ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«Казки Скандинавії»«Ростам і Сохраб»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Інна Волосевич «Про хлопчика»Олесь Ільченко «Наші птахи»Про тваринНіна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»«Казки Японії»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Три казочки у в'язочку»«Українська графіка першої третини ХХ століття»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Леся Воронина: «Мою книжку можна було б назвати «Товариство відважних боягузів та чесних брехунів» RSS

12 вересня, 2012

 

Ви помітили, що цієї осені на вулицях з’явилось багато дивних незнайомців. А чи знаєте, що серед них можуть ховатись синьоморди? Про те, як розпізнати їх серед звичайних містян та боротися зі своїми страхами розповіла в інтерв’ю «Граням-Т» письменниця Леся Воронина.

– Пані Лесю, перш ніж почути повідомлення, адресоване майбутнім читачам вашої нової книжки «Таємне Товариство Боягузів та Брехунів», чи не могли б ви розкрити кілька власних секретів? Як ви дізналися про існування синьомордів? Чи доводилося вам особисто зустрічатися з цими підступними космічними хижаками і як можна виявити такого небезпечного прибульця?

– Все дуже просто. Як ви знаєте, письменники, а особливо дитячі, досить спостережливі люди. Ось так і я одного теплого осіннього дня, коли саме повернулася додому з далекої мандрівки на пустельний тихоокеанський острів, раптом помітила, що навколо мене щось змінилося. Обличчя людей стали похмуріші й сумніші. На вулицях не чутно було дитячого сміху. А головне – мої друзі і знайомі раз у раз полохливо озиралися і, коли я намагалася розпитати у них, що ж сталося, прикладали до губ пальця й показували очима на дивних незнайомців, одягнутих у довгі темні плащі й крислаті капелюхи. Ті підозрілі типи стежили за нами, прикриваючись газетами. Найприкріше було те, що люди, яких я досі вважала сміливими й сильними, на моїх очах перетворювалися на боягузів! Так, ніби хтось заразив їх, а разом із ними і все людство, вірусом страху. І тоді я вирішила сама прослідкувати за тими переслідувачами і виявила… А втім, про всі карколомні події та небезпечні пригоди, які трапилися з моїми героями, я розповіла у своїй новій повісті, тож, гадаю, зараз не варто розкривати секрети Таємного Товариства Боягузів та Брехунів, бо тоді просто нецікаво буде читати мою книжку.

 

– А чи потрапляли Ви самі в такі ситуації, коли треба було долати власний страх? І чи маєте свій засіб проти переляку?

– Я думаю, що на світі немає такої людини, яка б ніколи нічого не лякалася. І це зовсім не означає, що та людина – боягуз. Можна сказати, що страх – це така захисна реакція проти небезпеки. Ну от уявіть собі таку ситуацію: плаваю я собі спокійно у Червоному морі, роздивляюся різнобарвних рибок та чудові коралі, нікого не чіпаю, аж раптом мені назустріч пливе страшнюча мурена, схожа на гладку змію! Звичайно ж, я не намагатимусь приборкати ту зубасту хижачку, а щодуху попливу до берега. Але коли ти зраджуєш свого друга або прикидаєшся, що тобі подобаються слова і вчинки людини, від якої ти залежиш, – чи то задля того, щоб отримати гарну оцінку, чи просто не хочеш, щоб тебе діставали, – то це вже типові симптоми «синьомордівської хвороби», і з цим «вірусом страху» треба боротися. Бо якщо ти не здолаєш у собі цю страшну хворобу, то назавжди залишишся боягузом і не зможеш поважати ні себе, ні інших.

А який мій власний засіб від переляку? По-перше, ні в якому разі не можна панікувати й показувати, що ти злякалася. По-друге, треба дивитися просто у вічі нападникові, адже він так само боїться! Боїться того, що ти будеш сильнішою за нього, що всі його погрози виявляться безглуздими і смішними. А по-третє, треба пам’ятати, що, піддавшись страхові один раз, ти втратиш власну волю і слухняно робитимеш те, до чого тебе змушуватимуть інші. Тобто перестанеш бути сам собою. А цього я боюсь найбільше!

– Діти дуже часто усміхаються, набагато частіше за дорослих. Чи не здається Вам, що це головна їхня зброя від переляку та інших життєвих негараздів?

– Мені здається, що сміх – це універсальна зброя проти жорстокої і тупої сили. Адже ті, хто хоче вас принизити чи налякати, найбільше бояться бути смішними! І до того ж, жартуючи і сміючись, ти долаєш свій власний переляк.

– Ще один несподіваний погляд на, здавалося б, очевидні речі. Брехати – це погано, так вчать нас змалечку. Проте виявляється, що вміння прикидатися – необхідна умова для членів Таємного Товариства Брехунів, адже хитрі прибульці вміють читати чужі думки і їх в будь-який спосіб треба перехитрити. А чи доводиться вам брехати заради добра? Чи неправда в будь-якому прояві недопустима?

 

– Мені здається, це цілком зрозумілі речі – якщо від тебе залежить порятунок іншої людини, якщо ту людину шукають чи переслідують, щоб завдати їй кривди чи навіть убити, то, звичайно, говорити правду про те, як ту людину можна знайти, ні в якому разі не можна. Це – «брехня во спасіння», і різницю від просто брехні і тим, що ти вводиш ворога в оману, прикидаючись і перемагаючи його, ризикуючи власною свободою чи навіть життям, гадаю, відчуває кожен. Зрештою, мою книжку можна було б назвати «Товариство відважних боягузів та чесних брехунів» :)

– Чи доводилось вам зустрічатись із учасниками Таємних Товариств Климом, Жуком та Зайцем? А можливо, Ви знайомі з іншими справжніми агентами?

– Як ви розумієте, ця інформація цілком таємна і розголошувати її я не маю права. Можу сказати лише те, що мені довелося знати кількох хлопців, які страшенно нагадували мого головного героя Клима Джуру. Вони не були найсміливішими людьми у своєму класі і на своєму подвір’ї, їх навіть часом лупцювали і дуже дошкульно з них глузували. Але, коли довелося захищати чи навіть рятувати від цілком реальної небезпеки інших, ті хлопці виявилися сміливішими за найкрутіших «качків».

– Відтоді, як історії про синьомордів почали лунати в радіоефірі, Товариства Боягузів і Брехунів поширились по всій країні, тож тепер ніякі прибульці нам не загрожують…

– Насправді загроза підхопити «вірус страху» існує завжди. Тож знайте: якщо хтось намагається принизити чи залякати вас – то це прихований агент синьомордів, який вислужується перед своїми господарями. І єдина зброя проти цього – сміх та подолання власного страху.

– Які б загрози і перепони не створювали земні та інопланетні синьоморди, добро завжди перемагає зло, адже так?

– Ну, звісно! А тим, хто хоче переконатися у цьому, раджу прочитати «Таємне Товариство Боягузів та Брехунів». Можливо, хтось із моїх майбутніх читачів знайде в цій книжці й для себе засіб від переляку або винайде свій власний рецепт. В усякому разі, сподіваюсь, «ТТБ» знайде нових прихильників.

 

Спілкувалася Анастасія Музиченко




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація