ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Інна Волосевич «Про хлопчика»«Три казочки у в'язочку»«Ростам і Сохраб»Про тваринЯрослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«Казки Скандинавії»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»«Казки Японії»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Мапа вихідного дня: Хотин та його фортеця RSS

14 вересня, 2012

 

Цими вихідними на Мапі вихідного дня ми шукатимемо зірку. Не звичайну п’ятикутну як на дитячих малюнках, не холодну і далеку, як на нічному небі, а кам’яну і велетенську, яка врятувала багатьом життя своєю міццю і величчю. Така зірка захована в Хотині і зветься вона Хотинська фортеця.

Як і належить зірці, Хотинська фортеця ховається від зайвих поглядів: можна проїхати все одноповерхове містечко, навіть не здогадуючись, який скарб приховує воно на березі повноводного Дністра. Хотин не мегаполіс – всього 11 тисяч жителів, що мешкають переважно в приватному секторі, оточеному дивовижними конструкціями з жовтих труб. Усе просто: коли місто газифікували в 1980-х рр., комунікації проклали не під, а над землею.

Якщо ми хочемо побачити місцеве диво, Хотинську фортецю (ну звичайно ж хочемо!), варто повернути в центрі Хотина, біля парку, праворуч. Біля синьої класицистичної Покровської церкви (ХІХ ст.) у міському парку в невеликій одноповерховій споруді працює краєзнавчий музей. Сюди теж варто завітати, але поки що наша мета – замок.

На перетині вулиць Свято-Покровської та Рєпіна піднімається мурований куб під незвичної форми дахом. Стіни старовинної – це відразу зрозуміло – споруди вкриває орнамент із червоної цегли. Це митниця (XVII–XVIII), що пам’ятає турецькі каравани і російських офіцерів-декабристів, ярмарки, куди приїжджали селяни з Буковини й Молдови, і Хотинське повстання 1919 року. Та й що за прикордонне місто без митниці? А Хотин майже завжди стояв на кордоні: слов’янських князівських вотчин (Теребовельського і Галицько-Волинського в ХІ ст.), Молдавського князівства (з середини XIV ст.), Туреччини (з 1712 р.), Російської імперії (з 1812 р.) чи Румунії (у 1918–1940 рр.). Хотин тому й Хотин, що його всі завжди хотіли. Митниця в такому бажаному місці згадана ще в акті молдавського господаря Александра Доброго від 8 жовтня 1408 р. Так-так, у тому самому, де вперше була зафіксована назва «Чернівці».

169

Вулиця біжить вниз поміж сільського вигляду забудови. Нарешті бачимо вказівник на фортецю, далі пам’ятник гетьману Петру Сагайдачному. Герой Хотинської війни первісно був лаконічно-чорним, та останні роки спраглі яскравих кольорів хотинчани покрасили Сагайдачного золотою фарбою. Поспіхом встановлений в 1991 р., пам’ятник невдовзі почав сповзати з земляного п’єдесталу. Монумент навіть хотіли перенести в центр міста, та поки що гетьман стоїть там, де його загони в 1621 р. зупинили османську навалу в Європу. А за його плечима...

168

Фортеця-кінозірка

Із понад сотні українських замків і фортець дві точно відомі кожному українцю. Луцький замок прикрасив собою 200-гривенну купюру. Хотинська фортеця ж у пам’яті ще з дитинства: за понад 40 років кінематографічної «кар’єри» вона виконувала ролі французької бунтівної Ля Рошелі та суворого англійського замку, казкового палацу із казок Г.-Х. Андерсена та середньовічного форпосту з творів Р.-Л. Стівенсона. Біля неї формувалися загони лучників Робін Гуда, молдавських гайдуків та гуцулів Захара Беркута. І в кожній ролі фортеця була неперевершеною.

І хочеш стримати емоції – а не виходить. Панорама фортеці, яка відкривається з Бендерських воріт, запаморочлива. Величезна територія Нового замку – як широка рама для невеликого шедевру, старого замку. Звідси, від бастіонів XVIII століття, він видається зовсім крихітним. Велич фортеці, з її п’ятьма баштами, зі стінами висотою понад 40 метрів, осягнеш лише зблизька.

173

Яким був форпост на рубежі Х–ХІ ст., в часи свого заснування, невідомо. Та місце для нього вибрали вдале: на природному фундаменті-скелі, яку оббігає невеличкий безіменний струмок, поблизу переправи через Дністер. У камінь замкові стіни одягнулися пізніше, за короля Данила Галицького (ХІІІ ст.). Зміцнили замок молдавські господарі (1540–1544). А в 1718 р. навколо твердині французькі військові інженери зводять Новий замок: рів, понад кілометровий вал, сім бастіонів, плюс Бендерська, Яська й Руська брами. І всю цю міць 19 вересня 1739 р. без бою зайняла російська армія фельдмаршала Б. Х. Мініха.

У 1856 р. фортеця позбулася статусу військового об’єкту. Закінчився войовничий етап її кар’єри, почався новий – туристичний, а в ХХ столітті ще й кінематографічний. Навесні 2009 року ми знову побачили її на екранах: на цей раз у фільмі російського режисера Володимира Бортка «Тарас Бульба».

Шкода, що від численних споруд на території Нового замку залишилися лише уламки мінарету, військова школа та гарнізонна церква Алєксандра Нєвського (1832). Про палац паші, офіцерський корпус, конюшні, численні бані й мечеті нагадують хіба залишки фундаментів. У планах Державного історико-культурного заповідника «Хотинська фортеця» є відновлення деяких споруд.

172_

Хоча туристів все одно найдужче вабить замок. До нашого часу збереглися п’ять веж на високих стінах, прикрашених орнаментом з червоної цегли. Орнамент – дотепер загадка для істориків. Чи то українська плахта позичила свої узори мурам, чи то будівничі-християни в такий спосіб намагалися зберегти свою віру та ідентичність під п'ятою Османської Порти – хтозна. Подекуди орнамент переривається сірим каменем: шрами, отримані від ворожих ядер. Придивіться до однієї з сірих ран – побачите червоний силует глечика.

Дещо наївний, як і годиться леґенді, переказ розповідає, що давним-давно вороги взяли замок в облогу. Тоді на території форпосту ще не було колодязя. Оборонці твердині мужньо захищалися, але спрага – ще один ворог, який підточував сили. Допомогти вирішила одна дівчина, вона спустилася вночі по мотузяній драбині до струмка. Піднімаючись назад із глечиком води, дівчина стала мішенню для отруєної стріли. Сили вистачило донести воду до воїнів, на руках яких дівча й померло. А оборонці задумалися про криницю.

170

Ось вона, в центрі Комендантського двору. 65-метровий колодязь у твердому скельному ґрунті – справжній тріумф людини над природою. Відра тут колись були 40-літрові! Поруч із колодязем відновлений палац. У часи, коли Хотином володіла Порта, він перетворився на золоту клітку для 37 бранок гарему паші. Мали красуні і басейн, і навіть власного косметолога (!), чиї чудодійні рецепти знайшли кілька років тому археологи.

Тісна кам'яна шкаралупа фортеці не лишала багато місця для тюрми: коли для бранців не вистачало підземель, їх скидали з найвищої башти Смертників. З убитими в бою теж особливо не церемонилися. Більшість древніх замків збудовано на органіці: за звичаєм, у розчин вапна скидали туші забитих тварин, які розчинялися через кілька років. У Хотині, кажуть, у чани потрапляли не лише корови та коні...

Від моторошних історій порятують місцеві сувеніри в ятці біля входу та відвідини замкового храму, прикрашеного білокам’яними ґотичними вікнами та масивним порталом. Про те, що за турків це була мечеть, нагадує спеціальна ринва для миття ніг. На першому поверсі храму розташувалася скромна діорама Хотинської битви 1621 року.

З вересня 2009 р. на території замку проводиться Міжнародний військово-історичний фестиваль «Хотинська твердь», що відтворює події 1621 р. До речі, про кінокар’єру замку. Місцеві жителі до кіношників звикли. Тут майже кожен як не знімався у масовці, то годував акторів чи облаштовував декорації. А вже байок про зйомки можна скільки наслухатися! І як під час фільмування «На війні як на війні» в Дністрі ледь не втопили танк. (Тоді від сусідських хлопчаків, яких цікавили справжні танки і самоходки СУ-100, територію довелося повністю відгородити). І як на зйомках «Балади про хороброго рицаря Айвенґо» актори намагалися втамувати голод ягодами бузини. І як після семи невдалих дублів із Юрієм Смирновим – монахом Туком, коли від ударів булави ченця мали розколотися ворота замку, втомлений режисер переодягнув у рясу місцевого прапорщика з масовки. Могутній удар, булава на тріски, ворота на місці…

171

Спекотним літом зніматися у обладунках, та ще й не один дубль, важко: чимало хто з масовки давав себе вбити якомога раніше – а далі чекав закінчення сцени, лежачи на травичці. І який гарний був феєрверк на зйомках «Русалоньки» у 1975 році. А от д’Артаньян-Боярський з компанією мушкетерів Ля Рошель брав участь у комбінованих зйомках: у Хотині акторів не було, лише оператор та майстер зі спецефектів відзняли потрібні панорами фортеці у диму й вогні. Народний артист д’Артаньян СРСР побував тут лише в 2007 р., коли навесні та влітку російські кіномитці фільмували «Тараса Бульбу».

Крім фортеці і вже згаданої митниці, в містечку можна оглянути старий єврейський цвинтар поблизу об’їзної дороги, скромну церкву старовірів-липованів, палац Шабельмана (нині райвідділ міліції), приміщення колишнього театру, в якому тепер розташований банк, ошатний Будинок школяра. Остання споруда дивом пережила Другу світову: 20 квітня 1942 року, коли в ній зібралися на святкування німецькі офіцери зі всієї околиці, радянські партизани спробували підірвати будівлю.

Через дорогу сіра споруда міської спорт­школи, в минулому римо-католицький костел (кінець ХІХ ст.). Не вірите – зайдіть у внутрішній дворик і здивуйтеся вцілілій апсиді храму, або послухайте місцевих жителів, які обов’язково розкажуть, як кілька років тому у вікні школи-костелу з’явився образ Богоматері.

Невелика єврейська громада Хотина кілька років тому відкрила синагогу. Ось, здається, і всі архітектурні цікавинки міста. Тому не баріться, пакуйте каву, бутерброди та рушайте до Хотина, там вам гарантовані цікавий вікенд та казкові світлини на згадку.

Мандрівка складена за матеріалами путівника «8 мандрівок Буковиною».




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація