова... Це, звісно, не всі наші автори й художники. Але всіх не перерахуєш.

– Чи можемо говорити про розвиток україномовної літератури, дитячої зокрема, завдяки поширенню мови?

Можемо, однак частково. Мені здається, тут важить більше не факт поширення/ прийняття/ заборони певної мови. А той факт, що талановитий письменник визначає своєю ту систему цінностей, яка стоїть за поняттям «українська мова». І саме цією мовою він пише талановитий твір, який потрапляє до видавця з суголосною системою цінностей. Потім книжка для дітей потрапляє до родини, якій ця система цінностей також видається рідною. Це низка однодумців за переконаннями.

– Видавництва мусять вибирати: язик і заробіток або мова і збитки?

Для нашого видавництва це питання не стояло, не стоїть і не стоятиме. Абсурдно в усіх сенсах – починаючи з духовного і закінчуючи фінансовим – видавати сучасну українську літературу для дітей в Україні російською мовою. Мені здається, що навколо цього питання забагато нині нагнітається всячини. Адже україномовні родини як були, так і будуть україномовними. І якщо навіть припустити, що десь у якомусь офісі закон змусить батьків писати документи чи навіть розмовляти російською, то для своєї душі, для своїх дітей вони шукатимуть СВОЇ книжки, написані рідною мовою. І це варте того, щоби ми бралися до роботи ще натхненніше!

Знаєте, питання в людях, а не в законах. Треба наполегливо працювати далі, виробляючи проукраїнську гуманітарну «політику» – якщо не державну, то принаймні громадську. Відколи закон обговорювали в першому читанні й дотепер – ми здали до друку три україномовні книжки і завершуємо роботу ще над двома (зважте на пору відпусток). Просто треба працювати. І дуже прикро чути й читати про те, якими тепер сміливими і гідними стали люди… Хіба для пробудження гідності треба було закону?

– Сучасна дитяча література «розмовляє» сучасною чи літературною українською?

Мова – штука жива. В тому сенсі, що креативні процеси в ній нуртують постійно. Вона взаємодіє з мінливим світом, з іншими мовами – щось нове входить в активний ужиток, а щось плавно переходить у «пасив». Скажімо, слово «дискета» два десятки років тому лише входило в обіг мовця, а тепер, з удосконаленням технологій, це вже «архаїка».

В літературі ці процеси – а вони цікавущі! – відображаються напрочуд активно. Власне кажучи, це одна з функцій літератури – реагувати на «живе життя» мови. У дитячому письменстві так само. Лексеми з царини сучасних технологій, із сленґів, медій – та звідусіль! – проникають сюди так само, як і в літературу «дорослу». Цього не треба боятися – з цим треба працювати. Відповідальний видавець – а «Грані-Т», ясна річ, є відповідальним видавцем – у процесі роботи з письменниками і під час редакторської роботи з текстами визначає необхідний баланс між «сучасним» і «добрим традиційним», виходячи з потреб дитини і тонких, але життєво необхідних, моральних та етичних критеріїв.

– На що орієнтуватися, якщо хочеш вибрати для дитини добру українську книжку?

На професіоналів, які люблять дитину і знають, що їй потрібно. Самотужки тут упоратися непросто. Але є професійні колективи, видавництва, які вміють добирати такі тексти й такі ілюстрації, які вашій дитині точно не нашкодять, а багато в чому й допоможуть. Та які пильно «витримують» весь процес створення книжки – від авторського задуму й до, скажімо, добору паперу й кольору в друкарській машині.

Словом, довіряйте професійним українським видавцям. Нас небагато – але ми є!

– Книга формує дитину, зокрема її мову, світосприйняття. Добираючи літературу, ми виховуємо наших дітей українцями. Які книги і яких авторів в цьому сенсі Ви рекомендуєте?

Знаєте, професіоналізм і «барабанний» патріотизм – це, на наш погляд, принципово різні речі. У нашому розумінні патріотизм – і «мовний» у тім числі – полягає в тому, щоби дати українській дитині українською мовою саме таку книжку (з кожної галузі знань, на кожну тему), яку вона хоче і яка їй потрібна. Щоби дитина органічно, природно, без «удовблювання», без «мук» сприймала світ українською – як живий, повноголосий і самодостатній. Патріотична робота професіонала полягає в тому, що він не каже дитині: «Читай це, тому що воно українське». Натомість: «Читай це, тому що воно класне, цікаве і корисне для тебе». А те, що воно українською мовою, що воно світоглядно і за духом сучасне українське, – це зрозуміло a priori. Видавництво «Грані-Т» воліє працювати саме так. І в цьому сенсі рекомендує кожну свою книгу.

– Яким бачите майбутнє української мови?

Великим!

Розпитувала Наталія КУШНІРЕНКО

«Галицький кореспондент»




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація