ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«Ростам і Сохраб»Інна Волосевич «Про хлопчика»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Про тваринОлександр Макаров «Курс юного антиквара»«Казки Скандинавії»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерНіна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Казки Японії»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Три казочки у в'язочку»Олесь Ільченко «Наші птахи»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Один день із життя письменника: Іван Андрусяк RSS

4 вересня, 2012

 

Не повірите, але у письменників теж буває відпустка. Щоправда, у відпустку вони йдуть передовсім для того, щоби мати час і спокій для писання. Ось і «Грані-Т» відпустили свого літературного редактора у відпустку до його улюбленого Куземина на Сумщині – начебто для відпочинку, хоча насправді ми ж знали, що саме на берегах Ворскли, над якою в серпні сонно парує туман, Іванові найліпше думається і пишеться. І ми не помилилися, бо з відпустки Іван Андрусяк повернувся з новою повістю!

Сьогодні письменник розповідає нам про один із днів своєї творчої відпустки, який мав би початися з походу до описаного Геродотом Більського городища, але на заваді стали нова повість і її герої – їжак, що поселився в літній кухні, і заєць, що замешкав у сусідньому обійсті. Тож приготуйтеся до дуже теплої розповіді Івана Андрусяка про те, як посеред літа народжувався «Третій сніг», про подорож із родиною до Міста Сонця і Стефині сльози…

Це був майже звичайний серпневий день, на який ми запланували похід у Більськ. Не заради Більська, а заради походу – розкопки в Більському городищі цього року закінчилися ще в липні, й археологи поїхали додому; а в самому селі ми бували не раз, тож навряд чи знайшли б там тепер для себе щось нове. Утім, насправді нове можна знайти завжди – адже місця тут такі, що гріх не йти в похід, навіть не маючи якоїсь кінцевої цілі. Тим паче, якщо це передостанній день у Куземині, завтра треба ще дещо зробити коло хати, а ранесенько післязавтра – маршрутка до Охтирки і фініта ля відпустка…

Ясна річ, найкраще в такий похід вирушати ще до схід сонця, щойно небо з боку Котельви починає злегка рожевіти. Тоді за півгодини будеш уже коло Ворскли, над якою сонно парує туман, – і з цього туману почуєш сторожкий крик журавля або чаплі, а над головою посвист крил – то свій неодмінний ранковий обліт роблять качки… На жаль, цій ідилії недовго тривати: за кілька днів оголосять сезон полювання, члени «партії реґіонів» прийдуть сюди з рушницями – і не одна качка, не один вальдшнеп, а може, навіть не один журавель і чорний лелека (їх тут усе ще кілька водиться) накладе головою лише через те, що якомусь дебілові запраглося вдовольнити свої кровожерливі інстинкти…

…Утім, цього разу від ранкового походу довелося відмовитись, і на це була більш ніж поважна причина – «Третій сніг». Це нова повість, яку я почав писати ще два роки тому тут же, в Куземині, де ми традиційно відпочиваємо в серпні й де мені пишеться чи не найкраще… Тоді, щоправда, мені «прийшов» лише початок тексту – сама тональність, настрій твору і кілька головних героїв; а далі не писалося, тож файлик із назвою «Третій сніг» чекав свого часу в моєму комп’ютері, і Катруся (дружина Івана Андрусяка, літературознавець Катерина Борисенко. – Ред.), і діти періодично запитували, як справи в їжака Петра і зайця Миколи, себто як далі розвиватиметься ця історія… А я не знав, як вона далі розвиватиметься, і лише періодично відкривав той файлик, перечитував і закривав знову…

Однак цього разу герої «Третього снігу» почали мене «переслідувати» відразу ж по приїзді в Куземин. Почалося з того, що їжак поселився в літній кухні. Там не підлога, а долівка – земляна́, і він прорив собі туди хід із сараю й удень відсипався, а вночі виходив у своїх їжачачих справах. А їжаки, коли сплять, хропуть, – і це спершу налякало, а тоді зацікавило Лізу (старша дочка письменника, персонаж повістей «Стефа і її Чакалка» і «Кабан дикий – хвіст великий». – Ред.), яка десь в інтернеті вичитала, що їжаки полюбляють пиво, а коли його скуштують, то стають особливо агресивні до гадюк. Десь у Румунії чи в Угорщині буцімто навіть спеціальний пивний фестиваль для їжаків проводять. Оскільки в Куземині це актуально (поруч – Гетьманський національний природний парк, у якому водиться чорна гадюка), Ліза вирішила, що їжак буде нашим антигадючим охоронцем, тож купила пляшку пива й щовечора наливала його їжакові в консервну бляшанку…

А в сусідньому обійсті поселився заєць. Колись там жила старенька бабця, але років п’ятнадцять тому вона померла, а її родичі мешкають чи то в Сумах, чи в Харкові й навідуються сюди дуже нечасто, так що все обійстя геть запущене й заросле, – тож у цих заростях заєць і поселився, знайшовши десь там собі прихисток навіть від собак, і по ночах активно навідувався на довколишні городи.

Оце вже й два персонажі повісті! А інші приходили до мене самі, коли я працював. Раненько – ще всі сплять, найкращий час для роботи – я виносив у кущі смородини під вікном два стільці; на один сідав сам, а на інший умощував ноутбук – і…

Так було й цього дня, прикметного, власне кажучи, тим, що робота добігала кінця. Залишилося прописати фінал, розв’язку – і повість готова, увечері читатиму її рідним. Ясна річ, відтак її ще треба буде вичитати, десь підправити, а щось, може, й переписати, – але це вже буде потім, удома в Березані, а з Куземина я маю просто привезти закінчений текст…

І ось я пишу – а моїм героям цікаво ж, що там з ними відбувається. І першою не витримує білочка Катя – тихесенько по паркану пробирається на горіх, далі перестрибує на яблуню, а з неї – на стару сливу, з якої вже можна зазирнути на екран мого ноутбука. Добре, що я завбачливо захопив із собою фотоапарат…

Діти, відтак розглядаючи цю світлину, вирішили, що білочка Катя схожа тут на чупакабру :)

Відтак прийшов дрозд Марко. Він старанно робив вигляд, що просто шукає на землі чогось їстівного, і під цим приводом підходив якомога ближче й підозріло зиркав у бік ноутбука. Але навряд чи йому вдалося щось прочитати – бо його зачув кіт Степан і заходився на нього полювати. А дрозд розумний – утікаючи від Степана, він застрибнув просто на спинку стільця, на якому стояв ноутбук. Знав же, що я не дозволяю котам полювати на пташок, тож захищу його…

Степан, до речі, не є персонажем повісті; там згадується інший кіт – Тимофій, Тимко, який чекав нас у Березані. Але Степан – кошеня, власне – так сподобався Катрусі й дітям, що вони відтак доправили його 400 кілометрів маршрутками через Суми до Березані, й тепер у нас два коти. Тож у якійсь із наступних повістей доведеться прописувати й Степана :)…

Більше моїх героїв не навідувалося – ані вовк Мелетій, ані хтось із родини ведмедя Дмитра не ризикнув забігти до села й прочитати, що я про нього понаписував, – тож доки мої рідні попрокидалися, повмивалися й приготували сніданок, я дописав останню сторінку «Третього снігу».

А тоді ми сіли снідати – й разом із нами снідали синички й повзики. Стефа (молодша дочка Івана Андрусяка, персонаж повістей «Стефа і її Чакалка» і «Кабан дикий – хвіст великий». – Ред.) зробила їм на горісі соняшникову годівничку:

А тоді вирушили в похід. Цього разу вирішили йти з Куземина до Більська не короткою дорогою, через поля і яр, ба навіть не довшою, через вали, а найдовшою – понад берегом Ворскли. Якщо тут справді колись було, як вважають історики, леґендарне «місто сонця» – Гелон, – то саме по Ворсклі діставався до нього Геродот, – і мусив бачити ці ж вали над річкою (тоді, певно, вони не були вкриті лісом – бодай з оборонних міркувань), ці ж луки, це ж небо, а якщо піднятися на вал – то й «синій» ліс на овиді, оспіваний Іваном Багряним у поемі «Скелька»…

Оскільки вийшли пізно, то ні чорного лелеку, ні журавля, ані навіть качок того разу не бачили – лише кілька курочок водяних. Зате на луках несподівано зустріли кілька бджолоїдок! Близько вони не підпускали, тож світлини вийшли не дуже якісні – та все ж…

А ще надибали айву! Якщо вдасться вибратися сюди восени – то наваримо з неї варення. А тепер вона ще зелена – але ж яка красива!

А ще – терен! Цього року він вродив дуже гарно. Недарма-бо їжак Петро у повісті «Третій сніг» мешкає в тернівнику…

Назад верталися вже полями – і ось що з цього вийшло:

А увечері я читав своїм рідним повість «Третій сніг». У фіналі Стефа розчулилася й навіть плакала… Там справді дуже щемкий фінал…

Ми з Катрусею вирішили, що це добре – нині ж багато книжок, із якими дитина може вволю посміятися (і з моїми теж), але мало таких, які можуть викликати в дитини хвилювання за долю героя, а тим паче світлі сльози… Дуже сподіваюся, що мій «Третій сніг» буде саме такою книжкою…

Іван Андрусяк

P.S. від видавництва: повість Івана Андрусяка «Третій сніг» готуватиметься до друку в «Гранях-Т» у 2013 році.

Читайте також:

Один день із життя письменника: Оксана Лущевська

Один день з життя письменника: Галина Вдовиченко

Один день з життя Олеся Ільченка. Бруйяр… нюаж…

Один липневий день Степана Процюка 

Один день із життя письменника: Ірен Роздобудько

Один день із життя письменника: Леся Воронина




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація