ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Казки Скандинавії»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»«Казки Японії»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»«Три казочки у в'язочку»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Інна Волосевич «Про хлопчика»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Про тварин«Ростам і Сохраб»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Один день із життя письменника: Зірка Мензатюк RSS

28 вересня, 2012

 

Письменник уміє так прожити один день свого життя, що день той, перенесений на папір, може не поступатися його творам. Розповіддю Зірки Мензатюк, написаною ексклюзивно для нашої рубрики «Один день із життя письменника», можна насолоджуватися, як справжньою, щирою, добірною літературою. Читаючи цей текст, ви напевне будуте усміхатися, відчувати аромат булочок із ревенем, стейків, кави, достиглого винограду і найрізноманітніших квітів (навіть австрійських едельвейсів!). А ще згадаєте, що у цьому житті можна плести вінки, милуватися річкою, дивитися на зорі, вечорові літаки і тішитися дарунком теплої осені – ясним, погідним днем.

День як день. Звичайний. І щасливий…

Люблю світанок! Устаю тихо-тихесенько, бо королівський тенор ще спить. Йому належить прокидатися не раніше дев’ятої. Це не примха, а фізіологія голосу. Маючи чоловіка оперного співака, я давно звиклася з усілякими вокальними тонкощами.

Перш за все вчиняю тісто. Ми поїдемо на дачу, тож я хочу пригостити Яринку, онучку, булочками з ревенем. Булочки мені завжди вдаються. Справа не в рецепті. Просто я кажу їм: «Будьте, як я!» І, маючи взірець, вони виростають круглі й пухкі.

2 

Прокидається Степан. Тепер я питиму каву. Кава – то його прерогатива, в мене вона виходить не така. Мабуть, секрет у його кароокості, бо каві також потрібен взірець.

Мені можна п’ять хвилин побути принцесою. Щоб підсилити враження, беру до кави зацукровані фіалки (гостинець з Відня, ще й з Гохбурга, цісарського палацу).

1 

Ось і булочки спеклися. Можна їхати. Повертаємо на базар по овочі (мої дачні шість соток – то якраз на квіти: на жасмин, бузок, калину і ще на два кущі картоплі – один білий, а другий фіолетовий, мається на увазі цвіт). Купую дрібненькі помідори-«вишеньки», в яких на ціннику написано: «Черики». Ото вже українці! І чуже слово, що примандрувало з новим сортом рослини, переробили на пестливе.

3

Дача – як дача: зустрічає купою справ. Підв’язати хризантеми. Зібрати насіння. Вирвати все, що перецвіло й засохло. А ще ж калина. Вона вже достигла, пора її збирати. Калина в мене знаменита! Її два кущі (вірніше, три, але третій – бульденеж – ягід не родить), ал ці два кущі дають до п’ятдесяти кілограмів ягід! Я збираю їх потроху, збирання розтягується до Нового року. Часом узимку мені помагають пташки.

7

Понад усе люблю садову роботу. Пахне достиглий виноград і васильок, який я розворушила, синіє небо, шелестять берези, сонце пестить трояндові пуп’янки, а віддалік, за річкою, іржуть коні. «Земля траву видала, ярину, що насіння розсіває за родом її, і дерево, що приносить плід, що насіння його в нім за родом його. І Бог побачив, що добре воно». Тут, на дачі, щоразу нагадую, який гарний і добрий створений Богом світ. А що Бог-Творець «на Свій образ людину створив», то і в кожному з людей є потреба творчості. Робота коло землі – теж творчість зі щоразу інакшим результатом.

4

5

Мій цьогорічний дачний результат не вельми вдалий. Я зліберальничала (чи, вірніше, полінувалася), не винищувала слимаків, то вони й постаралися: зжерли жоржини, сальвії, чорнобривці. Ото нічого попускати жерущим.

Поки ми пораємося, Степан розпалив вогнище. Готувати стейки – чоловіче заняття. Зять, Володя, у відрядженні, тому Степан клопочеться сам.

6

Ще одна обов’язкова дачна справа – помилуватися річкою. Наша дача – на Хановій косі, на тій самій, на якій, кажуть, стояли шатра хана Кончака, коли він заспався перед боєм (тому сусіднє село називається Кончею-Заспою). З одного боку дачі облямовує довге й мальовниче озеро Кривина, із другого – річка Козинка. Над нею колись цвів зозулинець – рідкісні українські орхідеї, занесені до Червоної книги, а наші сусіди-художники малювали чудові пейзажі. Нема вже того зозулинцю. Берег примітили нахраписті новоявлені нувориші. «Да это же остров непуганых идиотов!» – сказали вони про кооператив митців. І заходилися лякати, вірніше, прихватизовувати берег. Намили піску, засипавши очерет і рибальські місточки, з яких було гарно дивитися, як зигзагами розрізував воду вужик, бігали по лататтю чорненькі водяні курочки чи будували плоти ондатри. Проте митці виявилися не такими плохими, як видавалося, і, згуртувавшись, відстояли берег. Тільки чи надовго, бо ж Україною котиться такий каток?..

8

От і вчора ходила в Лавру та й набралася смутку. З оглядового майданчика біля художніх майстерень, звідки відкривався найчарівніший у Києві краєвид, тепер видніють лаврські новобудови під лискучою металочерепицею (у Лаврі! металочерепиця! світку ясний!). Та й під самим майданчиком вирубано дерева, стоять будівельні вагончики. Як ото пишуть на охоронних дошках: «прибутковий будинок», так і тут – прибуткова територія.

Але геть думи сумні, як то радила Леся Українка. Краще насолоджуватися дарунком теплої осені – ясним, погідним днем.

Заглядаю до Майбород, але в них зачинено – не приїхали. Може, в Романа спектакль. Наташин мороз от-от розцвіте, тоді їхній двір і будинок будуть обведені валами лілового цвіту.

Вітер доносить дим і пахощі стейків. Пора вертатися.

Наталя з Яринкою накривають на стіл. Степанові вдається не тільки кава. Стейки соковиті й духмяні. Нам гарно сидіти надворі, під молодою вербою, що виросла з освяченої гілочки. Смакувати, розмовляти, милуватися. Наталя розказує про кумедні придибенції у відрядженні на Полтавщину, де її група знімала чергові випуски програми «Майстер-клас з Наталкою Фіцич» про народні ремесла. Ці фільми транслюються по «5 каналу». Сьогодні якраз ітиме її фільм – про плетення солом’яних брилів.

9

Яринка трошки нудиться. Вона на дачі здебільшого «нароверігнатик», кажучи словами Ігоря Калинця. Але після канікул її ровер-велосипед забрали в Київ, щоб вона каталася дніпровською набережною. Тому вона тихенько втікає до комп’ютера. Ото ще володар юних душ! Тяжко йому протистояти.

10

На мене чекає ще одна справа. Я давно збиралася сплести горобиновий вінок. Не тільки горобиновий, а й з шипшини, шишечок вільхи, дикого винограду. Люблю плести вінки. На дачі їх ціла колекція: з барвінку, безсмертників, з червоного перцю, з житнього колосся. За рік-два вони блякнуть, тож доводиться плести нові. Цим мені й подобається моя колекція: вона щоразу інша. Цього року я вже сплела один вінок. Він скромний на вигляд, але найкоштовніший серед моїх експонатів, бо сплетений з едельвейсів. Ні-ні, проти Червоної книги я не погрішила. Едельвейси в мене цвітуть на дачі. Насіння привезла Наталочка з тієї ж Австрії, тож третій рік я ношуся, як кицька з кошенятами, з цими вибагливими квітами. Їм нелегко рости під Києвом при майже сорокаградусній спеці. А проте ростуть і цвітуть прещедро!

Є в мене й інші «червонокнижні» клієнти: воронець, гісоп, ягідний тис – він справді ягідний, торік уперше вродив червоні, як намистини, ягідки. Тис давно вищий за мене, а коли я купляла його на базарі, був на долоню заввишки. Тут, на дачі, проживають герої моїх казок, зокрема персонажі «Українського квітника», принцеса-яблунька, що виросла в справжню королеву. Вона має тепер молодшу сестричку – червонолисту райську яблуньку. Тут святкувалося чимало свят, гостювало багато наших друзів. До речі, навколосвітня мандрівка Лесі Ворониної «У пошуках Огопого» почалася саме звідси.

11

Вінок готовий, можна приміряти. Це – дівоча справа, тому викликаємо з хати Яринку. Вдягнувши вінок, вона згадала про свій любий хор «Цвітень», у якому займається, та й заходилася переспівувати ледь не весь його репертуар. Ага! Не тільки світу, що в комп’ютері. Є дещо й поза компом.

12

Вечоріє. Холоднішає. Степан з Наталею і Яринкою збираються до Києва. А я беруся описати нинішні події. День як день. Звичайний. І щасливий.

13

Потім я ще сидітиму надворі, мерзнучи, дивитимуся на зорі й вечорові літаки, що гуркочуть на Бориспіль.

А завтра: вимити вікна, як до Великодня. Зірвати кілька квіток, мокрих від роси. Розкласти на підвіконні найбагряніше листя. Зізнаюся чесно, я ду-уже старомодно ставлюся до творчості. Вона для мене – чари. Тож чаруватиму… Але, як і всяке чаклування, то – таємниця.

Зірка Мензатюк




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація