ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерОлесь Ільченко «Наші птахи»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Інна Волосевич «Про хлопчика»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»«Казки Японії»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Про тваринНіна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Казки Скандинавії»«Ростам і Сохраб»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»«Три казочки у в'язочку»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







На «Мапі вихідного дня» Гоголівщина RSS

21 вересня, 2012

 

Попереду вихідні і ми знову кличемо всіх охочих мандрувати містами і містечками України. Край, в який мандруватимемо цього разу називають одним словом – Гоголівщина. Але не лише ім’я відомого письменника та Національний Сорочинський ярмарок спонукали нас вирушити на Полтавщину. Наприкінці місяця тут відбудеться фестиваль «Свято миргородської свині», який дає можливість отримати незабутнє враження, відвідавши перегони поросят і спостерігаючи за вогняним шоу. Тож перш ніж розпочнеться миргородське свинство, радимо в першу чергу познайомитись зі славетною історією Гоголівщини, її курортом, храмами та садибами.

«Дивне місто Миргород!»

Саме такі слова написав Микола Гоголь після багаторазових відвідин цього українського курорту, який у його часи був повітовим містом Полтавської губернії. Письменник мав причини дивуватись, адже в Миргороді, за його словами, «кожна баба йшла викидати те, що їй непотрібно». Саме тут, у Миргородському суді, «бура свиня Івана Івановича вкрала скаргу Івана Никифоровича». А найголовніше – в Миргороді була славнозвісна «дивовижна калюжа», яка не пересихала в найспекотніше літо і не замерзала в найлютішу зиму.


Незважаючи на свою мирну назву, Миргород передовсім пов’язаний із військовими подіями. Тут був один зі «штабів» повстання Якова Остряниці 1638 року, і саме в Миргороді стратили полковника Матвія Гладкого, з якого, вірогідно, Микола Гоголь писав свого Тараса Бульбу.

Історія Миргорода невід’ємна від літератури: Тарас Шевченко не раз бував у Миргороді, написав тут поему «Великий льох»; у Миргороді жив батько письменника Василя Капніста; саме в цьому місті народились брати Рудченки, знані як Панас Мирний та Іван Білий.

В сусідніх Кибинцях діяв самодіяльний театр, режисером у якому був батько письменника Василь Гоголь-Яновський. Юний Микола часто грав там у виставах. Причому, за спогадами сучасників, йому особливо вдавалися жіночі ролі. Як стверджують біографи Гоголя, можливо, саме там, а також у Миргороді він побачив своїх майбутніх манілових, плюшкіних і собакевичів.


Гоголівська ж калюжа, виявилася джерелом мінеральних вод, які перетворили Миргород із провінційного містечка на відомий курорт. Якби письменник знав, яка вода в цій калюжі, певно, не їздив би до Баден-Бадену лікувати хворобу шлунку. Цілющі властивості миргородської води відкрив земський лікар Іван Зубковський 1912 року. З тих пір центр Миргорода перетворився на суцільний санаторій.

Прогулюючись парками оздоровчих закладів, територія яких не відгороджена ні парканом, ні сіткою, ловиш себе на думці, що все це дуже нагадує пансіонати Південного берега Криму. Не вистачає лише гір. Центром санаторного Миргорода є величезний критий бювет, біля якого збираються відпочиваючі. Поруч із ним побудовано невеличкий павільйон, що відтворює вигляд первісного санаторію, зображеного на етикетках «Миргородської». Тут стоїть і пам’ятник гоголівським Іванові Івановичу та Іванові Никифоровичу. На другому боці Хоролу, через який покладено пішохідний міст, розташована відновлена Успенська церква 1880 року, а також славнозвісна миргородська калюжа, яка зараз є ставком, де плавають лебеді й качки.

З відпочинкового, тихого Миргорода можна заїхати в не менш тихі Ромодан, аби оглянути Дмитрівську церкву 1908 року, і Мальці, де є Покровський храм 1876 року. Однак це не дуже по дорозі до наступного гоголівського міста – Великих Сорочинців, тому краще спершу відвідати село Хомутець, адже там стоїть усе ще величний палац Муравйових-Апостолів. На початку ХІХ століття його збудував письменник, історик та дипломат Іван Муравйов-Апостол. Він мав трьох синів: Сергія, Матвія та Іполита, які були декабристами і в 1824–25 роках збиралися тут на наради. Можливо, саме з тих часів в одному із залів якимсь дивом збереглась різьблена лакована дубова стеля в німецькому стилі. Всередині, над головним входом, варто оглянути розкішну ліпнину – лицарський шолом, прикрашений страусовим пір’ям, обабіч якого, над вікнами, красуються герби Муравйових і Апостолів. Подекуди в кімнатах ще є залишки стінного розпису, а над широким балконом другого поверху, на башті, все ще видно круглий родовий герб із латинським написом «Ex toto ani io», який здаля скидається на годинник.


Дорогою на Великі Сорочинці можна зупинитись біля височезного журавля-колодязя, традиційного на Полтавщині; а на в’їзді до селища стоїть автентичний вітряк.

Тут народився Гоголь


«20 березня у поміщика Василя Яновського народився син Микола, якого хрестили 22 березня». Так записано в метричній книзі Преображенського храму Великих Сорочинців, де на другий день життя прийняв хрещення майбутній класик. Цей храм – головна пам’ятка селища і одна з найвизначніших у всій лівобережній Україні. В 1732 році його було збудовано на кошти гетьмана Данила Апостола, якого по смерті поховали в усипальниці під вівтарем. Преображенська церква зберегла не лише внутрішнє оздоблення, а й вишукані зовнішні прикраси: її оперезано чудовим ліпним, так званим «рушниковим» візерунком. Але головною перлиною храму є фантастичний за красою різьблений п’ятиярусний іконостас шириною 22 і висотою 17 метрів.



Він постав майже одночасно з церквою, і хоч достеменно прізвища його різьбярів невідомі, можна з впевненістю сказати, що це були українські майстри. Ймовірно, ікони писав Лука Боровик – засновник відомої художньої династії Боровиковських із Миргорода, ризи ж до них виконав ієромонах Алімпій з Печерської Лаври. В іконостасі вражає все: його розміри, ікони, кольори, різьблення. Уявіть: глибина різних дерев’яних деталей подекуди сягає 20–25 сантиметрів! Центральне місце обабіч Царських Воріт, згідно з канонами, займають ікони Ісуса Христа і Богородиці – яскраві взірці стилю українського бароко в іконописі. Поруч з ними ікони, на яких представлені патрони будівничого церкви і його дружини – пророка Даниїла і великомучениці Уляни. Причому пророк зображений із цеглиною в руці, хоча в Біблії його діяння ніяк не пов’язані з яким-небудь будівництвом. Кажуть, що майстер намагався передати в цих образах портретну схожість із Данилом Апостолом і його дружиною Уляною. Ікони іконостасу з Великих Сорочинців унікальні ще й тим, що багато з них доповнені різьбою – надзвичайно рідкісний випадок. Особливо яскраво це поєднання видно в образі «Господь Вседержитель» над Царськими Ворітьми. Ще вище – ікона «Знамення Божої Матері», яка міститься посередині великого двоголового орла – символу Російської імперії. Вінчає іконостас розп’яття в пишному різьбленні.

Також славу селищу Великі Сорочинці приніс Сорочинський ярмарок – знову ж, завдяки Гоголю, який змалював його в однойменному творі. За часів письменника він проводився навколо Преображенської церкви, а з 1966 року місце для торгів перенесли до миргородського шляху, де спеціально осушили велике болото. Ярмарок проводиться щорічно, в кінці серпня. Тут не просто торгують різноманітним крамом, – на ярмарку обов’язково влаштовують театральні сцени та вистави за участю «самого Гоголя» і героїв його творів у виконанні полтавських акторів. Зазвичай у ці дні до Великих Сорочинців приїздить близько десяти тисяч гостей, а відкриває ярмарок президент України.


Подорожуючи далі Гоголівськими місцями, варто заїхати до села Яреськи біля Шишак, звідки родом мати письменника – Марія Іванівна Косарівська. Тут у церкві Святого Михайла в 1805 році вона вінчалася з Василем Гоголем-Яновським. До речі, батько Миколая побачив майбутню дружину ще в колисці й, за переказами, сказав, що одружиться лише з Марією. Так воно й сталося. Причому нареченій було лише 14 років. Стара церква в Яреськах була зруйнована комсомольцями, не залишилось і невеличкого будинку домашнього театру, де молоде подружжя грало у виставах. Зараз на тому місці інше приміщення, на якому є відповідні пам’ятні таблички. А ось церкву відбудував власним коштом директор місцевої агрофірми Михайло Сукач. Цей храм, біля якого росте дуб, що його, за леґендою, посадив Микола Гоголь, – один із найкращих у Шишацькому районі.

Яреськи також відомі завдяки тому, що саме тут знімав стрічку «Земля» Олександр Довженко. В селі є пам’ятник як режисерові, так і головному герою фільму. Довженко також знімав сцену страти для стрічки «Щорс» на одній із місцевих гір з крутим обривом, звідки відкривається надзвичайний вид на вкриту лісом долину Псла.

Від Яресьок уже зовсім недалеко до родового маєтку Гоголів у селі, яке раніше в народі називалось Яновщина, а офіціально йменувалось Василівкою. Нині його назва – Гоголеве. Увага: не переплутайте з Гоголевим, розташованим у Великобагачанському районі. Нам потрібне те, що в Шишацькому.




Хутір Яновщина (саме той «хутір поблизу Диканьки») був подарований предку Миколи Гоголя, полковнику Василю Танському ще Пєтром І. Палацик, у якому письменник провів дитячі та юнацькі роки, був побудований його батьком Василем Гоголем-Яновським, що мав родинні стосунки з відомим українським шляхетним родом Лизогубів. Тут облаштували штучний ставок, поставили альтанки, спорудили невеличкий ґрот для усамітнених молитов, флігель і двір-палацик.

Через дорогу від музею, поруч із місцем, де колись стояла скромна, знищена в 30-ті роки церква, збудована Гоголями-Яновськими, залишився простий чавунний хрест, під яким лежать Василь Панасович і Марія Іванівна – батьки Миколи Гоголя. До речі, Василь Панасович також був знаним письменником. Писав і ставив на сцені театру Трощинського власні п’єси українською і російською мовами, дружив із Василем Капністом та Іваном Котляревським. Тож його синові літературний хист і почуття гумору передався в спадок.

Як ви вже переконались, Гоголівщина – один із найбільш цікавих та загадкових куточків України і саме тут можна відчути національний колорит нашої країни сповна.

Маршрут складений за матеріалами путівника Дмитра Антонюка «7 мандрівок Полтавщиною».

 




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація