ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Казки Скандинавії»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Про тваринЯн Твардовський «Ще одна молитва»Олесь Ільченко «Наші птахи»Інна Волосевич «Про хлопчика»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Ростам і Сохраб»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Три казочки у в'язочку»«Казки Японії»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерІван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Щоб не виріс музикантом програміст RSS

15 серпня, 2012

 

Якщо ви досі перебуваєте в роздумах, ким же виросте ваш малюк, погортайте на ніч разом книжку Івана Андрусяка «Вісім днів із життя Бурундука». Жанна Куява впевнена, що саме це видання «Граней-Т» буде не лише гарною передумовою доброго сну, а ще й допоможе вам по-іншому поглянути на власну дитину і допомогти їй обрати правильний шлях до своєї, а не чужої, мети.

…«Що у світі наймиліше?» Пригадую, як у дитинстві вперше загадали мені цю відому загадку. «Мама!», – щиросердно відповіла я. «Ні-і-і, – реготали однокласниці. – Це сон!» – утовкмачували правильну відповідь. Мені ж не доходило: хіба може бути сон милішим за найріднішу в світі людину?!:) Певна річ, із часом упевнилася в цій нехитрій істині. До того ж, коли думаю про сон, згадується ще дещо тепле й пухнасте, без чого спання не було б таким «милим», – про перину. Тим часом, прочитавши дитячу іскрометну книжку дотепного оповідача, талановитого письменника й «казкового» татуся Івана Андрусяка «Вісім днів із життя Бурундука», дійшла висновку, що вона ладна замінити саму перину! От спробуйте прочитати її дитині перед сном, переконана: і ви, й ваш школярик засинатимете з посмішкою на вустах і теплом у серці. Не треба й перини... Книжка теж є передумовою доброго сну.

Про цю повість сказано й написано чимало. Відомо, що йдеться у ній про «трохи товстенького, щокастого» школярика Івася Бондарука на прізвисько Бурундук, який не користувався популярністю серед однолітків, бо добре навчався й погано грав у футбол. А героями класу стають же інші хлопчаки: хуліганисті, які не бояться директора і легко стрибають через козла, лазять по канату, забивають голи… Таких беруть у команду, з таких не насміхаються і, певна річ, такими захоплюються «задерихвістки з паралельного класу – кісочки-бантики-сюсі-пусі». (Вічна тема «поганих-класних» хлопчаків). Тому Івась надумав усі свої проблеми вирішити «одним махом», задля чого наважився на серйозні й складні випробування. І пройшов їх! Таким чином, досягаючи мети, проявив неабияку силу волі, наполегливість, цілеспрямованість, чим заслужив поваги від однолітків. Інше питання – «за все в житті платити треба», тож хлопця «наздогнала ангіна» й «гіркі сльози», яким дав волю на самоті, роздумуючи над вчиненим…

Повість «Вісім днів із життя Бурундука» – це щира й відверта розмова автора з дорослими й маленькими читачами. Знаючи, що Іван Андрусяк писав цю історію з власного дитинства, ба навіть «був таким же «бурундучастим» і не вмів лазити по канату», йому годі не повірити. Навпаки до нього хочеться дослухатися, у нього хочеться повчитися. Той що, що в школі йому «легше давалася мова-література, ніж математика-фізика»? Зате він став одним із найулюбленіших дитячих письменників! Бо слухав своє серце і йшов до своєї, а не чужої мети. (От що було б, якби, попри невміння, Іван Андрусяк прагнув стати футболістом?!). Оті серйозні «дорослі» висновки наприкінці книжки – неабияка підказка для батьків, яким варто з маленького придивлятися до задатків та можливостей своїх дітлахів. І не ростити музикантів із явних програмістів…

Те, що автор є «своїм» у дитячому й переважно хлопчачому товаристві свідчить його мова, якою повідує Бурундукову історію. У ній Козою прозивають «фізручку», Іванюк, найкращий футболіст у класі, з м’ячем «такі фінти виробляє» (!), а в дівчаток, як і годиться, «усе як не в людей». Декотрі з них навіть належать до «породи «зубрів» – тих хто заучує уроки напам’ять». Справжнісінький тобі школярський сленг! Посмішок і замилування додають такі словечка, як «задерихвістка», «каракулі», «закоцюбистий», «вицмулив» (у значенні випив). А чого вартують розповіді про сільські забобони, чи, приміром, ось такі Івасеві трапунки:

«-Ее-е... Це лелеки? – питаю я.
– Лелеки? – здивувався голос. А потім подумав і підтвердив: – Ну, так. Лелеки...
– Як добре, що я до вас додзвонився! – кричу я в слухавку. – Я давно до вас додзвонитися хотів!
– Навіщо? – питається голос.
– Та як же навіщо?! – у свою чергу дивуюсь я. – Ви ж дітей приносите! То я й хотів вас попросити: шановні лелеки, принесіть мені братика! Щоб я мав із ким у футбол грати...» 

Ну хіба це не блискітки-дотепи? А ними «сяє-виграє» усенька повість! Та ще й маститі малюнки Ганни Осадко додають текстові неабиякої грайливості та оживлення. Тож навіть дорослий щиро посміхатиметься, читаючи про кумедні пригоди цілком серйозного хлопчика. І щиро тішитиметься, що інколи геть мало треба, аби по-справжньому звеселитися: лише прочитати хорошу дитячу книжку. Книготерапія – що тут додаси?!

 

«Буквоїд»




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація