ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Ростам і Сохраб»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Інна Волосевич «Про хлопчика»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Казки Японії»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Про тварин«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»«Три казочки у в'язочку»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Казки Скандинавії»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерІван Андрусяк «Зайчикова книжечка»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Не-офіс-тур шляхами навколо Львова RSS

28 вересня, 2012

 

Вир сучасного життя закручує нас, пропихає через насправді вузьку горловину наших можливостей, заблоковує наші емоції, почуття, уміння дивуватись. Навіть для відпочинку ми вибираємо щось схоже на офіс-тур: щоб Інтернет поруч, щоб бізнес-клас, одним словом «ол інклюзив». Але у якийсь момент цього стає «досить»! От тоді варто взяти до рук путівник Ірини Магдиш «П’ять шляхів зі Львова» і вирушити на Західну Україну. Сьогодні ми пропонуємо один маршрут, який охоплює кілька міст і містечок: Куликів, Жовква, Червоноград…

Якщо їхати зі Львова, то Куликів постає перед подорожнім несподівано, коли дорога перевалить через зарослу лісом гряду за селом Великий Дорошів. Отих кілька гряд, що тягнуться паралельними пасмами на північ від Львова, – це сліди Великого льодовика, який колись тут зупинив своє просування. З гряди дорога опускається у долину, завертає праворуч, а потім, біля старого млина – крутий поворот і знову підйом вгору, до костьолу Св. Миколая. Про нього подейкують, що підземний хід від костьолу веде аж до Жовкви, до Домініканського монастиря.

85

Перша письмова згадка про Куликів датується 1399 р., коли Галицький католицький архієпископ Якуб Стрепа освячує тут костьол Пресвятої Трійці. До речі, це був один із перших костьолів у цій околиці, і до його парафії належало й тодішнє село Винники (згодом Жовква). Насправді ж Куликів був заснований значно раніше. За переказами, назва містечка походить від птахів куликів, що селились у цих місцях на болотистих берегах річок та озер. Тож кулик є і в гербі містечка.

Наприкінці XVI ст. на західноукраїнських землях, що були тоді у складі Польської Корони, на території поселення Винники постала чудова перлина європейського ренесансу – укріплене місто-резиденція Жовква.

Один із наймогутніших польських шляхтичів, канцлер, гетьман військ коронних Станіслав Жолкєвскі у листі до дружини писав: «Наступають щоразу страхітливіші небезпеки. Це і спонукало мене, насамперед, збудувати свій замок і закласти містечко...»

Село Винники найкраще підходило для його задумів. Саме тут Станіслав Жолкєвскі розпочав будувати над озером оборонний замок, а навпроти замку – костьол у волоському стилі...

87

Це невелике містечко дало Україні і світові цілу когорту славних людей. Згадаймо лише славетного просвітянина Степана Шаха (Перського), письменницю Аґату Турчинську, о. Сильвестра Лепкого – галицького літератора та батька поетів Богдана та Левка Лепких. А ще народився в Куликові актор Богдан Ступка.

Про Жовкву важко писати у межах путівника різними містами і містечками. Однак і оминути його неможливо. Це місто є «героєм» окремих історичних, культурологічних, мистецьких розвідок багатьма мовами світу. Подаючи таку лише стислу довідку про Жовкву, ми пропонуємо мандрівникам глибше пізнати це місто, відвідавши його та поспілкувавшись із місцевими жителями.

Наприкінці XVI ст. на західноукраїнських землях, що були тоді у складі Польської Корони, на території поселення Винники постала чудова перлина європейського ренесансу – укріплене місто-резиденція Жовква. У місті діяли п’ять церков, чотири костьоли, синаґоґа.

Відтоді минуло багато часу. У ХХ ст. декілька разів змінювалось підданство Жовкви, місто пережило дві Світових війни. До нашого часу дивом зберігся замок та невеличкі фрагменти потужних міських укріплень Жовкви, які, будучи свідками славетних подій історії нашого краю, є важливим аспектом національної спадщини України.

З 1994 р. Жовква має статус Державного історико-архітектурного заповідника, де сьогодні варто оглянути близько 40 пам’яток архітектури, зокрема і світового рівня.

90

Варто оглянути: замок (1594–1606 рр.), що належить до поширених типів оборонних будівель східної Європи доби ренесансу.

Парафіяльний костьол Св. Лаврентія (1606–1623 рр.) ренесансного стилю. Некрополь магнатських родин Жолкєвскіх і Собєскіх.

Ансамбль Домініканського монастиря (XVII–XVIII ст.) збудований на взірець одного із неаполітанських храмів коштом Теофілії Собєскої.

Micька ратуша (1932 р.) разом з реконструйованою будівлею давніх казематів XVII ст.

Христинополь (зараз Червоноград)

Сучасний Червоноград роздiлений заплавою на старе місто (давнiшня назва Христинополь) та нове мiсто (побудоване в зв’язку з розвитком вугiльного басейну), що з’єднуються дамбою.

Територію на берегах Бугу, Солокії та Рати було заселено давно. У 1692 р. Фелiкс-Казимир Потоцький, який став воєводою Кракiвським i коронним гетьманом Польщi, заклав на частинi земель села Новий Двiр мiстечко, яке назвав на честь своєї дружини Христини з Любомирських – Христинополь.

Славитися Христинополь почав відтоді, як тут осiв син Йозефа Потоцького Францішек Салезiй Потоцький – воєвода Київський, один із наймогутнiших у тi часи польських магнатiв. Жив Салезiй Потоцький у прекраснiй резиденцiї, збудованiй 1736 р. на мiсцi старого палацу. У своєму маєтку вiн тримав власне вiйсько, яке складалося з пiхоти, кавалерiї й артилерiї. Поруч із палацом Потоцьких розташовувалися костьол Святого Духа i монастир бернардинiв, якi за своїм стилем були близькими до архiтектури палацового комплексу.

92

Угнiв

Хоч сьогодні Угнів є найменшим за кількістю населення містом України, проте має славну історію. Інші найменші українські міста – Берестечко, Устилуг, Герца – принаймні вдвічі більші.

Вважають, що на місці Угнева вже у княжі часи було поселення, хоча перша згадка про нього стосується 1360 р. А вже у 1462 р. місту було надано маґдебурзьке право. В Угневі були ремісничі цехи – шевський, ткацький, кушнірський, ковальський, гончарський. Особливо славилося шевське ремесло, яке розвивалось майже до ХХ ст., але занепало, як і в Куликові, з розвитком фабричного виробництва взуття. Характерні угнівські підківки до чобіт нагадували давньоруські кінські підкови.

Були колись в Угневі підземні ходи, а також вали з трьома брамами. Залишки валів збереглись донині. А одна вежа зображена на гербі міста. Тяжко пережило місто події ХVII ст.: татарські напади у 1621 р., моровиця 1624 р., пожежа 1632 р., козацькі походи за часів Хмельниччини. Від того часу залишився в місті костьол оборонного типу.

Варто оглянути: костьол Успіння Пресвятої Богородиці (1695 р., у поганому стані), Василіянську церкву (XIX ст.).

96

Продовжити маршрут можна самостійно, прихопивши із собою путівник «Граней-Т» «П’ять шляхів зі Львова». Усім гарних мандрів!




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація