ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»«Казки Японії»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Ян Твардовський «Ще одна молитва»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Олесь Ільченко «Наші птахи»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Ростам і Сохраб»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Три казочки у в'язочку»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«Казки Скандинавії»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Інна Волосевич «Про хлопчика»Про тварин


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







З «Мапою вихідного дня» до центру Чернівців RSS

20 липня, 2012

 

Ми можемо заочно закохатись у якесь місто, розглядаючи альбоми чи листівки, та наше реальне враження зазвичай різниться від очікуваного. Чого ж можна чекати від найменшої з областей України, та ще й розташованої так, що сюди транзитом потрапити дуже важко? Однак Чернівці варті того, щоб побачити на власні очі «чарівний край Черемоша й Прута». Адже важко придумати щось більш мальовниче за карпатські краєвиди, букові ліси, стародавні звичаї та кухню, які неодмінно вам сподобається, і ви захочете ще не раз сюди повернутись.

А розпочнемо ми знайомство з Чернівцями в самому його центрі. Повз низький Турецький міст прямуємо Турецькою вулицею до відновленої Турецької криниці, а далі до діючої досі Турецької лазні. Ні, ви не в Стамбулі. Це свідчення того, що народна пам’ять має дивну здатність: вона зберігає згадки про події, та забуває в які часи вони трапились. Звідси вислів, який можна почути в Чернівцях, «за турків», що означає період історії відразу після владарювання царя Тимка. Тож, мабуть, цим і пояснюються всі ці назви. Турецький міст колись нависав над водою – у глибокому яру був невеликий струмок. Нині тут їздять автомобілі й кудись поспішають заклопотані перехожі.


Сьогодні Чернівці – багатонаціональне і мирне місто. А ще тут є те, чого немає більше ніде.

Але для повного щастя тут не вистачає хіба що моря. Але звідки в карпатських передгір’ях узятися глибоким водам і великим лайнерам? Та корабель у місті все ж є. І який! Більше ста років пливе, розрізаючи хвилі двох вулиць, носом спрямований на костел, а кормою – на вокзал. За леґендою, цей будинок-корабель побудували два брати, які були морськими вовками. Коли ж брати вийшли на пенсію, а родинного щастя вони до того часу так і не знайшли, то вирішили побудувати дім, який відповідав би їхньому способу життя. Нині цей дім зветься «шіфа», що від німецького слова das Shiff (корабель).

У центрі міста традиційно розташована Центральна площа, яка колись називалась ще Ринком. Сюди з різних боків збігаються сім вулиць. Через непростий рельєф майдану раніше жителям доводилось підніматися з нижньої частини площі на верхню сходами, аж поки Ринок не розрівняли і не вкрили бруківкою.

 

 

Найгарнішою спорудою Центральної площі, а свого часу й усієї Австро-Угорщини є приміщення Художнього музею. Головною окрасою будинку залишається панно, створене у 1904 р. художником І.Лано. Тут в образі 12 олімпійських богів зображені провінції Автро-Угорщини.

Найдавнішою кам’яницею Центральної площі є будинок під № 7. Колись це був готель «Чорний орел», де зупинявся геніальний піаніст і композитор Ференц Ліст. Тут свого часу знімав номер Юрій Федькович, про що нам досі нагадує меморіальна дошка. Готелів у місті не бракує й тепер, та жоден із них не розташований на Центральній площі. Вночі міський майдан має дивовижний вигляд: кожна будівля в променях спеціальної підсвітки видається шляхетною і дуже європейською.

Центр Чернівців не можливо уявити без ратуші, хоч вона і не вирізняється поважним віком чи вишуканим силуетом, проте ратуша традиційно стверджує статус міста. Саме тут приймають укази, зустрічають шанованих гостей, а раніше ще й ухвалювали вироки злочинцям.

 


Одна з цікавинок чернівецької ратуші те, що на ній розміщено відразу два годинники: один на вежі, а інший на фронтоні будівлі. Цей годинник, циферблат якого світився вночі, мер замовив у Празі й презентував улюбленому місту на знак вдячності за те, що його повторно обрали на пост бургомістра. А. Кохановський очолював буковинський край найдовше в історії Чернівців – 42 роки! Вежа споруди використовувалась і як пожежна каланча. На балкончику, звідки видно все місто, цілодобово чергував пожежний. Якщо раптом траплялось лихо, вдень він вивішував червоний прапор, а вночі запалював ліхтар із того боку, де горіло. Так люди дізнавались, в який бік бігти гасити полум’я.

 

Тепер замість пожежного на балкон вежі щодня опівдні виходить сурмач у народному строї – і на всі чотири сторони сповіщає, що «Там, на тому боці, там де живе Марічка..» Послухати безсмертну мелодію буковинця В. Сабодаша приходять чернівчани й гості міста. Приїздіть і ви!

Мандрівка іншими вуличками міста, які розходяться від центру Чернівців, ми продовжимо наступної п’ятниці. Вдалих всім вихідних!

Подорож центром Чернівців підготовлена на матеріалах путівника «Вісім мандрівок Буковиною».




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація