ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Ростам і Сохраб»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Про тварин«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«Казки Скандинавії»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Інна Волосевич «Про хлопчика»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Три казочки у в'язочку»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Ян Твардовський «Ще одна молитва»«Казки Японії»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Олесь Ільченко «Наші птахи»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерОлександр Макаров «Курс юного антиквара»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Один день із життя письменника: Ірен Роздобудько RSS

8 серпня, 2012

 

Про цей серпневий день ми вже розповідали нашим читачам. Адже саме цього дня у столичному Маріїнському парку письменниця Леся Воронина вперше розповіла світу про «Таємне Товариство Боягузів та Брехунів». На презентацію завітала і найкраща подруга пані Лесі Ірен Роздобудько із чоловіком – бардом Ігорем Жуком. «Грані-Т» попросили пані Ірен описати детальніше цей особливий для неї день, який вмістив у собі не лише Свято Нової Книжки, але й зустріч із родиною-режисера-документаліста, відчуття дива, розпечений Хрещатик і невеличку сварку із ноутбуком Дієґо. Отже, готуємося до подорожі в минуле: на нашому календарі 4 серпня 2012 року. Суботіній ранок Ірен Роздобудько почався з…

…телефонного дзвінка Лесі Ворониної.

– Роздобудю, ви ж збираєтесь?

Була сьома ранку, і я не відразу втямила, куди маю збиратися. До того ж, навіть вранці вже стояла неймовірна спека, тому я зробила свій звичний вранішній жест – не встаючи з ліжка, увімкнула кондиціонер.

Мізки почали працювати, і тієї миті я згадала, що сьогодні в Маріїнському парку має відбутися презентація нової Лесиної книжки «Таємне Товариство Боягузів та Брехунів», яка щойно вийшла у видавництві «Грані-Т».

– Звісно, ми  будемо! – повідомила я. А сама подумала: ті з батьків, хто в цю спеку приведуть свою малечу в парк – точно не боягузи! Не-боягузів і шанувальників творчості письменниці дійсно виявилося досить багато. Я подумала, як же добре, що замість того, щоби скаржитися на спеку і сидіти по домівках, бабусі і мами привели дітей саме сюди, на Свято Нової Книжки. В першу ж чергу я придбала її і собі. Помітили, що так само, як і я, більшість дітей одразу ж поринули в читання. Адже книжка не тільки захоплива, але й чудово намальована художником Володею Штанком, який, до речі, сидів поруч зі мною та Ігорем на презентації.

 

Нарешті почалася і сама презентація. Як завжди, Леся вигадала купу цікавезних конкурсів для малечі. А головне – роздавала дивовижні призи: морські камінці, розмальовані Володею та його мамою, відомою художницею Катериною Штанко. Чесно кажучи, нам теж страшенно закортіло мати такий ексклюзивний витвір мистецтва!    

Знаючи, що на таких Лесиних презентаціях завжди відбуваються різні несподіванки, я не здивувалася, коли мені, на її прохання, довелося роздавати всім присутнім смачні пиріжки – ті самі, які пекла одна з героїнь книжки – бабуся-винахідниця Соля. І хоча публіки було багато, пиріжків із вишнями, малиною та м’ясом вистачило навіть на дорослих!

І ще одна несподіванка: Леся викликала мене на сцену. Ще не знаючи, що маю говорити, я швиденько знайшла у книжці веселу пісеньку Свинки-скарбнички і змусила всіх присутніх хором підказували останнє слово віршика. Ох,  здається, експромт вийшов непоганий…

А потім почалося веселе «неформальне» спілкування. І я несподівано побачила свою співробітницю Люду із сином Максимом. Відверто кажучи, дуже зраділа. Адже приємно, коли твої колеґи відвідують такі заходи і приводять на них своїх дітей.  З’ясувалося, Люда прочитала про цю зустріч на моїй стіні у facebook! Отже, відразу ж подумала я, треба негайно організувати Лесі реєстрацію на facebook, від якої вона так затято відмовляється!

«Неформальне спілкування» продовжилося і моєю несподіваною «автограф-сесією»…

…а також ось такою кумедною «лекцією» на тему «Як привабити дітей до читання, а батьків – до покупки книжок» із видавцем та працівниками видавництва. Але, відверто кажучи, я просто давно не бачила  цих приємних людей і… як кажуть – «Остапа понесло». Навзаєм отримала приємну новину, що і моя нова книжка у «Гранях-Т» готується до друку. Ура!

Одне слово, презентація вдалася! Діти розходилися із призами і книжками, сповнені вражень від загадування бажань, які обіцяла виконати чарівна Лесина ворона пані Ґава, батьки дякували, що цей вихідний день не минув намарно. А ми – Леся Воронина, Володя Штанко, Ігор Жук і я – пішли вниз по парку і… побачили ось таке диво: дерева, що «обійнялися» прямо на алеї посеред міста. І це їхнє вічне «свято любові» додало до цього ранку ще один приємний штрих і відчуття дива…

– Я хочу їсти, – повідомила Леся.

Звісно, ніхто з нас ще навіть не снідав!

Ми почали думати, куди б податися, і вирішили: найпрохолодніше буде в «трубі» на майдані Незалежності.

…І тут Леся вийняла з кишені те, про що ми і не мріяли (адже все найкраще сьогодні було  дітям!) – два розписаних камінці!

– Це ваші портрети! – сказала Леся. І я відразу ж почала прилаштовувати ці скарби собі на пальці. Смішні вийшли персні! Можливо, я саме такі і зроблю! 

Похід «по трубі» закінчився розпиттям «священного напою» – кави. Чесно кажучи, просто не хотілося виходити на спекотну поверхню!

Але вийти таки довелося… Хрещатик шкварчав, мов розпечена пательня…

Як ви гадаєте, де краще закінчувати приємну бездіяльність вихідного дня? Ми вирішили, що це найліпше зробити на дачі у режисера-документаліста Валентина Марченка і його дружини Ніни. І там на нас теж чекало диво, створене природою і руками моєї подруги Ніни – триметрові… мальви! Не вірите – ось доказ!

Звісно, у мене в компі залишилася купа розпочатої роботи. Ох… День майже закінчується, а в моєму Дієжці (Дієґо зовуть мій ноутбук) ще й «кінь не валявся». Посварила я себе, і взялася до роботи.

День закінчився. Але якою ж гарною і запашною прохолодою…

P.S.

А  повернувшись додому, вже пізно вночі, Ігор зробив із подарованих нам Лесею «портретів» ось таку картинку.




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація