ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерН.В. Гоголь «Петербургские повести»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»«Казки Японії»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»«Три казочки у в'язочку»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«Казки Скандинавії»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Інна Волосевич «Про хлопчика»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Олесь Ільченко «Наші птахи»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Ростам і Сохраб»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Про тваринБіблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Чотири польські замки та один міст Хмельниччини RSS

10 серпня, 2012

 

Сьогодні п’ятниця, а отже «Грані-Т» знову запрошують всіх непосидюх у мандри. Цього разу на «Мапі вихідного дня» унікальна Кам’янець-Подільська область. Саме так до 1954 року звалась відома нині Хмельниччина. Область географічно поділена навпіл: на півночі – Волинь, на півдні – Поділля. Кордон між ними проходить орієнтовно посередині. Відповідно і ландшафти суттєво міняються. Але нас найбільше цікавлять не ландшафти, а польські замки та резиденції, які включив до свого путівника «155 польських замків і резиденцій в Україні» відомий журналіст і мандрівник Дмитро Антонюк.

Волинь в основному вкрита лісами і полями, а Поділля розрізане скелястими каньйонами річок із безліччю пагорбів і ярів. До того ж, на південному заході гори Медибори – один із наймальовничіших куточків Хмельниччини.

Добру половину XVI ст. майже вся Волинь належала могутньому роду князів острозьких зі столицею в Острозі, де разом із містом будувався потужний замок. Частина його дійшла до наших днів. Хоча мури були відносно невисокими, проте з трьох боків твердиня була неприступною – до стін впритул підступала вода. До замку в’їжджаємо через старовинну браму. Щоправда, старовинною її вже не назвеш – нещодавня реставрація позбавила пам’ятку автентичного вигляду.

Далі вирушаємо до Меджибожа, де стоїть одна з найдавніших фортець в Україні. Перша згадка про неї міститься в Іпатіївському літописі 1146 року. Назва замку Меджибіж пов’язана з місцем, де пам’ятка побудована – між річками Буг і Бужок. Комуністична влада, а також дві світові війни дуже пошкодили середньовічну пам’ятку. У замку свого часу розмістили навіть молокозавод. Утім, вже 1968 року тут відкрили музей, який тепер перетворили на державний заповідник.

 

Нарешті вирушаємо до Кам’янець-Подільського, щоб віддати належне цій унікальній, «створеній Богом» і людьми фортеці. Старе місто стоїть на плато, яке зусібіч омивають води Смотрича, що утворив тут надзвичайно глибокий каньйон зі стрімкими прямовисними скелями. Його згадують вірменські хроністи ще в XI ст., але дехто з учених вважає, що плато заселили ще давні римляни або даки. Цей природній острівець з’єднує з «великою землею» тільки вузький Турецький (Замковий) міст, за яким вартують Старий і Новий замки. Усе це робить Кам’янець абсолютно неприступним. Справді, місто здобували силою зброї лише двічі, і обидва рази за виняткових обставин. Першим, кому вдалося захопити Кам’янець і його укріплення, став литовський князь Вітовт 1393 року. Для цього він скористався чварами між захисниками замку.

У 1621 році турки відступили з-під Кам’янця, навіть не почавши штурму. За леґендою, султан Осман тоді спитав: «Хто побудував це місто?» Йому відповіли: «Сам Бог». «Тож хай Бог його і здобуває», – відповів султан і наказав сурмити про відхід.

1672 року до стін фортеці прийшла 200-тисячна турецька армія, до якої приєдналися кримські татари і козаки Петра Дорошенка. Гарнізон замку складався не більше ніж з п’яти тисяч вояків. Османська армада оточила фортецю і встановила важкі гармати. Бомбардування тривало три дні, лише потім комендант вирішив вивісити білий прапор.

Старий замок мав 12 башт, із яких до нас дійшло 9. Нині у деяких замкових приміщеннях встановлені воскові фігури воїнів, є підземелля тортур, на дитинці можна також постріляти з лука. Утім, по-справжньому замок оживає під час щорічних фестивалів реконструкції, на які з’їжджаються шанувальники історичних костюмів і зброї з усієї Європи. Відтворюються драматичні епізоди багатої історії міста, з обов’язковою битвою під стінами фортеці, або з показовими боями на її території.

Із Кам’янця, прямуючи в бік Устя, їдемо у Панівці. Тут збереглися руїни замку Яна Потоцького, який звели 1590 року на скелі над Смотричем. Він мав виконувати як оборонні, так і житлові функції. Обов’язковим до відвідин у Панівцях не тільки замок, а й недобудований міст. Він стоїть за кілометр на північ від колишнього маєтку, під лісом. Гігантських розмірів пілони здіймаються з долини Смотрича на значну висоту. Якби не завадила Перша світова війна і міст добудували, це було б справжнє інженерне диво. Проте він і так залишається пам’яткою технічного прогресу початку ХХ ст.

З іншими замковими спорудами Хмельниччини можна ознайомитись на сторінках путівника «155 польських замків і резиденцій в Україні». Окрім інформації про замки і фортеці, путівник містить інформацію про сучасний стан палаців і резиденцій польських королів і магнатів, інфраструктуру міст та дороги.




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація